Справа № 152/93/20
1-кп/152/30/20
іменем України
10 лютого 2020 року м. Шаргород
Справа №152/93/20
Провадження №1-кп/152/30/20
Шаргородський районний суд
Вінницької області
в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з участю:
секретаря судового
засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт від 16.01.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, військовозобов'язаного, не є пенсіонером, не є особою з інвалідністю, раніше не судимого,
- у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, кримінальне провадження щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019020360000159 05.06.2019 року,
з участю сторін кримінального
провадження -
зі сторони обвинувачення:
прокурора Шаргородського відділу
Жмеринської місцевої
прокуратури - ОСОБА_4 ,
зі сторони захисту:
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
іншого учасника судового
провадження:
представника органу пробації - ОСОБА_5 ,
встановив:
Обвинувачений ОСОБА_3 04.06.2019 року приблизно о 14 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого фактичного проживання в АДРЕСА_1 , де він проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 та її малолітнім сином, розмовляючи по мобільному телефону із ОСОБА_7 , з якою раніше проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вступив у словесну суперечку із останньою з приводу перебування у будинку ОСОБА_6 його та ОСОБА_7 спільної доньки. Після суперечки обвинувачений ОСОБА_3 , побачивши, що ОСОБА_7 , яка прийшла до будинку на АДРЕСА_1 та зайшла у будинок ОСОБА_6 , щоб забрати доньку, слідом за ОСОБА_7 пройшов до означеного будинку, де на ґрунті неприязних відносин, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, усвідомлюючи свої дії, схопив ОСОБА_7 руками за шию, а потім правою рукою, затиснутою у кулак, почав наносити потерпілій удари в обличчя та груди. Коли ОСОБА_7 з донькою вийшла з будинку ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_3 наздогнав її на вулиці за воротами та наніс ще один удар зап'ястям правої руки в обличчя - в область чола та носа.
Внаслідок нанесених ОСОБА_3 ударів потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження у виді: синців - на шиї справа, на нижній повіці лівого ока, в ділянці грудини, саден - на правому крилі носа, на чолі зліва (2), забою м'яких тканин носа, які утворилися від дії тупого предмета (предметів), що відносяться, відповідно до висновку експерта за №45 від 11.06.2019 року, до легких тілесних ушкоджень. Вказані ушкодження виникли від не менше як чотирьох дій твердим тупим предметом (предметами).
Таким чином, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження.
Виходячи з аналізу норм частини 1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч.6 ст.22 КПК України).
Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Так, обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою провину в інкримінованому йому злочині, який передбачений ч.1 ст.125 КК України і викладений в обвинувальному акті від 16.01.2020 року.
При цьому, будучи допитаним під час судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_3 щиро покаявся.
Обвинувачений ОСОБА_3 суду показав, що приблизно з 2011 року проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу як подружжя із ОСОБА_7 до 2017 року. Від проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 у незареєстрованому шлюбі у 2011 році у них народилася донька - ОСОБА_8 . Приблизно протягом року він проживає однією сім'єю у незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 у АДРЕСА_1 , у будинку останньої. З ними також проживає неповнолітній син ОСОБА_6 - ОСОБА_6 . З ОСОБА_7 у нього склалися неприязні відносини, але вона не заперечує щодо його спілкування з дитиною. 