Справа № 947/2460/20
Провадження № 1-кс/947/1215/20
07.02.2020 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , захисника підозрюваної - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 , яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12020160000000074 від 30.01.2020, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, -
Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, в ході досудового розслідування встановлено, що в невстановленому місці в невстановлений час у ОСОБА_7 виник протиправний умисел на придбання, зберігання та перевезення з метою збуду наркотичного засобу, що знаходиться в незаконному обігу, в особливо великому розмірі.
Так, реалізовуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 в невстановлений час у невстановленому місці придбала у особливо великому розмірі наркотичний засіб, що знаходиться в незаконному обігу, та помістила до належного їй автомобілю марки «BMW» X5 д.н. НОМЕР_1 (реєстрація Республіки Болгарія), де зберігала між заднім та переднім пасажирським сидіннями та перевозила з метою збуту вказаний наркотичний засіб до 23 години 27 хвилин 29.01.2020, а саме до моменту вилучення працівниками поліції.
Під час попереднього дослідження з використанням експрес-тесту встановлено, що речовина, яка знаходилася в пакеті, ймовірно являється наркотичним засобом, що знаходиться в незаконному обігу - кокаїн.
Згідно Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу,особливо великими розмірами кокаїну вважається вага 15,0 г і більше.
Так, 30.01.2020 на підставі зібраних в ході досудового розслідування доказів у вказаному кримінальному провадженні, відповідно до вимог ст. ст. 276, 277 КПК України повідомлено про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Разом з тим, під час досудового розслідування встановлено, що, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, слідчий за погодженням з прокурором звертаються до слідчого судді з вказаним клопотанням про арешт майна.
Слідчий в судовому засіданні вимоги поданого клопотання підтримала у повному обсязі, клопотання просила задовольнити у повному обсязі.
Захисник в судовому засіданні заперечувала проти задоволення поданого клопотання, зазначивши, що пред'явлена її підзахисній підозра являється необґрунтованою, в зв'язку з чим, подане клопотання являється передчасним.
Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного переконання.
Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з КонституцієюУкраїни та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавстваУкраїни і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальнадекларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Так, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.
При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Як вбачається з матеріалів клопотання, досудове розслідування в рамках кримінального провадження № 12020160000000074 від 30.01.2020 здійснюється за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Так, в рамках вказаного кримінального провадження, 30.01.2020 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незаконне придбання, зберігання та перевезення з метою збуту наркотичних засобів в особливо великому розмірі.
Як вбачається з долученої до клопотання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_7 являється власником квартири АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, санкція якого передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, слідчий суддя приходить до переконання про наявність правових підстав для застосування в рамках даного кримінального провадження заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, так як відносно вищевказаного майна існує достатня сукупність підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації майна, як виду покарання.
Слідчий суддя враховує, що подане прокурором клопотання відповідає вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, оскільки останнє містить підставу і мету, та, відповідно, обґрунтування необхідності арешту майна.
На підставі викладеного, беручи до уваги розумність та співрозмірність арешту майна, а також його наслідки, завдання кримінального провадження, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, слідчий суддя приходить до переконання, що подане клопотання є обґрунтованим, належним чином вмотивованим, а тому, таке клопотання підлягає задоволенню.
Крім того, з огляду на завдання заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, які полягають в забезпеченні збереження такого майна в цілях подальшої можливої конфіскації майна, як виду покарання, слідчий суддя приходить до переконання про наявність необхідності в накладенні заборони розпорядження таким майном.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 , яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12020160000000074 від 30.01.2020, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України - задовольнити.
Накласти арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , заборонивши власнику розпоряджатися таким майном.
Ухвала підлягає негайному виконанню старшим слідчим СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_5 , прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 .
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1