28 січня 2020 року Справа № 915/1753/19
За позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
(01135, м.Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770,
в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту)
(54020, м.Миколаїв, вул. Заводська, 23),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІНТУР-ЕКС»
(54001, м.Миколаїв, вул. Мала Морська, 25, кв. 14, код ЄДРПОУ 25380435),
Суддя Ткаченко О.В.
Секретар судового засідання Сулейманова С.М.
від позивача: Афанасьєва Ж.Л., за ордером.
від відповідача: Фелді О.В., за довіреністю.
СУТЬ СПОРУ: стягнення заборгованості в сумі 3211658,07 грн. -
17.07.2019р. ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІНТУР-ЕКС» про стягнення заборгованості в сумі 3211658,07 грн., який мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати наданої впродовж липня-грудня 2016 року послуги доступу портового оператора до причалу №13 при перевантаженні останнім рослинної олії на судна згідно з переліком.
Ухвалою суду від 22.07.2019р. було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.09.2019р.
12.08.2019р. відповідач надав суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечує, зазначаючи про їх необґрунтованість, з огляду на те, що: по-перше, відповідач не замовляв у позивача надання спеціалізованої послуги та, відповідно, не споживав таку послугу протягом липня-грудня 2016 року; по-друге, відповідач користується причалами №№13,14 відповідно до умов договорів сервітуту №А7-А та №А4-А, якими передбачено використання відповідачем причальної інфраструктури (залізничні колії №53,54 та підкранові колії) для виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (наватажувально-розвантажувальних робіт), та за здійснення вказаних робіт відповідачем здійснюється оплата за умовами та у розмірі, визначеному договорами сервітутів, при цьому, умови договорів сервітуту не містять застережень, що плата за операції з перевалки вантажів (навантажувально-розвантажувальні роботи) не включає в себе плату за навантажувально-розвантажувальні роботи наливних вантажів; по-третє, посилання позивача на необхідність здійснення відповідачем окремої оплати за навантажувально-розвантажувальні роботи наливних вантажів в силу норм ч. 1 ст. 21 Закону України «Про морські порти», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню» від 03.06.2013р. №405 та наказу Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває в господарському віданні адміністрації морських портів України» від 18.12.2015р. №541 є безпідставними, оскільки вказані акти встановлюють факт державного регулювання ціноутворення спеціалізованої послуги забезпечення доступу портового оператора до причалу та не зобов'язують, зокрема, відповідача отримувати/споживати таку послугу; по-четверте, наразі діючого договору між позивачем та відповідачем стосовно отримання вказаної спеціалізованої послуги з доступу до причалу, оскільки відповідач листами від 21.12.2015р. № 4166 та від 14.01.2016р. №59 відмовився від укладання такого договору через відсутність потреби у такому договорі, оскільки відповідач вже має право доступу до причалів №№13,14 та причальної інфраструктури та на підставі наявних прав здійснював прийом суден для перевантаження вантажів, в т.ч. наливних; по-п?яте, надані позивачем в якості доказів на підтвердження замовлення відповідачем та споживання даної спеціалізованої послуги листи щодо суден, листи щодо постановки суден, вантажні відомості, коносаменти, штурманські розписки та загальні декларації не можуть розглядатись як такі, що підтверджують надання позивачем та споживання відповідачем спеціалізованої послуги доступу портового оператора до причалу для здійснення ННР наливних вантажів. Також відповідач у відзиві зазначив, що у квітні 2016 року позивач звертався до господарського суду з аналогічним позовом щодо стягнення заборгованості з оплати спеціалізованої послуги забезпечення доступу портового оператора до причалів №№13,14 в т.ч. при перевантаженні рослинної олії однак за інший період - січень 2016 року та за результатом розгляду заявлених вимог, рішенням суду у справі №915/392/16 від 01.06.2016р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2016р. у задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі. Відповідач зазначив у відзиві, що в ході розгляду даної справи судами було встановлено, що обсяг прав, набутих відповідачем за договором сервітуту від 10.07.2013р., який був на той момент чинним, включає в себе можливість здійснення вантажних операцій через причали та причальну інфраструктуру та не потребує вчинення будь-яких додаткових дій, у відповідача відсутня потреба в замовленні і споживанні спецпослуги по забезпеченню доступу до причалу.