04.06.2019 року він повертався додому у с. Пеньківку із тимчасових заробітків за кордоном, віз гостинці рідним. При цьому, він перебував у стані алкогольного сп'яніння. Спершу він зайшов до ОСОБА_7 , щоб подарувати подарунки доньці ОСОБА_9 . Донька зраділа його приїзду і виявила бажання погуляти з ним по селу. ОСОБА_7 не заперечувала щодо такої прогулянки. Спочатку він з донькою пішов до магазину, прогулявся у центрі села, а потім зателефонував до ОСОБА_6 та запитав дозволу прийти із своєю донькою до неї додому, щоб його донька та її син погралися. ОСОБА_6 не мала щодо цього заперечень. ОСОБА_7 він про такі обставини не повідомив. Коли він прийшов додому, то діти гралися, він знаходився у будинку, а ОСОБА_6 вийшла з будинку у зв'язку із якоюсь роботою. В цей час, приблизно о 14 годині 04.06.2019 року до нього на мобільний телефон зателефонувала ОСОБА_7 , яка розпочала сварку через те, що він без її відома забрав доньку і привів до теперішньої цивільної дружини додому, погрожувала прийти та влаштувати конфлікт. Він вступив у цю суперечку із ОСОБА_7 . Знаючи, що ОСОБА_7 прийде за дитиною, він вийшов з будинку на подвір'я, щоб зустріти останню. ОСОБА_7 прийшла на подвір'я, сварилася із ним, в ході сварки висловлювалася образливо, а потім зайшла у будинок. Він пішов за нею у будинок. ОСОБА_7 у будинку продовжувала сваритися з ним, а потім образливими словами висловилася щодо ОСОБА_6 та сина останньої - ОСОБА_6 . Через це він не стримався і схопив ОСОБА_7 обома руками за шию та почав виштовхувати останню з веранди будинку. Потім лівою рукою утримував ОСОБА_7 за шию, а правою рукою наніс потерпілій кілька ударів, приблизно 1-2 удари, по обличчю та в груди. Ця бійка відбувалася у будинку в присутності неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Виштовхавши ОСОБА_7 з будинку на подвір'я, він витягнув її за руки з подвір'я на вулицю, але в цей час сварка між ними продовжувалася. Він наздогнав ОСОБА_7 за ворітьми і наніс удар зап'ястям правої руки в область носа та чола останньої. Після цього сварку та бійку між ними припинили ОСОБА_10 та теперішня його цивільна дружина - ОСОБА_6 , які втрутилися і розтягнули їх один від одного. Його донька ОСОБА_8 під час бійки їх ОСОБА_7 знаходилася біля них на вулиці.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_3 показав, що просить вибачення у потерпілої, запевняє суд, що не вчинятиме злочинів, так як виправив свою поведінку, просить його суворо не карати.
Потерпіла ОСОБА_7 в судовий розгляд не прибула, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином (а.с.23).
При цьому, потерпіла ОСОБА_7 03.02.2020 року подала до суду заяву про розгляд кримінального провадження у її відсутності через неможливість прибути в судове засідання у зв'язку із хворобою дитини, при призначенні покарання обвинуваченому покладається на вирішення суду, не заперечує щодо розгляду кримінального провадження за ч.3 ст.349 КПК України, оскільки фактичні обставини справи не оспорює (а.с.24).
Виходячи з вимог ст.325 КПК України, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з'ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду…
Заслухавши думку учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , враховуючи подану потерпілою ОСОБА_7 заяву, суд вважає можливим за її відсутності з'ясувати обставини кримінального провадження та проведення судового розгляду без участі потерпілої.
Прокурор Шаргородського відділу Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_4 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
Потерпіла ОСОБА_7 в заяві до суду зазначила, що не заперечує щодо розгляду кримінального провадження за ч.3 ст.349 КПК України та повідомила суду, що не оспорює фактичні обставини справи (а.с.24).
Обвинувачений ОСОБА_3 не заперечує щодо здійснення судового розгляду за правилами, передбаченими ч.3 ст.349 КПК України.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою провину в інкримінованому йому злочині, який передбачений ч.1 ст.125 КК України і викладений в обвинувальному акті від 16.01.2020 року, та беручи до уваги думку прокурора ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_7 , викладену в заяві до суду, обвинуваченого ОСОБА_3 , за згодою учасників судового розгляду, відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, суд прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
При цьому, суд з'ясував, чи правильно обвинувачений ОСОБА_3 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності його позиції у суду немає.
