Іменем України
06 лютого 2020 року
Київ
справа №804/3819/17
адміністративне провадження №К/9901/23994/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою cамозайнятої особи арбітражного керуючого ОСОБА_2
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2017 року (головуючий суддя - Боженко Н.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Дадим Ю.М., судді: Уханенко С.А., Богданенко І.Ю.)
у справі № 804/3819/17
за позовом cамозайнятої особи арбітражного керуючого ОСОБА_2
до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Міністерства юстиції України,
третя особа: Міністерство юстиції України,
про визнання протиправним та скасування акту позапланової невиїзної перевірки та припису.
I. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати дії Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Міністерства юстиції України щодо здійснення позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ОСОБА_2 . протиправними;
- визнати незаконним та скасувати акт позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 №41-А від 2 червня 2017 року;
- визнати незаконним та скасувати припис про недопущення повторних порушень від 6 червня 2017 року №-П.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що всупереч законодавчим приписам відповідачем протиправно проведено позапланову перевірку його діяльності як арбітражного керуючого, висновки та обставини, викладені в акті перевірки від 2 червня 2017 року №41-А, не відповідають дійсності, у зв'язку з чим припис №-П від 6 червня 2017 року, складений на підставі вказаного акта, є протиправним та підлягає скасуванню.
3. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами встановлено, що в період з 24 по 25 травня 2017 року відділом з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Міністерства юстиції України проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 під час виконання ним обов'язків ліквідатора у справі №904/5844/14 про банкрутство ТОВ «БТ-Груп».
6. Предметом перевірки було несвоєчасне внесення арбітражним керуючим обов'язкової звітності (інформації) під час виконання повноважень ліквідатора ТОВ «БТ-Груп».
7. За результатом перевірки виявлено порушення арбітражним керуючим ОСОБА_2 окремих вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», щодо яких, згідно з підпунктом 6.9.2 пункту 6.9 Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Мін'юсту від 27 червня 2013 року №1284/5 (далі - Порядок №1284/5), Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області буде винесено припис про недопущення повторних порушень вимог пункту 7 частини другої статті 98 Закону №4212-VI та пункту 1.9 Положення №441/5 в частині несвоєчасного внесення через онлайн-систему електронної звітності арбітражних керуючих до Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, обов'язкових відомостей (інформації) по формам №5, №5.1, №5.2 за квітень 2017 року під час виконання повноважень ліквідатора ТОВ «БТ-Груп».
8. На підставі вказаних висновків 6 червня 2017 року відповідачем прийнято припис про недопущення повторних порушень №31-П.
9. Не погодившись з діями відповідача по проведенню перевірки та прийняттю припису про недопущення повторних порушень, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач мав законні підстави для призначення проведення позапланової перевірки діяльності позивача з огляду на неподання ним у встановлений строк документів обов'язкової звітності згідно з пунктом 2.6 Порядку №1284/5.
11. Суди зокрема вказали, якщо орган наділений повноваженнями видавати документ дозвільного характеру на здійснення певних функцій, цей же орган має право і контролювати дотримання вимог закону при здійсненні цих функцій особою, яка отримала такий дозвіл.
12. Окрім того, Мін'юст є учасником у справі про банкрутство, користується процесуальними правами та несе процесуальні обов'язки учасника у справі про банкрутство, і як учасник у справі, у разі виявлення ознак невиконання чи неналежного виконання арбітражним керуючим покладених на нього обов'язків, може ініціювати перевірку діяльності арбітражного керуючого.
13. У зв'язку з чим, відповідач мав законні підстави для призначення проведення позапланової перевірки діяльності позивача з огляду на неподання ним у встановлений строк документів обов'язкової звітності згідно з пунктом 2.6 Порядку №1284/5.
14. Посилання позивача на положення Закону України від 3 листопада 2016 року №1728-VІІІ «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суди визнали безпідставними та необґрунтованими, оскільки норми вказаного закону поширюються виключно на суб'єктів господарювання, арбітражний керуючий в свою чергу є суб'єктом незалежної професійної діяльності, а тому перевірка його діяльності здійснюється виключно на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Порядку №1284/5.