16.08.2019р. позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначає про обґрунтованість позовних вимог та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зазначаючи, що у відповідача відсутній договір про встановлення сервітуту на причал №13, тому твердження відповідача стосовно здійснення ним навантажувально-розвантажувальних робіт на причалі №13 по договору про встановлення сервітуту на причал №14 є безпідставними. Відносно причалу №13 існує договір про встановлення сервітуту №А4-А від 10.07.2013р., укладений між позивачем та ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія», та відповідно до умов п.4.3 даного договору, сервітут не підлягає відчуженню. Позивач також зазначає, що навантажувально-розвантажувальні роботи на причалі №13 з моменту його укладання - з 10.07.2013р. по 24.04.2015р. не здійснювались у зв'язку з відсутністю технічної можливості для виконання таких робіт. Спеціалізація причалу №13 змінилась лише у 2015 році у зв'язку з будівництвом нових потужностей комплексу з переробки олійних культур, що підтверджується паспортом на причал №13 на 2015 рік. Отже, на думку позивача, при укладанні договору про встановлення сервітуту включення до плати за сервітут вартості перевалки наливних вантажів не відбулось. Лист ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія» від 30.01.2015р. №3/01-4 позивач не вважає належною підставою для використання відповідачем причалу №13, оскільки право сервітуту не підлягає відчуженню. Також позивач зазначає, що 24.04.2015р. Адміністрацією Миколаївського морського порту був виданий наказ №259, яким введено в дію вільний тариф на послугу по забезпеченню вантажопереробки рослинних наливних вантажів силами та засобами клієнта через причал №13, який становить 3,16 грн./т, тому з моменту затвердження зазначеного вільного тарифу для перевалки наливних вантажів через причал №13 портові оператори мали замовляти послугу по забезпеченню вантажопереробки рослинних наливних вантажів силами та засобами клієнта через причал. У зв'язку з цим, відповідач у 2015 році уклав з позивачем окремий договір №44-П-МИФ-15 згідно з умовами якого, в період дії цього договору - з 24.04.2015р. по 31.12.2015р. відповідачу надавалась послуга по забезпеченню вантажопереробки рослинних наливних вантажів через причал №13. В подальшому, Міністерством інфраструктури України був виданий та затверджений наказ від 18.12.2015р. №541, яким затверджені Тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні Адміністрації морських портів України, який набув чинності з 01.01.2016р. Відповідач, після закінчення дії договору №44-П-МИФ-15 продовжив здійснювати перевалку наливних вантажів через причал №13, тому позивач зазначає, що ним, протягом липня-грудня 2016 року було надано відповідачу послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу №13 при перевантаженні останнім рослинної олії, що підтвержується відповідними заявками, вантажними відомостями, коносаментами, загальними деклараціями на прихід та вихід суден, статистичними звітами з переробки вантажів відповідача за липень-грудень 2016 року, а також виставленими позивачем рахунками. Надані та спожиті відповідачем спецпослуги оплачені ним не були.
