ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.02.2020Справа № 910/17285/19
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУДГОФФ" (вул. Лесі Українки, буд. 36, с. Студінка, Калуський район, Івано-Франківська обл., 77334)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа-Комбікорм" (провулок Тараса Шевченка, буд. 13, кв. 39, м. Київ, 01001)
про стягнення 57 603,23 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВУДГОФФ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа-Комбікорм" про стягнення 57 603,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань відповідно до договору поставки № 64 від 31.10.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17285/19, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
28.12.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
02.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження понесених судових витрат.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/17285/19 від 11.12.2019 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу та відомостями з офіційного веб-сайту Укрпошти за наслідками відстеження поштового відправлення за номером 0103049117497, якими підтверджується його вручення вручення позивачу.
Ураховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
31.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вудгофф» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа-Комбікорм» (покупець) укладено договір поставки № 64 (надалі також - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити даний товар.
За приписами пунктів 4.1, 4.2 договору доставка товару здійснюється за рахунок постачальника чи покупця за попередньою згодою сторін.
Постачальник зобов'язаний надати покупцю оригінали наступних документів на товар:
- рахунок-фактуру;
- видаткову накладну;
- товарно-транспортну накладну;
- податкову накладну, складену відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України та зареєстрованої в єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору ціна товару узгоджується сторонами окремо при поставці кожної партії товару та зазначається у рахунку-фактурі та видатковій накладній на товар, які є невід'ємними часинами даного договору.
Оплата за товар здійснюється у національній валюті України в безготівковому вигляді, шляхом 100% передоплати грошових коштів на банківський рахунок постачальника, або протягом строків оплати, які зазначаються в кожному виставленому рахунку.
Згідно з п. 8.3 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати, зазначених у кожному рахунку, останній сплачує пеню у вигляді 6-кратної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення та 30% річних від простроченої суми за користування коштами.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2019, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за договором - до моменту їх повного виконання. (п. 13.2 договору)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною № 1063 від 11.07.2019 на суму 259 152,00 грн.
Вказаний товар оплачений відповідачем у повному обсязі, що підтверджується виписками по рахунку позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач оплату товару здійснив не у строк, встановлений у рахунку № 1091 від 11.07.2019, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 44 467,76 грн та 30% річних у розмірі 13 135,47 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що він не порушив строки розрахунків за товар, тому нарахування пені та процентів річних є безпідставним. Також відповідач вказує, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, в той час, як у договорі встановлено 6-кратну облікову ставку НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення. Щодо стягнення 30% річних за користування коштами, то відповідач зазначає про те, що коштами не користувався.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар вартістю 259 152,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1063 від 11.07.2019, яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками підприємств без зауважень та заперечень.
У п. 5.2 договору сторони визначили, що оплата за товар здійснюється у національній валюті України в безготівковому вигляді, шляхом 100% передоплати грошових коштів на банківський рахунок постачальника, або протягом строків оплати, які зазначаються в кожному виставленому рахунку.
В матеріалів справи судом встановлено, що попередня оплата за товар відповідачем не здійснювалась.
Натомість, до матеріалів позову позивач долучив рахунок на оплату № 1091 від 11.07.2019 на суму 259 152,00 грн, у якому строк оплати встановлено до 16.07.2019.
Відповідач у відзиві зазначає, що позивач не надав доказів направлення та отримання відповідачем будь-яких рахунків на оплату товару.
Разом з тим, суд зазначає, що в пункті 4.2 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний надати покупцю оригінали наступних документів на товар:
- рахунок-фактуру;
- видаткову накладну;
- товарно-транспортну накладну;
- податкову накладну, складену відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України та зареєстрованої в єдиному реєстрі податкових накладних.
З наведеної умови договору вбачається, що рахунок-фактура визначений сторонами обов'язковим документом, який надається постачальником при поставці товару. Крім того, з огляду на зміст п. 5.1 договору, рахунок-фактура є невід'ємною часиною договору.
З огляду на здійснену позивачем поставку, її оплату відповідачем, а також відсутність будь-яких претензій зі сторони відповідача до позивача щодо ненадання усіх документів на товар, передбачених пунктом 4.2 договору, суд доходить висновку, що вказаний рахунок на оплату № 1091 від 11.07.2019 був наданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Константа-Комбікорм" позивачем, а тому при визначенні строку оплати за товар суд бере до уваги строк, встановлений у цьому рахунку.
При цьому, суд також звертає увагу, що в договорі сторонами не встановлено порядок надання покупцю оригіналів документів на товар, в тому числі, і рахунка-фактури.
Отже, зважаючи на викладене, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого позивачем товару на суму 259 152,00 грн у строк до 16.07.2019.
Однак, відповідно до банківських виписок відповідач здійснював оплату отриманого товару частинами, а саме: 04.09.2019 - 50 000,00 грн, 06.09.2019 - 50 000,00 грн, 24.09.2019 - 159 152,65 грн, що свідчить про прострочення оплати за умовами договору.
Отже, суд доходить висновку, що в порушення зазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати товару за договором належно та своєчасно.
Згідно з п. 8.3 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати, зазначених у кожному рахунку, останній сплачує пеню у вигляді 6-кратної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення та 30% річних від простроченої суми за користування коштами.
На підставі вказаного положення договору позивач здійснив розрахунок пені на суму 44 467,76 грн та 30% річних на суму 13 135,47 грн за загальний період прострочення відповідача з 17.07.2019 по 23.09.2019 з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
При цьому, щодо аргументів відповідача про відсутність факту користування ним коштами суд звертає увагу, що за своєю правовою природою та економічним змістом 3% річних (або встановлений договором інший розмір процентів) є платнею боржника за грошовим зобов'язанням за користування грошовими коштами кредитора. Це пояснюється тим, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, здійснює утримання у себе коштів, які належать до сплати кредитору, здійснюючи таким чином користування такими грошовими коштами.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 30% річних за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. (п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Оскільки сторонами у п. 8.3 договору сторони встановили пеню у вигляді 6-кратної облікової ставки НБУ, що є більшим від допустимого законом максимального розміру, то в даному випадку застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Отже, за перерахунком суду розміру пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за загальний період прострочення відповідача з 17.07.2019 по 23.09.2019 з урахуванням здійснених ним часткових оплат, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 14 822,58 грн.
Заперечення відповідача проти позовних вимог розглянуті та відхилені судом з підстав, наведених вище.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на надання правничої допомоги адвоката у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано до суду договір про надання професійної правничої допомоги від 27.11.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВУДГОФФ" та адвокатом Бойком Романом Богдановичем, акт про надання правничої допомоги від 23.12.2019, платіжне доручення № 4 від 24.12.2019 на суму 5 000,00 грн.
Суд зазначає, що заявлений позивачем розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа-Комбікорм" (провулок Тараса Шевченка, буд. 13, кв. 39, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 40969842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУДГОФФ" (вул. Лесі Українки, буд. 36, с. Студінка, Калуський район, Івано-Франківська обл., 77334, ідентифікаційний код 36894669) 3% річних у розмірі 13 135 (тринадцять тисяч сто тридцять п'ять) грн 47 коп., пеню у розмірі 14 822 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять дві) грн 58 коп., судовий збір у розмірі 932 (дев'ятсот тридцять дві) грн 37 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 426 (дві тисячі чотириста двадцять шість) грн 78 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.02.2020
Суддя Т. Ю. Трофименко