Справа № 525/655/19
Провадження №2/525/17/2020
31.01.2020 Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Хоролець В.В., при секретарі Хоменко М.М., з участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ситник О.В., представника відповідача ПП «Комунар» - адвоката Масло А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Комунар» про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання повернути земельну ділянку, -
З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона після смерті ОСОБА_2 являється власником земельної ділянки загальною площею 4,4328 га, кадастровий номер 5320285000:00:002:0223, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що вона підтверджує витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 40460199 від 10.07.2015 року. Зазначає, що 01.01.2004 року між ОСОБА_2 та ПП «Комунар» був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого вона (орендодавець ОСОБА_2 ) передала, а відповідач (орендар) прийняло в строкове платне володіння та користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 4,43 га, кадастровий номер 5320285000:00:002:0223, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. Даний договір був зареєстрований у Великобагачанському відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 22.04.2004 року вчинено запис за №040455100283. Позивач ОСОБА_1 вказує, що згідно п.2.2 розділу 2 договору оренди, договір переукладається строком на 5 років, починаючи з дати реєстрації і діє до січня 2009 року; якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди за відсутністю заперечення орендодавця на протязі місяця він вважається поновленим на той самий строк. Тобто, як вважає позивач у справі, договір оренди згідно ст.18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка була чинною на час укладення договору) набирає чинності з дати проведення його державної реєстрації 22.04.2004 року і триває до 22.04.2009 року.
Також ОСОБА_1 у доводах позовної заяви вказує, що 06 травня 2008 року між ОСОБА_2 та відповідачем у справі ПП «Комунар» було укладено угоду про зміну умов договору оренди землі, згідно якої сторони домовилися викласти зміст договору у новій редакції. Пунктом 8 угоди про зміну умов договору оренди землі встановлено, що договір укладено на п'ятнадцять років, тобто, як вказує позивач, з тексту угоди про зміну умов договору оренди землі від 06.05.2008 року слідує, що строк дії договору було продовжено до 22.04.2019 року. Вважає, що продовження строку дії договору відбулося з порушенням процедури, визначеної п.2.2 договору оренди землі та ст.33 Закону України «Про оренду землі», угода про зміну умов договору оренди землі була укладена передчасно, в період чинності договору оренди від 01.01.2004 року. Вказує, що умови пункту 8 про укладення договору оренди земельної ділянки на 15 років не є зміною узгодженого сторонами п'ятирічного строку дії договору оренди землі від 01.01.2004 року у розумінні ст.631 ЦК України, ст.ст.15,18 Закону України «Про оренду землі», а є, як вважає позивач у справі, поновленням договору оренди землі на інший строк поза встановленою законом процедурою. Також позивач вказує, що при первинному погодженні сторонами строку дії договору оренди по 22.04.2009 року, укладення в період його дії угоди про зміну умов договору оренди землі без визначення подальшої долі договору оренди землі від 01.01.2004 року вбачається нелогічність та необґрунтованість угоди про зміну умов договору оренди землі.
Посилаючись на вищевикладені обставини, положення ряду норм ЦК України, норми Закону України «Про оренду землі», позивач у справі ОСОБА_1 звернулася до Великобагачанського районного суду Полтавської області з цивільним позовом до ПП «Комунар», в якому просила визнати договір оренди землі від 01.01.2004 року, укладений між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Комунар» з урахуванням угоди про зміну умов договору оренди землі від 06 травня 2008 року припиненим у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, зобов'язати відповідача ПП «Комунар» повернути їй, ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5320285000:00:002:0223, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області у стані, не гіршому ніж вона була надана в оренду та стягнути судові витрати у справі (а.с.а.с.2-6).
Загальне позовне провадження у справі відкрито ухвалою суду від 22 травня 2019 року (а.с.21) і підготовче засідання у справі призначено на 02.07.2019 року, яке в подальшому було відкладено з поважних причин. Копія позовної заяви з додатками була направлена відповідачу у справі ПП «Комунар» (а.с.23).