29.08.2019р. відповідач надав суду заперечення в порядку ст. 167 ГПК України, в який наполягає на належному праві користування причалом №13 в силу приписів ч.3 ст. 18 Закону України «Про морські порти» та умов п. 5.5 договору про встановлення сервітуту на причал №13; твердження позивача про невідчужуваність сервітуту відповідач вважає хибними, оскільки такого відчуження не відбулось, а відповідач на підставі умов п.5.5 договору на причал №13 та приписів ч.3 ст.18 Закону України «Про морські порти України» уклав договір з ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія» про що був належним чином повідомлений позивач. Таким чином відповідач отримав право на користування причалом №13 відповідно до договору тимчасового користування майном №20/1/2015 від 20.01.2015р. та здійснював перевалку вантажів через причал №13 на умовах договору про встановлення сервітуту на причал №13. Відповідач також зазначає, що наявність або відсутність технічної можливості здійснювати перевантаження наливних вантажів жодним чином не стосується намірів сторін договорів про встановлення сервітуту (в т.ч. відповідача) здійснювати за такими договорами перевалювання наливних та будь-яких інших вантажів. При цьому, наміри сторін на момент укладання договорів сервітуту здійснювати перевалку зернових, наливних вантажів та продуктів їх переробки підтверджуються наданими відповідачем програмою розвитку ДП «ММТП», Планом розвитку Миколаївського морського порту, договором №7-С та укладеним позивачем договором на причал №13. Також відповідач зауважує, що договір №44-П-МИФ-15 від 24.04.2015р. не має жодного відношення до предмету спору та не може прийматись до уваги при вирішенні даної справи.
17.09.2019р. від відповідача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 17.09.2019р. строк підготовчого провадження був продовжений, підготовче засідання відкладено.
Судове засідання, призначене на 22.10.2019р., не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Ткаченко О.В. у відпустці та ухвалою суду від 01.11.2019р. суд повідомив сторонам, що підготовче засідання відбудеться 28.11.2019р.
Ухвалою суду від 28.11.2019р. суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів у справі та надав сторонам додатковий строк для надання наявних у них додаткових доказів та пояснень по суті предмета спору.
06.12.2019р. від відповідача до суду надійшли додаткові докази, які підтверджують викладені у відзиві на позов заперечення.
Ухвалою суду від 17.12.2019р. було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2020р.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав викладених у позові.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.
За наслідками проведеного судового засідання 28.01.2020р., у відповідності до приписів ст.240 Господарського процесуального кодексу України, судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013р. №133-р «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту», наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013р. №163 «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та наказу Міністерства інфраструктури України від 10.06.2013р. №375 «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 19 березня 2013 року №163» було реорганізовано 20 державних підприємств морського транспорту шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворено внаслідок виділу ДП«АМПУ», яке стало правонаступником вказаних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі.
Міністерством інфраструктури України 13.06.2013р. затверджено розподільчий баланс та акт приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків, відповідно до яких від реорганізованого державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» було передано нерухоме майно, яке належить останньому на праві господарського відання, у тому числі, причали № 13, 14, що розташовані на території Миколаївського морського порту.
Частиною 3 статті 23 Закону України «Про морські порти України» встановлено, що державні стратегічні об'єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.
Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Позивач зазначає, що відповідач здійснює свою діяльність з перевантаження вантажів на двох причалах порту - причалі №13 та причалі №14.
Право користування причалом №14 (інв. № 1031041) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями № 53,54 (інв. №№ 1031089,1031090) та підкрановими коліями (інв. № 1031070) належить відповідачу згідно з умовами договору №А7-А від 10.07.2013р. про встановлення сервітуту.
З наданої суду відповідачем копії вказаного договору сервітуту (а.с.10-15 т.2) вбачається, що згідно з преамбулою договору сервітуту цей договір укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №14 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.
Відповідно до пункту 1.1 договору від 10.07.2013р. сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, який розташований за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.
Сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури. Видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з “Планом-схемою причалу №14 та причальної інфраструктури” (додаток №1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал №14 (інв. №1031041) - 238,0 м.п, технологічна ширина 19,80 м.п; залізничні колії №№53, 54 (інв. №№1031089, 1031090) - 519,59 м.п; підкранові колії (інв. №1031070) - 222,7 м.п у дві нитки (п.п.2.1, 3.1 договору від 10.07.2013р.).
Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.
У пунктах 4.1, 4.2 договору від 10.07.2013р. передбачено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з пунктом 3.1 договору; сервітут є строковим та оплатним.
Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 договору від 10.07.2013р. сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України; сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.
Сторонами у пунктах 5.1-5.7 договору сервітуту узгоджено розмір плати за користування сервітутом причалом №14 та причальною інфраструктурою, а також порядок проведення розрахунків.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності (п.14.1 договору від 10.07.2013р.).
Додатковою угодою №1 від 08.08.2013р. до договору від 10.07.2013р. №А7-А сторонами внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, порядку проведення розрахунків, режиму експлуатації тощо.
Окрім цього, 24.04.2015р. за №44-П-МИФ-15 між державним підприємством «Адміністрація морських портів України», як адміністрацією, та товариством з обмеженою відповідальністю «ГРІНТУР-ЕКС», як клієнтом, був укладений договір, відповідно до умов якого, адміністрація зобов'язалась за заявкою клієнта та по можливості надавати клієнту послуги по забезпеченню вантажопереробки рослинних наливних вантажів силами та засобами клієнта через причал №13 згідно з додатком №1, який є невід'ємною частиною договору, а клієнт зобов'язався приймати ці послуги та оплачувати їх згідно рахунків адміністрації.
Даний договір відповідно до умов п. 7.1 набрав чинності з моменту його підписання обома сторонами та діяв по 31.12.2015р. включно. Також умовами даного пункту передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить письмово про розірвання протягом одного місяця до закінчення дії цього договору.
Позивач у позові зазначає, що даний договір припинив свою дію 31.12.2015р., що також було підтверджено в судових засіданнях представниками відповідача.
Позивачем у позові також зазначено, що відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України від 28.11.2012р. № 874-р «Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб'єктів природних монополій», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2012 за № 2119/22431, ДП «АМПУ» включено до переліку суб'єктів природних монополій. Тому, відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про природні монополії», діяльність суб'єктів природних монополій регулюється, зокрема, у сфері спеціалізованих послуг у річкових, морських портах, морських рибних портах та аеропортах відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2016р. №405 до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які піддягають державному регулюванню, що є додатком до вищезазначеної постанови, віднесено спеціалізовану послугу забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім, причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Частиною 1 статті 21 Закону України «Про морські порти України» визначено, що тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про морські порти України» встановлено, що тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, її функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.
Таким органом наразі є Міністерство інфраструктури України.
Наказом Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015 були затверджені Тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України
Даний наказ набув чинності з 01.01.2016р.
Згідно п. 3 Розділу ІІ Тарифів нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, здійснюється шляхом множення кількості вантажу, за яку здійснюється нарахування плати, визначеної у одиницях виміру згідно з пунктом 1 цього розділу, на ставку за ці послуги для відповідного вантажу, визначену відповідно до пункту 2 цього розділу.
Згідно Тарифу ставка для перевантаження рослинної олії для групи 1 морських портів, до якої входить морський порт Миколаїв, складає - 0,59 долара США.
Враховуючи вищезазначене, позивач стверджує, що ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» після 01.01.2016р. мало сплачувати за перевантаження рослинних наливних вантажів відповідно до Тарифів як за спеціалізовану послугу забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні Адміністрації морських портів України.
Позивач зазначає, що впродовж липня-грудня 2016 року він надав відповідачу послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу №№ 13 при перевантаженні останнім наливних вантажів (рослинної олії) у загальній кількості 176228,908 тон на 19 суден згідно з переліком (а.с.6 т.1).
На підтвердження факту надання вказаних послуг позивач надає суду копії заявок відповідача, вантажних відомостей, коносаментів, загальних декларації на прихід та вихід суден, статистичних звітів з переробки вантажів відповідача за липень-грудень 2016 року (а.с. 48, 51-59, 62, 65-69, 72, 75-78, 81, 84-92, 95, 98-102, 105, 108-111, 115, 119-124, 128, 131-139,143,146-149, 152, 155-171, 174, 177-186, 190, 193-197, 201, 204-209, 213, 216-223, 225,228-235, 239,242-247,251,254-259, 263,266-269, 271, 274-283 т.1).