15. Крім того, суди зазначили, що предметом оскарження в адміністративному суді є юридичні наслідки, що безпосередньо випливають з результатів перевірки, а самі по собі дії щодо надання висновків не порушують прав, свободи та інтересів позивача. Викладені в акті висновки можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішення суб'єкта владних повноважень при складанні акту або законність рішень, дій, в основу яких покладені такі висновки.
16. Тому, акт перевірки арбітражного керуючого не може бути предметом окремого оскарження у суді, оскільки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
17. Що ж стосується оскаржуваного припису, то суди дійшли висновку, що сам по собі такий припис не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки містить інформацію про виявлені під час перевірки порушення, які усунути неможливо, та зобов'язання арбітражного керуючого не допускати аналогічних порушень.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права вказує на те, що законодавством України не передбачено подання арбітражним керуючим до Єдиного реєстру підприємств щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство пустих (незаповнених) форм №5, №5.1, №5.2, оскільки це буде суперечити принципу повноти та достовірності інформації, яка міститься в Єдиному реєстрі підприємств.
19. Скаржник вважає, що за наявності визначених у статті 3 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підстав, проведення позапланових заходів можливе лише за погодженням Державної регуляторної служби.
20. Стаття 6 Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачає виключний перелік виключень, на який не розповсюджується дія цього закону щодо заборони здійснення 31 грудня 2017 року заходів нагляду (контролю) органом державного регулювання, до якого діяльність арбітражного керуючого не включено.
21. Вважає, що його діяльність регулюється саме господарськими нормами права, що вказує на те, що він є суб'єктом господарської діяльності, а тому проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було протиправно проведено позапланову перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2, чим порушено приписи законодавства України.
22. В обґрунтування касаційної скарги також зазначає, що акт позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого є підставою для винесення припису про вчинення суб'єктом перевірки певних дій, а отже, сам акт є підставою для виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах. У зв'язку з тим, що внаслідок винесення акту та припису у позивача виникли додаткові обов'язки, з чим він не погодився та звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
23. Вважає, що суд помилково не встановив факт зміни стану його суб'єктивних прав та обов'язків, що призвело до не вірного висновку, що акт перевірки не може бути предметом оскарження.
24. Апеляційний суд невірно застосував положення Порядку подання арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючими санацією, ліквідаторами) обов'язкових відомостей (інформації), затвердженого Наказом МЮУ №130/5 від 18 січня 2013 року, що не надало можливості встановити факти відсутності порушень порядку подання інформації та, відповідно, підстав для винесення припису, що призвело до неправильного вирішення справи.
25. У запереченні на касаційну скаргу відповідач посилаючись на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України (далі КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
27. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року №228 затверджено Положення про Міністерство юстиції України (далі - Мін'юст; Положення №228), відповідно до пункту якого Мін'юст є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
28. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
29. Мін'юст є державним органом з питань банкрутства.
30. Відповідно до пунктів 3, 10 Положення №228 Мін'юст здійснює державну політику з питань банкрутства у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.
31. Підпунктом 50 пункту 4 Положення №228 Мін'юст встановлено, що відповідно до покладених на нього завдань: здійснює контроль за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).
32. Статтею 3 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №2343-ХII) встановлено, що державний орган з питань банкрутства сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, у тому числі процедур банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків; організовує систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); установлює вимоги для отримання свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); здійснює інші передбачені законодавством повноваження.
33. Водночас, положеннями статті 3 Закону №2343-ХII, якими визначено повноваження державного органу з питань банкрутства, прямо не передбачено право Мін'юсту здійснювати контроль за діяльністю арбітражних керуючих, проте, перелік повноважень не є вичерпним, зокрема, відповідно до абзацу 10 частини першої статті 3 Закону державний орган з питань банкрутства може здійснювати інші передбачені законодавством повноваження.
34. З огляду на наявні повноваження та з метою деталізації та уточнення порядку реалізації державним органом з питань банкрутства наведених положень Закону Мін'юстом прийнято наказ від 27 червня 2013 року №1284/5, яким затверджено Порядок контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Цей Порядок поширюється на всіх фізичних осіб, які отримали в установленому порядку свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).