Вбачається, що відповідач у справі 07.06.2019 року отримав копію позовної заяви з додатками (а.с.25). 25.06.2019 року представник відповідача у справі адвокат Масло А.В. подала до суду відзив на позовну заяву з відповідними додатками, які приєднано до матеріалів справи (а.с.а.с.30-38).
З доводів відзиву на позов вбачається, що відповідач у справі ПП «Комунар» вважає доводи позовної заяви ОСОБА_1 необґрунтованими, посилаючись на умови угоди про зміну умов договору оренди землі, положення ЦК України та Закону України «Про оренду землі».
29.08.2019 року по даній цивільній справі проведено підготовче засідання і справу призначено до розгляду по суті заявленого цивільного позову (а.с.50).
03.09.2019 року представником відповідача ПП «Комунар» адвокатом Масло А.В. до суду надано копію договору оренди земельної ділянки від 01.01.2004 року, акту про передачу та прийом земельної ділянки та копію угоди від 06.05.2008 року про зміну умов договору оренди землі (а.с.а.с.55,56-57,58,59-60).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ситник Оксана Володимирівна в своїх поясненнях посилалась на обставини та доводи, які викладені в позовній заяві і просила позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
Представник відповідача ПП «Комунар» адвокат Масло Анастасія Володимирівна в своїх поясненнях посилалась на обставини та доводи, які викладені в письмовому відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 і вважала, що відсутні передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Суд, заслухавши пояснення та доводи представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ситник Оксани Володимирівни, пояснення та доводи представника відповідача ПП «Комунар» адвоката Масло Анастасії Володимирівни, дослідивши письмові докази по справі, надані особами, що беруть участь у справі на засадах змагальності та диспозитивності, вивчивши та оголосивши заяви по суті справи, які подані учасниками справи, та всі докази в їх сукупності, і давши цим доказам в їх сукупності та взаємозв'язку відповідну оцінку приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Комунар» про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання повернути земельну ділянку задоволенню не підлягає, виходячи з таких підстав.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України (норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.
Відповідно до змісту статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.
Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
У пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року).
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні - це певна річ (об'єкт), щодо якої виник спір.
Як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 року, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. Тобто, право визначення кола відповідачів у конкретній справі належить виключно позивачу, який звертається з відповідними позовними вимогами до суду.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що даним позивачем при зверненні до суду з відповідним цивільним позовом визначено такий суб'єктний склад учасників справи - відповідачем у справі визначено юридичну особу Приватне підприємство «Комунар», місцем знаходження якого є село Степанівка Великобагачанського району Полтавської області (а.с.а.с.2-6).
Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 належала на праві власності земельна ділянка загальною площею 4,43 га, кадастровий номер 5320285000:00:002:0223, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ПЛ №202397 від 25.12.2003 року (а.с.87).
Після смерті ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 10.07.2015 року приватним нотаріусом Великобагачанського районного нотаріального округу Сахаровою Л.І. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, де вказано, що спадщина, на яку видане дане свідоцтво, складається з права власності на приватизовану земельну ділянку площею 4,4328 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області та належала померлій ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія ПЛ 202397 від 25.12.2003 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №24, кадастровий номер 5320285000:00:002:0223 (а.с.8).
Отже, на даний час встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 є належним власником земельної ділянки загальною площею 4,4328 га, кадастровий номер 5320285000:00:002:0223, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 40460199 від 10.07.2015 року (а.с.7).
01 січня 2004 року між ОСОБА_2 з однієї сторони (орендодавець) та Приватним підприємством «Комунар» з іншої сторони (орендар) в селі Степанівка Великобагачанського району Полтавської області було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого вона (орендодавець) передала, а відповідач (орендар) прийняло в строкове платне володіння та користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 4,43 га, кадастровий номер 5320285000:00:002:0223, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (а.с.а.с.56-57). Вбачається, що даний договір був зареєстрований у Великобагачанському відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 22.04.2004 року вчинено запис за №040455100283 (а.с.а.с.56-57).
Сторонами у справі при розгляді цивільної справи не заперечувалося, що вищевказаний договір оренди земельної ділянки був підписаний від орендодавця ОСОБА_2 та від орендаря (ПП «Комунар») його керівником на той час ОСОБА_3 .