Також протягом липня-грудня 2016 року на надану спецпослугу з доступу портового оператора до причалу позивач виставив відповідачу 19 рахунків (а.с. 49, 63, 73, 82, 96, 106, 116, 129, 144, 153, 175, 191, 202, 214, 226, 240, 252, 264, 272 т.1) на загальну суму 3 211 658,07 грн.
Відповідач виставлені позивачем рахунки не оплатив, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість в сумі 3 211 658,07 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
З наданих суду копій рахунків вбачається, що вони не містять посилань на договір, укладений між сторонами.
Також з матеріалів справи вбачається, що дана заборгованість нарахована позивачем не за умовами договорів сервітуту.
В судових засіданнях сторони підтвердили, що між ДП «АМПУ» та ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» не укладалось письмових договорів про надання послуг щодо надання доступу портового оператора до причалу з перевантаження наливних вантажів.
Позивач обґрунтовує необхідність здійснення оплати нарахованої вартості наданих послуг приписами статей 11, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умова договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, що передбачено у статті 525 Цивільного кодексу.
З урахуванням цього, позивач стверджує, що нормами чинного законодавства, зокрема Закону України «Про морські порти України», постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. №405, Тарифами встановлено, що Адміністрація надає портовим операторам спеціалізовану послугу, та застосовує за її надання державні регульовані ціни -тарифи, а портові оператори відповідно споживають спеціалізовану послугу та повинні сплачувати встановлені державні регульовані ціни - тарифи. Зокрема, споживання відповідачем наданих адміністрацією спеціалізованих послуг підтверджується наданими копіями документів.
У зв'язку з цим, позивач в обґрунтування свого позову вказує, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу плату за послуги із забезпечення доступу Відповідача (як портового оператора) до причалу №13 пропорційно кількості вантажу, яка була перевантажена через такі причали.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що впродовж липня-грудня 2016 року відповідач перевантажив на судна 176228,908 тон вантажу (рослинної олії) через причал №13.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 2 частини 1 ст.395 Цивільного кодексу України визначено, що речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).
За змістом ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Частиною 1 ст.402 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до ст.403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
За твердженнями позивача та відповідача даний договір сервітуту не припинив свою дію та є діючим станом на дату розгляду справи.
Позивач стверджує, що договір сервітуту №А7-А надає відповідачу право користування лише причалом №14 та причальною інфраструктурою даного причалу, тоді як правових підстав для здійснення перевантаження вантажів, в тому числі наливних, на причалі №13 у відповідача немає, оскільки на даний причал та причальну інфраструктуру встановлений сервітут ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія» за договором №А4-А від 10.07.2013р.
З наданої відповідачем копії даного договору (а.с.22-27 т.2) вбачається, що умови передачі у користування причалу №13 та причальної інфраструктури товариству «Європейська транспортна стивідорна компанія» є ідентичними умовам, визначеним у договорі №А7-А про встановлення сервітуру для ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС».
При цьому, умови обох договорів містять п. 5.5, яким визначено, що у випаду якщо причал та причальну інфраструктуру, визначені в даному договорі необхідно використовувати суб'єкту господарювання (користувачу), який технологічно пов'язаний з об'єктом сервітуту та не має договору сервітуту з володільцем, такий суб'єкт господарювання укладає з користувачем відповідний договір згідно з п.3 ст. 18 Закону України «Про морські порти України» від 17.05.2012р. №4709-VІ.
Частиною 3 статті 18 вказаного Закону, встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна стивідорна компанія», як користувач причалу №13 та причальної інфраструктури за договором про встановлення сервітуту №А4-А, листом від 30.01.2015р. №30/01-4 повідомило позивача, що за договором тимчасового користування майном від 20.01.2015р. №20/1/2015-2 ТОВ «Європейська транспортна стивідорна компанія» передає у тимчасове користування ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» технологічне устаткування для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт на причалі та в тиловій частині причалу №13 Миколаївської філії ДП «АМПУ». Отримувати вантажі та обслуговувати вантажлопотоки причалу та тилової частини причалу №13 Миколаївської філії ДП «АМПУ» з укладенням відповідного договору буде ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» (а.с.49 т.2).
