"30" січня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3371/19
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Саєнко Р.К. довіреність №1-18/3 від 11.12.2019р.;
Від відповідача: Карагяур В.І. ордер №489702 від 15.01.2020р.;
розглянувши справу за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до відповідача - Громадської організації "Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення, -
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації "Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.12.2019р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання « 24» грудня 2019 р. о 09:45 год.
23.12.2019р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від відповідача надійшло клопотання за вх.ГСОО№26611/19 про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2019р. було відкладено підготовче засідання на "16" січня 2020 р. о 11:45 год.
14.01.2020р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання за вх.ГСОО№775/20 про відкладення розгляду справи.
15.01.2020р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від відповідача надійшла заява за вх.ГСОО№893/20 про застосування строків позовної давності.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.01.2020р. закрито підготовче провадження у справі №916/3371/19 із призначенням справи до судового розгляду по суті на "30" січня 2020 р. о 09:45 год.
Відповідач правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
30.01.2020р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
27.04.2015р. між АТ „Укртрансгаз" (Покупець) та АТ„Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (Продавець) було укладено договір про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого за цим договором Продавець зобов'язується передати у власність Покупця у квітні- грудні 2015р. природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем для забезпечення виробничо-технологічних потреб та власних потреб, природний газ для забезпечення балансування.
Відповідно до п. 3.3 договору про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ від 27.04.2015р. приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно з п. 12.1 договору про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ від 27.04.2015р. цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу до 31.12.2015р. включно, а в частині розрахунку - до їх повного здійснення.
30.04.2016р. між АТ „Укртрансгаз" та АТ„Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" відповідно до умов договору про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ від 27.04.2015р. було підписано акти приймання-передачі природного газу у обсязі 21 154,528 тис. куб. м., вартість якого складає 158 785 887,17 грн. та у обсязі 13 810, 676 тис. куб. м., вартість якого складає 103 662 934,06грн.
У квітні 2016 року відповідач - Громадська організація "Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" безпідставно набуло з газотранспортної системи у квітні - 0,006 тис.куб.м. природного газу, власником якого є позивач.
Водночас, для здійснення відбору відповідачем - Громадською організацією "Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" у квітні 2016 року здійснено відбір природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є позивач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз", через газорозподільну систему, оператором якої є ПАТ «Одесагаз», тоді, як відповідач повинен був мати відповідного постачальника відповідних обсягів природного газу.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що за відсутності постачальника відповідних обсягів природного газу відповідач не мав підстав здійснювати відбір природного газу та повинен був самостійно припинити власне газоспоживання як це передбачено абз. 2 п. З глави 5 розділу VI Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2493, та п. 10 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2496.
З урахуванням вказаного, позивачем при зверненні з даним позовом до суду наголошено про те, що оскільки відповідачу в квітні 2016 року не було подано до газотранспортної системи жодного обсягу природного газу жодним постачальником, то відбір 0,006 тис. куб. м. природного газу відповідачем був здійснений з обсягів природного газу позивача, що були придбані останнім за результатами проведення публічних закупівель, про що свідчать наявні у матеріалах справи договори купівлі-продажу природного газу та акти приймання-передачі газу, подані до газотранспортної системи на виконання функцій Оператора ГТС, та довідка Головного бухгалтера АТ «Укртрансгаз».
Таким чином, позивачем наголошено про те, що відповідач набув природний газ позивача у квітні 2016 року в обсязі 0,006 тис. куб. м. без будь-якої на те правової підстави.
З наведених підстав, Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Громадської організації "Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення.
В ході розгляду справи відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог, в обґрунтування якої, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, враховуючи те, що на думку відповідача позивачем додано до позовної заяви звіт, складений ПАТ «Одесагаз» проте, не зазначено чому вказані звіти не могли бути отримані позивачем на запит у травні 2016р., наведене свідчить про наявність у АТ «Укратрансгаз» можливості довідатись про порушення своїх прав, починаючи з травня 2016р., а тому з цього періоду з якого слід відраховувати трирічний строк позовної давності.
Таким чином трирічний строк для звернення до суду сплинув у травні 2019р., однак із позовною заявою АТ «Укртрансгаз» звернулось до суду у листопаді 2019р. що, на думку відповідача, є безумовною підставою для відмови у задоволені позовних вимог через сплив строків позовної давності.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами частини другої ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Враховуючи обґрунтування заявлених АТ „Укртрансгаз" позовних вимог приписами ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, господарський суд вважає за необхідне надати оцінку заявленим у межах даної справи вимогам із урахуванням норм цивільного законодавства, якими врегульовані питання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України, що відповідає висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013р. у справі № 6-88цс13.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Наведене дозволяє дійти висновку, що обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Верховним Судом у постанові від 17.04.2019р. по справі №757/16163/17 наголошено, що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України.
