79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.01.2020 справа № 914/1885/19
За позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Підприємства теплових мереж “Самбіртеплокомуненерго”, м. Самбір, Львівська область
про стягнення боргу у розмірі 484 768, 82 грн
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Чорної І.Б.
Представники:
від позивача: Конопліцький І.В. - представник
від відповідача: Сливка В.В.- представник
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Підприємства теплових мереж “Самбіртеплокомуненерго” про стягнення боргу у розмірі 484 768, 82 грн.
Ухвалою суду від 17.09.2019 було відкрито провадження у справі № 914/1885/19 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 15.10.2019.
Представник позивача у судове засідання 15.10.2019 з'явився, щодо відкладення розгляду справи та поновлення строку для подання відзиву відповідачем не заперечував. Представник відповідача у підготовче судове засідання 15.10.2019 з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи та поновлення строку для подання відзиву, у зв'язку з тим, що лише 15.10.2019 ним укладено угоду про надання правової допомоги відповідачу. Підготовче судове засідання відкладено на 04.11.2019 та задоволено клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву.
Представник позивача у підготовче судове засідання 04.11.2019 не з'явився. Представник відповідача у підготовче судове засідання 04.11.2019 з'явився, через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву. Ухвалою від 04.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 25.11.2019.
Ухвалою суду від 25.11.2019, в порядку ст. ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, було повідомлено позивача, що розгляд справи по суті відкладено на 09.12.2019. Ухвалою суду від 09.12.2019, в порядку ст. ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України, було повідомлено відповідача, що розгляд справи по суті відкладено на 23.12.2019.
Представник позивача у судове засідання 23.12.2019 не з'явився, на електронну адресу суду надіслав клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника позивача, у зв'язку з його зайнятістю в інших судових засіданнях. Представник відповідача у судове засідання 23.12.2019 не з'явився. Розгляд справи по суті було відкладено на 13.01.2020.
Представник позивача у судове засідання 13.01.2020 не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Представник відповідача у судове засідання 13.01.2020 з'явився. З метою повного та всестороннього з'ясування обставин справи, зважаючи на необхідність витребовування у позивача додаткових письмових пояснень по справі, судом відкладено розгляд справи на 27.01.2020.
В судове засідання, яке відбулося 27.01.2020 представники сторін з'явилися.
Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 27.01.2020 проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.
Позиція позивача.
Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Підприємства теплових мереж “Самбіртеплокомуненерго” про стягнення боргу у розмірі 484 768, 82 грн, з яких: 274 208, 76 грн. пені, 67 622, 44 грн. 3% річних та 142 937, 62 грн втрат від інфляції, нарахованих внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 15.09.2017 між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 6102/1718-БО-21 (надалі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а відповідач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 13 273 060, 72 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 (за жовтень 2017 року), від 30.11.2017 (за листопад 2017 року), від 31.12.2017 (за грудень 2017 року), від 31.01.2018 (за січень 2018 року), від 28.02.2018 (за лютий 2018 року), від 31.03.2018 (за березень 2018 року), від 30.04.2018 (за квітень 2018 року).
Згідно з п. 6.1 договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Незважаючи на виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки газу, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за природний газ виконав із значним порушенням встановленого договором строку.
На підставі наведеного, за порушення строків виконання умов договору в частині оплати за поставлений природний газ, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 274 208, 76 грн, 3 % річних в розмірі 67 622, 44 грн та інфляційні втрати на суму 142 937, 62 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечив, оскільки вважає, що з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання, законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ в частині, де розрахунки з позивачем здійснювались на підставі субсидій з державного бюджету, у зв'язку з чим відсутня його вина у простроченні платежів за договором, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно ст. 614 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до боржника заходи відповідальності, передбачені п. 8.2 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Крім того, оскільки, під час розгляду справи в суді було встановлено невідповідність суми боргу, вимоги до стягнення якої заявив позивач, відповідачем надано свій контррозрахунок. Причиною, яка викликає розбіжність є платіжне доручення від 27.04.2018 № 3, згідно якого відповідачем було сплачено 306 757,00 грн, з призначенням платежу: «ПКМУ № 256 від 04.03.2002 р. за спожитий газ за березень 2018 року, угода № 6102/1718-БО-21 від 15.09.2017 та акту від 31.01.2018». З урахуванням того, що з 01 січня 2018 позивач є учасником розрахунків на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, тому позивач зобов'язаний зараховувати оплату, яка надійшла від відповідача як субвенція з державного бюджету в погашення боргу за минулі періоди. Таким чином, беручи до уваги призначення платежу (за березень 2018) в платіжному дорученні від 27.04.2018 № 3, сума коштів у розмірі 306 757, 00 грн повинна була бути зарахована в якості часткового погашення заборгованості відповідача за березень 2018 року.