Відповідач в судових засіданнях пояснив суду, що обидва підприємства - ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» та ТОВ «ЄТСК» є технологічно пов'язаними та уклали між собою відповідний договір тимчасового користування причалом №13 та причальною інфраструктурою про що належним чином повідомили позивача та користуються причалом №13 і причальною інфраструктурою з 2015 року з відома та за погодженням з позивачем.
Позивач в судових засіданнях підтвердив обізнаність стосовно наданого суду листа ТОВ «ЄТСК» (а.с.49 т.2) однак заперечив стосовно правомірності укладання такого договору на користування відповідачем причалом №13 та причальною інфраструктурою, мотивуючи це тим, що відповідно до умов договору №А4-А про встановлення сервітуту, сервітут не підлягає відчуженню (п.4.3).
Суд не приймає до уваги твердження позивача щодо неправомірності укладання договору між відповідачем та ТОВ «ЄТСК» та невідповідності такого договору умовам п. 4.3 договору №А4-А про встановлення сервітуту, оскільки цим пунктом встановлено заборону саме відчуження сервітуту, натомість можливість укладання договору на користування причалом та причальною інфраструктурою передбачена умовами п. 5.5 договору №А4-А про встановлення сервітуту а також нормами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про морські порти України».
Вказаний договір №А4-А про встановлення сервітуту підписаний позивачем без зауважень та заперечень, отже, ним в тому числі, узгоджена умова можливої передачі стороною-користувачем за договором сервітуту у користування причалу та причальної інфраструктури іншому суб'єкту господарювання (користувачу) який технологічно пов'язаний з об'єктом сервітуту.
Окремої додаткової згоди на укладання такого договору з володільцем майна умови договору сервітуту та норм Закону України «Про морські порти України» не передбачають.
Суд також вважає за доцільне звернути уваги сторін, що поняття «відчуження» та «тимчасове користування» за своєю правовою природою не є тотожними, отже до договору, укладеного згідно з п.5.5 договору №А4-А про встановлення сервітуту та ч. 3 ст. 18 Закону України «Про морські порти України» не можуть бути застосовані норми, що забороняють відчужувати сервітут, закріплені п.4.3 цього ж договору та ст. 403 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, судом встановлено, та позивачем не спростовано наявність правових підстав для користування відповідачем причалом №13 для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт з використанням причальної інфраструктури.
Отже, договори сервітуту від 10.07.2013р., в тому числі договір №А4-А, від є чинними, а тому в силу положень ст.ст.525, 526 ЦК України сторони можуть користуватися наданими за цим договором правами та повинні виконувати взяті на себе зобов'язання.
Як зазначалося вище, сервітут полягає в праві відповідача користуватися причалом №13, підкрановою колією, залізничними коліями №№53, 54 з метою виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, тобто він надає відповідачу не тільки можливість користування причалом, а й також причальною інфраструктурою для задоволення своїх господарських потреб.
Законодавцем не надано визначення поняття спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу, тобто не врегульовано, що саме включає в себе вказана послуга.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України “Про морські порти України” у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.
Частиною 2 ст.21 вказаного Закону передбачено, що перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України.
Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. №405 (перелік таких послуг наведений в додатку до зазначеної постанови).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015р. №483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. №405 “Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню”, доповнено його абзацом такого змісту: “забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства”.
Наказом Міністерства інфраструктури України “Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України” від 18.12.2015р. №541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015р. за №1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України “Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України” №1331-р від 14.12.2015р. погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Згідно з вказаними Тарифами ставка для перевантаження, зокрема, рослинної олії для групи 1 морських портів, до якої входить морський порт Миколаїв, складає 0,59 долара США за тонну.