35. Відповідно до пункту 1.3 Порядку №1284/5, контроль за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі арбітражний керуючий) здійснюють Мін'юст як державний орган з питань банкрутства та за його дорученням головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі як територіальні органи з питань банкрутства. Мін'юст та його територіальні органи з питань банкрутства є органами контролю.
36. Пунктом 1.4 Порядку №1284/5 визначено, що цей Порядок встановлює: процедуру організації та проведення перевірок діяльності арбітражних керуючих; повноваження осіб, які здійснюють перевірки; права й обовязки арбітражних керуючих; порядок оформлення результатів перевірки; порядок підготовки за результатами перевірки подання на Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (далі - Дисциплінарна комісія) про застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення.
37. Відповідно до пунктів 2.1-2.2 контроль за діяльністю арбітражних керуючих здійснюється шляхом проведення планових і позапланових перевірок. Контроль за діяльністю арбітражних керуючих здійснюється на предмет дотримання ними вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Закону, іншого законодавства з питань банкрутства та законодавства про оплату праці.
38. Положення пункту 2.6. Порядку №1284/5 визначають підстави для проведення позапланової перевірки: подання арбітражним керуючим письмової заяви до органу контролю про проведення перевірки за його бажанням; звернення (скарги) фізичних та юридичних осіб щодо дій арбітражного керуючого з викладенням обставин невиконання або неналежного виконання ним покладених на нього повноважень, з яких вбачається необхідність проведення контролю; виявлення недостовірності даних, заявлених у документах, поданих арбітражним керуючим для отримання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); неподання або подання не в повному обсязі в установлений строк арбітражним керуючим документів обов'язкової звітності або виявлення недостовірності даних у документах обов'язкової звітності, поданих арбітражним керуючим; перевірка виконання арбітражним керуючим розпоряджень, виданих за результатами проведення планових чи позапланових перевірок органом контролю; встановлення Дисциплінарною комісією невідповідності висновків акта перевірки вимогам законодавства, зазначеного в пункті 2.2 цього розділу, та направлення звернення (скарги), що було (а) підставою для проведення відповідної позапланової перевірки, для проведення додаткового контролю; рішення Дисциплінарної комісії щодо проведення органами контролю додаткового контролю на підставі заяв та скарг, які надійшли на розгляд Дисциплінарної комісії; виявлення Мін'юстом або територіальним органом з питань банкрутства у процесі реалізації повноважень державного органу з питань банкрутства ознак невиконання чи неналежного виконання арбітражним керуючим покладених на нього обов'язків; невиконання арбітражним керуючим вимог рішень (ухвал, постанов) господарського суду у справах про банкрутство.
39. Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що позапланові невиїзні перевірки є видом контролю арбітражних керуючих, який здійснюється Міністерством юстиції України як державним органом з питань банкрутства та за його дорученням головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі як територіальні органи з питань банкрутства зокрема у випадку неподання або подання не в повному обсязі в установлений строк арбітражним керуючим документів обов'язкової звітності або виявлення недостовірності даних у документах обов'язкової звітності, поданих арбітражним керуючим.
40. Як встановлено судами, підставою для проведення позапланової перевірки було несвоєчасне подання обов'язкової звітності (інформації) арбітражним керуючим ОСОБА_2 під час виконання ним повноважень ліквідатора ТОВ «БТ-Груп». В свою чергу, вказана обставина, як підстава проведення перевірки арбітражного керуючого відповідає положенням чинного законодавства.
41. Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо безпідставності посилань позивача на положення Закону України від 3 листопада 2016 року №1728-VІІІ «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», оскільки норми вказаного закону поширюються виключно на суб'єктів господарювання, а арбітражний керуючий є суб'єктом незалежної професійної діяльності, у зв'язку з чим перевірка діяльності останнього здійснюється виключно на підставі норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Порядку №1284/5.
42. Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що позапланова перевірка позивача проведена відповідачем на підставі встановленій приписами чинного законодавства та є обґрунтованою.
43. Відповідно до пункту 6.9 Порядку №1284/5 у разі виявлення під час перевірки порушень у діяльності арбітражного керуючого орган контролю на підставі акта перевірки за наявності відповідних підстав виносить припис про недопущення повторних порушень (додаток 7) (далі - припис) та (або) розпорядження про усунення виявлених порушень (додаток 8) (далі - розпорядження).