Суд також роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_3 , що при таких обставинах він позбавляється права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.
Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про судовий розгляд кримінальної справи за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
А також у п.63 рішення ЄСПЛ в справі «Сітневський та Чайковський проти України» від 10.11.2016 року (остаточне - 10.02.2017 року) зазначено, що «Ані буква, ані дух Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися вголос або за мовчазною згодою від права на гарантії справедливого судового розгляду. Проте для того, щоб відмова від цього права була визнана дієвою щодо цілей Конвенції, вона має надаватися у недвозначний спосіб та супроводжуватися хоча б мінімальними гарантіями, співмірними її значущості. Крім того, вона не повинна суперечити будь-якому важливому суспільному інтересу (див. рішення у справі «Сейдовіч проти Італії»…). Для того, щоб відмова була дієвою, має бути доведено, що заявник міг у розумних межах передбачити наслідки своєї поведінки (див. … рішення у справі «Ідалов проти Росії»… п. 86…)».
За таких обставин, виходячи з аналізу обвинувального акту, допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, що характеризують його особу, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, доведена повністю.
Таким чином, суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження, а саме: 04.06.2019 року приблизно о 14 годині, обвинувачений ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого фактичного проживання в АДРЕСА_1 , де він проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 та її малолітнім сином, розмовляючи по мобільному телефону із ОСОБА_7 , з якою раніше проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вступив у словесну суперечку із останньою з приводу перебування у будинку ОСОБА_6 його та ОСОБА_7 спільної доньки. Після суперечки обвинувачений ОСОБА_3 , побачивши, що ОСОБА_7 , яка прийшла до будинку на АДРЕСА_1 та зайшла у будинок ОСОБА_6 , щоб забрати доньку, слідом за ОСОБА_7 пройшов до означеного будинку, де на ґрунті неприязних відносин, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, усвідомлюючи свої дії, схопив ОСОБА_7 руками за шию, а потім правою рукою, затиснутою у кулак, почав наносити потерпілій удари в обличчя та груди. Коли ОСОБА_7 з донькою вийшла з будинку ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_3 наздогнав її на вулиці за воротами та наніс ще один удар зап'ястям правої руки в обличчя - в область чола та носа.
Внаслідок нанесених ОСОБА_3 ударів потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження у виді: синців - на шиї справа, на нижній повіці лівого ока, в ділянці грудини, саден - на правому крилі носа, на чолі зліва (2), забою м'яких тканин носа, які утворилися від дії тупого предмета (предметів), що відносяться, відповідно до висновку експерта за №45 від 11.06.2019 року, до легких тілесних ушкоджень. Вказані ушкодження виникли від не менше як чотирьох дій твердим тупим предметом (предметами).
Кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_3 органами досудового розслідування за ч.1 ст.125 КК України суд вважає вірною, а також вважає, що він повинен нести кримінальну відповідальність за вчинений злочин за ч.1 ст.125 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
До того ж, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує, що ним вчинено умисний злочин проти життя та здоров'я особи - потерпілої ОСОБА_7 , тоді як однією із основних засад, передбачених ст.3 Конституції України, є право людини на життя, на недоторканість; людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Виходячи з норми ст.12 КК України, вчинений ОСОБА_3 злочин, що передбачений ч.1 ст.125 КК України, є злочином невеликої тяжкості.
Відповідно до обвинувального акту від 16.01.2020 року, обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3 , зазначено щире каяття.
ОСОБА_3 під час судового розгляду вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, надав показання щодо вчинення ним злочину та належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки.
На переконання суду, ОСОБА_3 усвідомив свою протиправну поведінку та суспільну небезпечність вчиненого ним злочину.
Суд враховує щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого, виходячи з правового висновку Верховного Суду у справі №756/4830/17-к від 09.10.2018 року, який суд застосовує відповідно до вимог ч.ч.5, 6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», якими передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, з вказаного вище правового висновку вбачається, що щире каяття - це психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчинення інших дій, спрямованих на розкриття злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна вважати щирим, справжнім. Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти відображення в матеріалах кримінального провадження.