За наявності таких змін у чинному законодавстві позивач вважає, що за період з липня по грудень 2016 року він надав відповідачеві послуг із забезпечення доступу до причалів на загальну суму 3 211 658,07 грн.
Між тим зазначеними нормативно-правовими актами не передбачено, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію або повинні змінити умови правовідносин сторін, не містять вони також вказівки щодо обов'язкового порядку надання цієї послуги та справляння плати за неї всіма портовими операторами.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.18 Закону України “Про морські порти України” господарська діяльність у морському порту провадиться відповідно до законодавства, обов'язкових постанов по порту та зводу звичаїв морського порту; власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Позивачем не надано суду доказів замовлення відповідачем спеціалізованої послуги доступу портового оператору до причалу в період липень-грудень 2016 року або укладення між позивачем та відповідачем відповідного договору на надання таких послуг.
Судом відхиляються посилання позивача на різну правову природу речового права, яке відповідач отримав на підставі договору про встановлення сервітуту від 10.07.2013р., та змісту спеціалізованої послуги, як на підставу задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Різна правова природа правовідносин, що виникають із договору про надання послуг, та договору про встановлення сервітуту, є очевидною і не оспорюється відповідачем.
Між тим, зазначене не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог, оскільки обсяг набутих відповідачем прав за договором від 10.07.2013р. включає в себе можливість здійснення вантажних операцій через причали та причальну інфраструктуру, не потребує вчинення будь-яких додаткових дій, тому в нього відсутня потреба в замовленні і споживанні спецпослуги по забезпеченню доступу до причалу.
Суд також приймає до уваги посилання відповідача, що вказані обставини вже були предметом судового розгляду в межах справи №915/392/16, та в межах даної справи було встановлено відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, які полягали у стягненні з ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» плати за надання позивачем послуг з доступу портового оператора до причалів №№13,14, в т.ч. за перевантаження наливних вантажів за січень 2016 року, з огляду на те, що обсяг набутих відповідачем прав за договором від 10.07.2013 включає в себе можливість здійснення вантажних операцій через причали та причальну інфраструктуру та не потребує вчинення будь-яких додаткових дій; у відповідача відсутня потреба в замовленні і споживанні спецпослуги по забезпеченню доступу до причалу.
Окрім цього, слід відзначити, що посилань у тексті договору сервітуту на наказ ДП «АМПУ» №6 від 12.06.2013р., яким встановлено механізм визначення плати за сервітут, немає, тому твердження позивача, що при укладанні договору сервітуту плата за сервітут не включала в себе плату за перевантаження наливних вантажів не знайшли підтвердження в матеріалах справи.
Стосовно тверджень позивача, що відповідач замовляв та споживав спецпослугу з доступу портового оператора до причалу для перевантаження наливних вантажів, що підтверджується відповідними доказами, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 22.09.2015р. у справі №826/16369/16-а, реальність господарської операції може бути підтверджена виключно первинними документами, оформленими відповідно до вимог вищеназваного закону, отже, в даному випадку має бути досліджений факт надання послуг, підтверджений належними та допустимими доказами.
Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України однією із засад цивільного законодавства України є свобода договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договору.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Послугам обов'язково властиві щонайменше дві ознаки: 1) надання послуги невіддільне від діяльності особи-послугонадавача; 2) корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, а полягає в самому процесі надання послуги.
Послугу, можна визначити як різновид об'єктів цивільних правовідносин, що виражається у вигляді певної правомірної операції, тобто у вигляді ряду дій виконавця або у діяльності, що являється об'єктом зобов'язання, яка має нематеріальний ефект, нестійкий речовий результат або уречевлений результат, пов'язаний з іншими договірними відносинами, і яка характеризується властивостями здійсненності, невіддільності від джерела, моментальною споживністю, неформалізованістю якості.