З копії Акту про передачу та прийом земельної ділянки від 06 січня 2004 року вбачається, що орендодавець ОСОБА_2 передала, а орендар ПП «Комунар» прийняло, з участю сільського голови Степанівської сільської ради Беркала В.М., належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею 4,43 га, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (а.с.58).
Вбачається, що договір оренди земельної ділянки від 01 січня 2004 року, що був укладений між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Комунар» містить наступні розділи: 1 - предмет договору, 2 - умови договору, п.2.1 - мета використання земельної ділянки, п.2.2 - термін дії договору, 2.3 - орендна плата, 2.4 - умови повернення земельної ділянки, 3 - права та обов'язки сторін, п.3.1 - права та обов'язки орендодавця, п.3.2 - права та обов'язки орендаря, 4 - умови зміни, припинення і розірвання договору, 5 - відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору, 6 - форс-мажор, 7 - порядок вирішення спірних питань, пов'язаних з виконанням договору, 8-9 - заключні положення та дані сторін (а.с.а.с.56-57).
У відповідності до положень п.1 договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2004 року, орендодавець ОСОБА_2 надає, а орендар Приватне підприємство «Комунар» приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області; земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Згідно п.2.2 даного договору, договір переукладається строком на 5 років, починаючи з дати реєстрації і діє до 1 січня 2009 року. В цьому пункті договору мається напис, здійснений від руки про те, що якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутністю письмового заперечення орендодавця на протязі місяця він підлягає поновленню на той самий строк.
Відповідно до умов розділу 4 цього договору, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін; будь-які зміни або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі та підписуються належним чином уповноваженими представниками сторін. Як вказано в розділі 8 даного договору, цей договір набуває чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації. Представниками сторін у справі не заперечувалося, що даний договір виконувався його сторонами.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 5,6 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З сукупності досліджених матеріалів цивільної справи вбачається, що 06 травня 2008 року в селі Степанівка Великобагачанського району Полтавської області між орендодавцем ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Комунар» було укладено Угоду про зміну умов договору оренди землі від 01 січня 2004 року, зареєстрованого у Великобагачанському відділі ДП «Центр ДЗК» за №040455100283 (а.с.а.с.59-60). Вказана Угода про зміну умов договору зареєстрована у Великобагачанському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис реєстратором Левченко за № 040855100059 від 02 червня 2008 року.
Обставина того, що вищевказана Угода про зміну умов договору оренди землі підписана її учасниками, сторонами у справі не заперечувалася. Сторонами у справі також не заперечується, що станом на день розгляду даної цивільної справи земельна ділянка, яка належить в даний час ОСОБА_1 використовується ПП «Комунар».
З преамбули даної Угоди від 06 травня 2008 року про зміну умов договору оренди землі від 01 січня 2004 року, зареєстрованого у Великобагачанському відділі ДП «Центр ДЗК» за №040455100283 вбачається, що орендодавець ОСОБА_2 з одного боку та орендар Приватне підприємство «Комунар» в особі директора ОСОБА_3, який діє на підставі Статуту з другого боку, в зв'язку зі змінами внесеними до Типового договору оренди землі постановою Кабінету міністрів України №220 від 03.03.2004 року та відповідно до пункту 4 діючого договору оренди землі дійшли згоди щодо зміни умов вищевказаного договору та домовилися викласти зміст договору в наступній редакції (а.с.59).
Тобто, з цієї преамбули слідує, що сторони з урахуванням викладеного вище, дійшли згоди саме щодо зміни умов вищевказаного договору та домовилися викласти зміст договору в редакції, яка зазначена в даній Угоді від 06 травня 2008 року. Вбачається, що далі за текстом цієї Угоди вказані відповідні розділи цієї Угоди з відповідними пунктами.