Правові засади функціонування ринку природного газу Закону України визначені положеннями Закону України „Про ринок природного газу" від 9 квітня 2015 року N 329-VIII (з наступними змінами і доповненнями, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. п. 17, 18 27, 37 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; оператор газосховища - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із зберігання (закачування, відбору) природного газу з використанням одного або декількох газосховищ на користь третіх осіб (замовників); споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України „Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та, зокрема, за принципом забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Закону України „Про ринок природного газу" врегульовано, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. Такі обов'язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання. Такі обов'язки не повинні обмежувати постачальників, створених відповідно до законодавства інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у праві на здійснення постачання природного газу споживачам України. Такі обов'язки не можуть покладатися на споживачів.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України „Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Відповідно до п. 1 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), підставою для постачання природного газу споживачу є: наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов; наявність підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача; відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.
Згідно з абзацом 1-3 п. 9 розділу II Правил постачання природного газу постачальник забезпечує споживача необхідним підтвердженим обсягом природного газу на визначений договором період. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях. Підтверджені обсяги природного газу визначаються за правилами, встановленими Кодексом газотранспортної системи, та доводяться споживачу на умовах укладеного між постачальником та споживачем договору постачання природного газу.
Відповідно до абзацу 2 п. 10 розділу II Правил постачання природного газу споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VI цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.
Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що АТ „Укртрансгаз" у квітні 2016р. було придбано природний газ на підставі договору постачання природного газу про закупівлю природного газу №1504000825-ВТВ від 27.04.2015р., укладеного з АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України".
Необхідно зазначити, що постановою Кабінетом Міністрів України від 01.10.2015р. №758 „Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено обов'язок АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" придбавати природний газ, видобутий ПАТ "Укргазвидобування", для формування ресурсу природного газу для побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та виробників теплової енергії відповідно до цього Положення за цінами, на умовах та у порядку, що визначаються пунктами 6-8 цього Положення.
Відповідно до п. 17 постанови Кабінетом Міністрів України від 01.10.2015р. №758 „Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)" постачання природного газу АК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації. Обов'язок, передбачений підпунктом 4 пункту 3 цього Положення, покладається на НАК "Нафтогаз України" на період до 1 квітня 2017 р. за таких умов: укладення виробником теплової енергії з НАК "Нафтогаз України" договору постачання природного газу відповідно до законодавства; відсутність у виробника теплової енергії заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" за використаний природний газ, або відсутність у виробника теплової енергії заборгованості (без урахування штрафних санкцій) перед НАК "Нафтогаз України" за спожитий до 1 січня 2016 р. природний газ за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо), а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ, або рівень розрахунків виробника теплової енергії станом на 25 число місяця, що передує місяцю постачання природного газу (без урахування штрафних санкцій), за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо) становить не нижче 90 відсотків, або надання НАК "Нафтогаз України" та виконання виробником теплової енергії погодженого виконавчим органом ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 1 січня 2021 р. з розбивкою за всіма договорами з НАК "Нафтогаз України"), складеного на підставі довідки щодо заборгованості, наданої НАК "Нафтогаз України", а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ. Наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).
З огляду на викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що Громадська організація "Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" здійснювало споживання природного газу у квітні 2016р. із дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема, на підставі укладеного із АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" договору на постачання природного газу. За таких обставин, господарський суд відхиляє доводи позивача щодо відсутності у відповідача постачальника природного газу протягом спірного періоду.
Статтею 20 Закону України „Про ринок природного газу" встановлено, що оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб'єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу. Суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з транспортування природного газу, є оператором газотранспортної системи.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 22 Закону України „Про ринок природного газу" з метою виконання функцій, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, оператор газотранспортної системи зобов'язаний здійснювати балансування та функції оперативно-диспетчерського управління газотранспортною системою в економний, прозорий та недискримінаційний спосіб.
АТ „Укртрансгаз" у поданій до господарського суду позовній заяві зазначає, що він виступає Оператором газотранспортної системи, що не заперечувалось учасниками судового процесу, а, отже, в силу приписів ст. 75 ГПК України не потребує доказуванню, оскільки у суду немає сумніву щодо достовірності вказаної обставини.