44. Пунктом 6.9.1 Порядку №1284/5 передбачено, що орган контролю виносить розпорядження щодо порушень, які можуть бути усунені арбітражним керуючим, а щодо інших порушень - припис.
45. Згідно з пунктом 6.12. Порядку №1284/5 у приписі міститься інформація про виявлені під час перевірки порушення, які усунути неможливо, та зобов'язання арбітражного керуючого не допускати аналогічних порушень. У разі якщо арбітражним керуючим протягом року не вчинено аналогічних вказаним у приписі порушень, припис вважається виконаним.
46. Аналіз наведених правових норм дає підстави висновку, що припис приймається уповноваженим органом у випадку виявлення порушення арбітражним керуючим приписів чинного законодавства, які усунути неможливо та зобов'язує останнього не допускати аналогічних порушень.
47. Судами встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного припису було встановлення відповідачем факту несвоєчасного внесення через он-лайн систему електронної звітності до Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство обов'язкових відомостей (інформації) по формам №5, №5.1, №5.2 за квітень 2017 року під час виконання повноважень ліквідатора ТОВ «БТ-Груп».
48. При цьому, посилання позивача щодо неможливості реєстрації відомостей з огляду на їх передачу лише 10 травня 2017 року, у зв'язку з відсутністю у нього станом на 21 квітня 2017 року матеріалів бухгалтерської та статистичної інформації підприємства-боржника спростовуються встановленими судами обставинами, оскільки відомості у виді форм №5, № 5.1, № 2 все ж були внесені позивачем 28 квітня 2017 року, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство які наявні в матеріалах справи.
49. Крім того, суди обґрунтовано вказали на безпідставність посилань позивача на несвоєчасне отримання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року у справі № 904/5844/14, оскільки докази про дату отримання такої ухвали відсутні.
50. Відповідно до пункту 15 частини другої статті 41 Закону №2343-ХII ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному реєстратору в електронній формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості, необхідні для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства.
51. Тому, суди дійшли правильного висновку, що посилання позивача на несвоєчасне отримання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року у справі № 904/5844/14 є необґрунтованим.
52. Відповідно до частини другої 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
53. Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
54. Згідно з пунктом 3.1 Порядку №1284/5 голова та члени комісії мають право під час проведення перевірки складати акти, які фіксують факти, пов'язані з організаційними питаннями стосовно проведення перевірки, необхідності її продовження чи неможливості її проведення.
55. Акт перевірки, у якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, і не є правовим документом, який безпосередньо породжує певні правові наслідки для суб'єктів правових відносин. Висновки, викладені в акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків.
56. Акт перевірки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому цей акт не може бути предметом спору.
57. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вибог законодавства про банкрутство арбітражним керуючим, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка викладення висновків перевірки може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення прийнятого на підставі такого акта.
58. Складання акту перевірки є частиною процесу реалізації суб'єктом владних повноважень наданих йому чинним законодавством повноважень, а результатом реалізації цих повноважень, у разі виявлення порушень, є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для особи.
59. В контексті спірних правовідносин таким рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України є припис про недопущення повторних порушень від 6 червня 2017 року №31-П Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Управління з питань нотаріату та банкрутства Відділу з питань банкрутства Міністерства юстиції України, який породжує правові наслідки для арбітражного керуючого і є предметом судового оскарження.
60. Тобто, складений за результатом позапланової перевірки Акт позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 від 2 червня 2017 року №41-А Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Управління з питань нотаріату та банкрутства Відділу з питань банкрутства Міністерства юстиції України, не породжує настання правових наслідків у формі виникнення, зміни чи припинення прав, свобод, обов'язків чи законних інтересів позивача, а тому Верховний Суд не погоджується з твердженнями скаржника про те, що акт є підставою для виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
61. Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зміст оскаржуваного акту перевірки фіксує факти пов'язані з організаційними питаннями стосовно проведення перевірки.
62. За таких обставин і правового регулювання суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
63. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
64. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
65. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
66. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу самозайнятої особи арбітражного керуючого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі №804/3819/17- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
О.В. Калашнікова,
Судді Верховного Суду