Також, суд враховує таку пом'якшуючу покарання обставину, яка не зазначена у обвинувальному акті, як активне сприяння ОСОБА_3 розкриттю злочину, оскільки останній добровільно надавав показання щодо вчиненого злочину під час досудового розслідування та судового розгляду, добровільно та активно приймав участь у слідчих (розшукових) діях, надав показання щодо механізму вчинення злочину.
Відповідно до п.п.6-1, 13 ч.1 ст.67 КК України, суд визнає обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , вчинення злочину щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, та вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, які зазначені в обвинувальному акті.
Так, ч.ч.2, 4 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки… Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
При цьому, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 проживав однією сім'єю спільно із ОСОБА_7 з 2011 року по 2017 рік без реєстрації шлюбу, а отже, на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, тобто 04.06.2019 року ним вчинено злочин щодо особи, з якою він перебував у сімейних відносинах.
Тому, при призначенні покарання суд враховує вказані вище обтяжуючі покарання ОСОБА_3 обставини.
Крім того, обставиною, яка, відповідно до п.6 ч.1 ст.67 КК України, обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд визнає - вчинення злочину у присутності дитини.
Обтяжуюча обставина - вчинення злочину у присутності дитини (п.6 ч.1 ст.67 КК України) відсутня у обвинувальному акті.
Разом з тим, частиною 2 ст.67 КК України встановлено, що суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених, в тому числі, у пункті 6, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
З роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в абз.2 п.6 постанови №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» вбачається, що суд, відповідно до вимог ч.2 ст.67 КК України, установивши наявність зазначених, зокрема у пункті 6 ч.1 цієї статті обтяжуючих обставин, зобов'язаний навести їх у вироку та врахувати при призначенні покарання.
При цьому, судом встановлено, що умисне легке тілесне ушкодження потерпілій ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_3 заподіяв у присутності неповнолітніх дітей - ОСОБА_11 , яка є його донькою, та ОСОБА_12 , який є сином теперішньої дружини обвинуваченого - ОСОБА_6 , з якою він проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
До кримінальної відповідальності ОСОБА_3 притягується вперше, що вбачається із довідки УІПКП ГУНП у Вінницькій області (а.с.44).
ОСОБА_3 на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога Шаргородської ЦРЛ - не перебуває (а.с.45).
За місцем проживання в с. Пеньківка Шаргородського району Пеньківською сільською радою ОСОБА_3 характеризується позитивно, як особа, щодо якої звернення з приводу негативної поведінки до органу місцевого самоврядування - відсутні, компрометуючі його особу матеріали - відсутні (а.с.46).
З досудової доповіді, що складена представником персоналу органу пробації Шаргородського районного сектору з питань пробації філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області від 05.02.2020 року вбачається, що ОСОБА_3 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, утримується за рахунок тимчасових заробітків; протягом останнього року притягувався до адміністративної відповідальності за ст.178 КУпАП; позитивно охарактеризований за місцем проживання; має мотивацію до змін та позитивні плани на майбутнє, а саме: придбати власне житло, працевлаштуватися з метою належного матеріального забезпечення дитини (а.с.29-30).
Також, з розділу 3 «Оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення» досудової доповіді вбачається, що ризик вчинення ОСОБА_3 повторного кримінального правопорушення середній, ризик небезпеки останнього для суспільства чи окремих осіб визначений середній (а.с.30 на звороті).
З висновку органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_3 вбачається, що виправлення останнього можливе в умовах застосування пробації та інших альтернативних покарань (а.с.30 на звороті).
Відповідно до ч.1 ст.7 ЗУ «Про пробацію», під час вирішення питання про застосування до особи пробації суд бере до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення та соціально-психологічну характеристику особи обвинуваченого або засудженого, яку готує персонал органу пробації або адміністрація установи виконання покарань.