Згідно з п. 1 глави 1 розділу X Кодексу газотранспортної системи оператор газотранспортної системи має право припинити транспортування природного газу в точці входу до газотранспортної системи або точці виходу з газотранспортної системи у випадках, зокрема, несанкціонованого відбору природного газу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону України „Про ринок природного газу" суб'єкти ринку природного газу, які порушили законодавство, що регулює функціонування ринку природного газу, несуть відповідальність згідно із законом. Правопорушеннями на ринку природного газу зокрема є: несанкціонований відбір природного газу; використання природного газу споживачами в обсягах, що перевищують підтверджені в установленому порядку постачальниками.
Положеннями 5 глави 1 розділу I Кодексу газотранспортної системи, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), визначено, що місячна номінація - це заявка замовника послуг транспортування, надана оператору газотранспортної системи стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом місяця в розрізі кожної доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності); несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу: за відсутності по суб'єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під'єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу; підтверджений обсяг природного газу - обсяг (об'єм) природного газу споживача (у тому числі прямого споживача), погоджений оператором газотранспортної системи на відповідний розрахунковий період із ресурсу постачальника споживача, що включений до підтвердженої номінації цього постачальника.
Згідно з п. 13 розділу II Правил постачання природного газу Постачальник має право ініціювати/вживати заходів з припинення або обмеження в установленому порядку постачання природного газу споживачу, зокрема, в разі: проведення споживачем неповних або несвоєчасних розрахунків за договором; відмови від підписання акта приймання-передачі без відповідного письмового обґрунтування.
Відповідно до п. 14 розділу II Правил постачання природного газу за необхідності здійснення заходів з обмеження або припинення газопостачання споживачу постачальник надсилає споживачу не менше ніж за три доби (для підприємств металургійної та хімічної промисловості - не менше ніж за 5 діб) до дати такого припинення повідомлення (з позначкою про вручення) про необхідність самостійно обмежити чи припинити газоспоживання з певного періоду (день, година тощо) та у визначений зі споживачем час має право опломбувати запірні пристрої споживача, за допомогою яких споживач самостійно обмежив чи припинив подачу газу на власні об'єкти. Повідомлення має бути складено відповідно до форми повідомлення, встановленої наказом Міністерства палива та енергетики України від 03 липня 2009 року № 338, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 липня 2009 року за № 703/16719, та містити підставу припинення, дату та час, коли споживачу необхідно самостійно обмежити чи припинити споживання природного газу. Постачальник має право здійснити заходи з обмеження чи припинення газопостачання споживачу через залучення до цих робіт Оператора ГРМ/ГТС.
При цьому, з огляду на звернення позивача до суду із вимогами про повернення безпідставно набутого майна та стягнення його вартості одночасно, суд зазначає наступне.
Господарський суд зауважує, що положеннями цивільного законодавства не надано права особі, яка вважає себе власником майна, одночасно вимагати повернення майна та відшкодування його вартості, з огляду на неправомірне застосування подвійної відповідальності за одне порушення.
Враховуючи вимоги Закону України „Про ринок природного газу" суд зазначає, що діяльність щодо зберігання природного газу здійснюється спеціальним суб'єктом ринку природного газу - оператором газосховища, який отримує ліцензію на здійснення вказаного виду господарської діяльності. Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у відповідача ліцензії на здійснення такого виду діяльності як зберігання природного газу, тобто відповідач не виступає оператором газосховищ.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про відсутність взагалі будь-яких підстав для задоволення позовних вимог АТ „Укртрансгаз" про зобов'язання відповідача, який, в даному випадку, виступає споживачем природного газу, повернути безпідставно набуте майно.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог щодо зобов'язання вчинити певні дії та стягнення, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 256, ст. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно частини 5 зазначеної статті за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем додано до позовної заяви звіт, складений ПАТ «Одесагаз» проте, не зазначено чому вказані звіти не могли бути отримані позивачем на запит у травні 2016р., наведене свідчить про наявність у АТ «Укратрансгаз» можливості довідатись про порушення своїх прав, починаючи з травня 2016р., а тому з цього періоду з якого слід відраховувати трирічний строк позовної давності.
Таким чином трирічний строк для звернення до суду сплинув у травні 2019р., однак із позовною заявою АТ «Укртрансгаз» звернулось до суду у листопаді 2019р. що є безумовною підставою для відмови у задоволені позовних вимог через сплив строків позовної давності.
Таким чином, розглянувши заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог, суд дійшов висновку про її задоволення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ».
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи обґрунтованість заяви про застосування позовної давності в частині пропущення строку на пред'явлення вимог про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення, суд відмовляє у задоволенні позову.
Керуючись положеннями ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до відповідача - Громадської організації "Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України" про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 10 лютого 2020 р.
Суддя С.Ф. Гут