Так, вказана вище Угода від 06 травня 2008 року про зміну умов договору оренди землі від 01 січня 2004 року, зареєстрованого у Великобагачанському відділі ДП «Центр ДЗК» за №040455100283 містить такі розділи: предмет договору; об'єкт оренди; строк дії договору; орендна плата; умови використання земельної ділянки; умови і строки передачі земельної ділянки в оренду; умови повернення земельної ділянки; обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; інші права та обов'язки сторін; ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди чи його частини; зміна умов договору і припинення його дії; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору; прикінцеві положення; реквізити сторін; підписи сторін (а.с.а.с.59-50).
Відповідно до пункту 1 Угоди від 06 травня 2008 року про зміну умов договору оренди землі від 01 січня 2004 року, зареєстрованого у Великобагачанському відділі ДП «Центр ДЗК» за №040455100283, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.
Як зазначається в пункті 8 цієї Угоди, договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 20 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до п.34 цієї Угоди, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Пунктом 38 даної угоди визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Згідно п.41 Угоди, ця угода набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.
Сторонами у справі не заперечується, що дана Угода від 06 травня 2008 року про зміну умов договору оренди землі від 01.01.2004 року виконувалася її учасниками.
21.02.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Приватного підприємства «Комунар» з листом про те, що вона не бажає продовжувати строк дії договору оренди з ПП «Комунар» та просила з настанням весни 2019 року до початку весняно-польових робіт повернути (виділити в натурі) належну їй земельну ділянку та не проводити будь-яких реєстраційних дій з належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 5320285000:00:002:0223 (а.с.10).
20.03.2019 року за вихідним №106 ПП «Комунар» на адресу ОСОБА_1 було направлено лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки, додатком до якого був проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі (а.с.а.с.9,11).
02.04.2019 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Приватного підприємства «Комунар» з листом-повідомленням про те, що у зв'язку з закінчення терміну дії договору оренди землі 22.04.2019 року, вона не бажає продовжувати строк дії договору оренди з ПП «Комунар» та просила до кінця травня 2019 року повернути належну їй земельну ділянку та не проводити на ній будь-яких весняно-польових робіт (а.с.12).
18.04.2019 року ПП «Комунар» за вих. №141 на адресу ОСОБА_1 було направлено лист про строк припинення угоди, яка була укладена між сторонами договору у 2008 році та про не вчинення перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою (а.с.13).
Аналізуючи встановлені вище обставини, доводи сторін у справі та наявні докази у справі, суд зазначає наступне.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України). Договір оренди землі як вид правочину відновиться до двосторонніх правочинів. По своїй суті правочин - це вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини.
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Правочин має вчинятися у формі, встановлені законом (ч.4 ст.203 ЦК України). Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Положення ст.15 Закону України «Про оренду землі» встановлюють, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
В силу ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до п.1 ч.2 цієї статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, зміст яких не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; за умови їх вчинення у формі, встановленій законом; особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; за їх вільного волевиявлення, відповідно до їх внутрішньої волі і спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (статті 203-204,215,626 ЦК України).
Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним, то він є правомірним (презумпція правомірності) і підлягає виконанню сторонами, відповідно до встановлених в ньому умов (стаття 204 ЦК України).
За нормою та юридичним змістом положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За загальним правилом договір є укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.
Згідно ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю юридичною характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.