Згідно з п.2 ч.1 ст.2 ЗУ «Про пробацію», досудова доповідь - письмова інформація для суду, що характеризує обвинуваченого.
Абзацом 17 ч.1 ст.368 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.
Досудова доповідь оголошена головуючим суддею у судовому засіданні, оскільки із довідки від 06.02.2020 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 не прибув у орган пробації для ознайомлення із досудовою доповіддю (а.с.31).
Представник органу пробації ОСОБА_5 прибула у судове засідання та підтримала досудову доповідь.
Прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 не висловили зауважень щодо досудової доповіді.
У зв'язку із наведеним суд приймає до відома соціально-психологічну характеристику представником органу пробації ОСОБА_3 , зокрема, приймає до відома інформацію, що характеризує особу останнього, щодо наявності намірів і готовності до змін способу свого життя, працевлаштування.
Разом з тим, суд не приймає до відома висновок органу пробації про те, виправлення ОСОБА_3 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк, оскільки серед альтернативних покарань, що зазначені в ч.1 ст.125 КК України, не передбачено покарання у виді обмеження волі, а також покарання, пов'язаного із ізоляцією від суспільства, тобто у виді позбавлення волі.
З урахуванням наведених вище обставин суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових злочинів, є призначення покарання у виді громадських робіт.
Відповідно до ч.2 ст.65 КК України, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкцією ч.1 ст.125 КК України передбачено покарання у виді штрафу або громадських робіт, або виправних робіт.
Суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_3 покарання у виді штрафу, як просив у судових дебатах прокурор ОСОБА_4 , так як вважає, що таке покарання не є достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 , виходячи з наступного.
Так, суд констатує наявність трьох обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин, одна із яких - вчинення злочину у присутності дитини (п.6 ч.1 ст.67 КК України) взагалі не врахована слідчим та прокурором та не зазначена у обвинувальному акті, тоді як її врахування судом при призначенні покарання є обов'язковим, та той факт, що покарання у виді штрафу, яке передбачене в санкції ч.1 ст.125 КК України, є надто м'яким, з врахуванням обставин вчинення ОСОБА_3 злочину 04.06.2019 року, оскільки в судовому засіданні встановлено, що суперечка між обвинуваченим та потерпілою не потребувала вчинення активних умисних дій, що полягали у нанесенні потерпілій умисного легкого тілесного ушкодження. Дії обвинуваченого, що полягали у заподіянні потерпілій умисного легкого тілесного ушкодження, не співмірні з обставинами та обстановкою виниклого між ними 04.06.2019 року конфлікту.
До того ж, злочин щодо ОСОБА_7 обвинуваченим ОСОБА_3 вчинено у присутності малолітніх дітей, в тому числі, малолітньої дитини обвинуваченого та потерпілої, що є неприпустимим в силу вимог СК України, нормами якого встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини (ч.7 ст.7, ч.1 ст.150 СК України).
Призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого, для запобігання вчиненню ним нових злочинів, таким, що відповідає його особі, справедливим, а також є достатнім для досягнення передбачених ч.2 ст.50 КК України цілей покарання, та відповідає принципу верховенства права.
При цьому, суд враховує також, що одним із проявів верховенства права, що закріплений у ст.8 КПК України, є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
Зазначене узгоджується із положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Цивільний позов у кримінальній справі не заявлявся.
Крім того, відповідно до вимог ст.331 КПК України, враховуючи відсутність клопотань учасників судового розгляду про обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу, підстав для його обрання - немає.
Керуючись ст.368, ч.1 ст.369, ст.ст.373-376 КПК України, на підставі ч.1 ст.125 КК України, суд
засудив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за якою засудити його до покарання у виді громадських робіт строком на 100 (сто) годин.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили - не застосовувати.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду через Шаргородський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку суду надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.
Головуючий - суддя ОСОБА_1