Позивач зазначав, що суть даної послуги полягає у наданні доступу портового оператора (відповідача) до причалу №13 та причальної інфраструктури саме для здійснення перевантаження наливних вантажів.
При цьому з яких саме складових елементів - дій позивача, як послугонадавача та корисного ефекту від таких дій позивач у позові не зазначив та представник позивача в судових засіданнях суду не пояснив.
Позивач в підтвердження факту надання спецпослуги з доступу портового оператора до причалу для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт наливних вантажів на причалі №13 в період з липня по грудень 2016 року надав лише копії рахунків на оплату вказаної спецпослуги та копії листів (а.с.60-61, 70-71, 79-80, 93-94, 103-104, 112-114, 125-127, 140-142, 150-151, 172-173, 187-189, 198-200, 210-212, 224, 236-238, 248-250,260-262, 270, 284- 302 т.1) про направлення на адресу відповідача актів наданих послуг та рахунків на їх оплату. Підписаних обома сторонами актів наданих послуг з надання спецпослуги за спірний період позивач суду не надав.
З огляду на невизнання відповідачем факту надання послуги, зважаючи на відсутність між сторонами укладеного відповідного договору, фактичне надання послуг має бути підтверджено іншими первинними документами, які свідчать про фактичне надання та споживання відповідачем замовленої ним спецпослуги з доступу портового оператора до причалу для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт наливних вантажів із зазначенням складових операцій та дій працівників позивача в ході надання даної спецпослуги за спірний період.
Наявні в матеріалах справи листи ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» та ТОВ «НОРТРОП ЛОДЖІСТИК» про інформування адміністрації Миколаївського морського порту щодо підтвердження прийому суден для здійснення навантаження вантажу не є заявками на отримання спецпослуги по доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів, з огляду на те, що ними не підтверджується факт замовлення таких послуг із зазначенням їх назви та обсягу, що з огляду на відсутність між сторонами укладеного письмового договору про надання спецпослуг по доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів, не може підтверджувати існування таких договірних відносин.
Крім того, надані позивачем рахунки на оплату послуг підписані тільки адміністрацією Миколаївського морського порту, які не містять інформації, які саме послуги з доступу портового оператора для здійснення перевантаження наливних вантажів надавалися позивачем.
Зважаючи на те, що вказані документи не були підписані ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», вони не можуть підтверджувати надання вказаної спецпослуги послуг, оскільки суд не може встановити, чи дійсно послуги були прийняті іншою стороною.
Також слід зазначити, що надані суду копії каботажних коносаментів у якості доказу послуг з доступу портового оператор до причалу для організації навантажувально-розвантажувальних робіт наливних вантажів не містять інформації щодо місця, способу проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, відповідальних осіб за здійснення таких робіт та не містять відмітки щодо прийняття відповідачем таких робіт. Оскільки коносамент є супроводжуючим товаротранспортним документом, то він не може доводити факт надання будь-яких послуг.
Також судом прийнято до уваги заперечення відповідача, стосовно відсутності можливості здійснювати перевантаження наливних вантажів через причал №13 до 2015 року та отримання такої можливості у 2015 році згідно з паспортом причалу №13, оскільки, складання та ведення паспорту причалу належить до компетенції позивача, тому він може внести або виключити будь-яку інформацію, яку вважатиме за доцільне, однак це не може свідчити про наявність або відсутність у портового оператора технічної можливості перевантажувати через причал той або інший вид вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з нормами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, оцінивши відповідно до ст. 86 ГПК України надані докази, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76, 79, 86, 123, 129, 201, 219, 233, 238, 240, 241
Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (01135, м.Київ, просп.Перемоги, буд.14; ідент.код 38727770) в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23; ідент.код 38728444),
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІНТУР-ЕКС» (54001, м.Миколаїв, вул. Мала Морська, 25, кв. 14, код ЄДРПОУ 25380435).
Повне судове рішення складено та підписано суддею 07.02.2020р.
Суддя О.В. Ткаченко