Договір є підставою виникнення договірного зобов'язання під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зі змісту статей 525,526 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до пункту 1 частини першої та частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється, в тому числі і у разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Згідно частин 1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд при оцінці наявних у справі доказів повинен виконувати положення ст.89 ЦПК України та враховувати висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Суд, проаналізувавши матеріалів справи, а також докази у справі в їх сукупності та взаємозв'язку з урахуванням характеру спірних правовідносин з позиції норм матеріального права - ст.ст.13,14,19,30,31 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.6,11,525,526,627,653,792 ЦК України та норм процесуального права - ст.ст.76-78,79,80,89 ЦПК України приходить до висновку, що договір оренди земельної ділянки від 01.01.2004 року, що був укладений між ОСОБА_2 та ПП «Комунар» виконувався сторонами в обсязі прав та обов'язків, які були визначені в ньому та укладаючи Угоду від 06 травня 2008 року про зміну умов договору оренди землі від 01 січня 2004 року, зареєстрованого у Великобагачанському відділі ДП «Центр ДЗК» за №040455100283, сторони даної угоди в установленому законодавством порядку дійшли згоди щодо всіх істотних умові необхідних змін до договору, в тому числі і щодо продовження строку дії договору оренди на п'ятнадцять років, при цьому, умови вищевказаної Угоди від 06 травня 2008 року у повному обсязі виконувалися сторонами даної Угоди. Відповідно, з огляду на викладене, строк дії оспорюваного в межах поданого цивільного позову ОСОБА_1 договору не закінчився, отже, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «Комунар» про визнання припиненим договору оренди землі від 01 січня 2004 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Комунар» з урахуванням угоди про зміну умов договору оренди землі від 06 травня 2008 року, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено та про зобов'язання відповідача повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5320285000:00:002:022301, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області у стані, не гіршому ніж вона була надана в оренду, не вбачається. При цьому, при розгляді даної цивільної справи, з урахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами та змісту заявлених позовних вимог, суд, виходячи з положень частин 5,6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (із змінами), враховує висновки Верховного Суду, викладені ним у постанові від 10.04.2019 року при розгляді цивільної справи №535/1255/17.
Суд не може погодитися з посиланнями позивача у справі на те, що продовження строку дії договору оренди землі відбулося з порушенням ст.33 Закону України «Про оренду землі» та п.2.2 договору оренди, а також не приймає посилання позивача на нікчемність угоди про зміну договору оренди землі (з посиланнями на цю ж статтю 33 даного Закону), оскільки положення ст.33 вищевказаного Закону визначають правові підстави та порядок поновлення договору оренди землі по закінченню строку його дії, однак в ході розгляду даної цивільної справи встановлено, що сторони договору оренди землі ОСОБА_2 та ПП «Комунар» скористалися своїм правом на внесення змін до діючого договору оренди землі. При цьому, посилаючись на нікчемність угоди, позивач у справі не заявляла позовних вимог про визнання нікчемною угоди про зміну умов договору оренди землі. Відповідно, з урахуванням викладених висновків, суд також не приймає посилання сторони позивача на нелогічність і необґрунтованість угоди про зміну умов договору оренди землі та вважає, що такі посилання позивача у справі в межах доводів, які викладені в позовній заяві є безпідставними та суперечать встановленим в ході судового розгляду даної цивільної справи обставинам.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Комунар» про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання повернути земельну ділянку, згідно положень ст.ст.133,141 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача судові витрати у справі на користь позивача. Також, враховуючи те, що представником відповідача у справі ПП «Комунар» адвокатом Масло А.В. не надавалися суду докази об'єктивних витрат, пов'язаних з розглядом даної цивільної справи та відповідний розрахунок, суд не вбачає підстав для стягнення з позивача у справі ОСОБА_1 витрат відповідача, пов'язаних з розглядом даної справи згідно прохальної частини відзиву на позов.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.13,14,19,30,31 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.6,11,15,16,525,526,626,627,653,792 Цивільного кодексу України, частинами 5,6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (із змінами), ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.4,5,11,12,13,76-80,81,83,89,133,141,247,259,263-265,272-273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Комунар» про визнання договору оренди землі від 01 січня 2004 року, укладеного між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Комунар» з урахуванням угоди про зміну умов договору оренди землі від 06 травня 2008 року, припиненим у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено та зобов'язання Приватного підприємства «Комунар» повернути ОСОБА_1 (яка є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 ) земельну ділянку з кадастровим номером 5320285000:00:002:0223, яка розташована на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області у стані, не гіршому ніж вона була надана в оренду та стягнення судових витрат у справі - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Великобагачанський районний суд Полтавської області.
На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін: позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , представник позивача адвокат Ситник Оксана Володимирівна, місце знаходження АДРЕСА_4 ; відповідач Приватне підприємство «Комунар», код ЄДРПОУ 03772186, місцезнаходження с. Степанівка Великобагачанського району Полтавської області; представник відповідача адвокат Масло Анастасія Володимирівна, нова адреса місця знаходження АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складений 09.02.2020 року.
Суддя В.В.Хоролець