Щодо розрахунку заборгованості за березнь 2018 року поданого позивачем, то на думку відповідача, виходячи із його контрозрахунку, з нього на користь позивача може бути стягнуто пеню у розмірі 189 915.65 грн (із заявлених 200 708,61 грн.); інфляційні збитки у розмірі 100 472, 67 грн (із заявлених 117 383,04 грн); 3% річних в розмірі 44 542, 12 грн (із заявлених 51 610, 39 грн). Також, зважаючи на відсутність основного боргу, з врахуванням платіжного доручення від 27.04.2018 № 3, сума коштів у розмірі 306 757, 00 грн є фактично переплатою, тому беручи до уваги розрахунок позивача щодо боргу за квітень 2019 року, а також згадане платіжне доручення, відповідач не здійснював контррозрахунок боргу за квітень 2018 року, оскільки очевидною є наявність переплати в цей період, а відтак нараховані позивачем суми боргу за квітень 2018 (пеня у розмірі 13 273, 51 грн, інфляційні втрати в розмірі 8 918, 59 грн та 3% річних у розмірі 3 451,34 грн) є такими, що фактично погашені відповідачем.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи з таких мотивів.
Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що 15.09.2017 між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 6102/1718-БО-21 (надалі договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а відповідач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 2100 00, ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України (п. 1.4 договору).
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 13 273 060, 72 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 (за жовтень 2017 року), від 30.11.2017 (за листопад 2017 року), від 31.12.2017 (за грудень 2017 року), від 31.01.2018 (за січень 2018 року), від 28.02.2018 (за лютий 2018 року), від 31.03.2018 (за березень 2018 року), від 30.04.2018 (за квітень 2018 року).
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України. Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за природний газ за грудень 2017 та з січня по квітень 2018 виконав із порушенням встановленого договором строку, що стало підставою для нарахування позивачем пені у розмірі 274 208, 76 грн, 3 % річних в розмірі 67 622, 44 грн та інфляційних втрат в розмірі 142 937, 62 грн та звернення позивача з даним позовом до суду.
Судом встановлено, що позивачем при розрахунку заборгованості не було враховано сплачену відповідачем, згідно платіжного доручення від 27.04.2018 № 3 суму в розмірі 306 757, 00 грн. з призначенням платежу: «ПКМУ № 256 від 04.03.2002 р. за спожитий газ за березень 2018 року, угода № 6102/1718-БО-21 від 15.09.2017 та акту від 31.01.2018».
Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 (чинний станом на 2018) (надалі Порядок).
Згідно п.1 цього Порядку, він визначає, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України, механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення.
У відповідності до пунктів 2-4 цього Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад на зазначені цілі.
Абзацом 7 пункту 8-1 зазначеного Порядку передбачено, що суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на виробництво теплової енергії, та/або їх відокремленими структурними підрозділами отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") та інших енергоносіїв, спожитих для виробництва теплової енергії, оплату послуг розподілу та транспортування природного газу операторам газорозподільної системи та оператору газотранспортної системи, спожиту електричну енергію, куповану теплову енергію, питну воду та послуги з централізованого водопостачання, придбані для надання послуг з централізованого постачання гарячої води, сплату грошових зобов'язань із загальнодержавних податків та зборів до бюджету, визначених статтею 9 Податкового кодексу України (крім податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість).
Таким чином, відповідно до Постанови КМУ від 04.03.2002 № 256, позивач є учасником розрахунків, тому зобов'язаний зарахувати оплату, яка надійшла від відповідача як субвенція з державного бюджету в погашення боргу за минулі періоди.
Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені, інфляційних та 3 % річних, судом встановлено, що при проведенні вказаного розрахунку позивачем не враховано здійснену відповідачем часткову оплату за отриманий у березні 2018 року газ, на підставі платіжного доручення від 27.04.2018 № 3 на суму 306 757, 00 грн.
Перевіривши поданий відповідачем контррозрахунок пені, інфляційних та 3 % річних, судом встановлено, що відповідачем помилково зроблено висновок про відсутність у позивача правових підстав для вказаних нарахувань за поставлений у квітні 2018 року газ, оскільки повне погашення заборгованості, з урахуванням платежу на підставі платіжного доручення від 27.04.2018 № 3 на суму 306 757, 00 грн, відповідачем було проведено лише у грудні 2018 року.
Провівши перерахунок, судом встановлено, що обгрунтованими будуть нарахування пені в розмірі 258 377, 27 грн, інфляційних в розмірі 126 027, 25 грн та 3 % річних в розмірі 59 198,46 грн.
З урахуванням того, що на час звернення позивача із даним позовом до суду, у відповідача не було основного боргу, а з урахуванням платежу проведеного відповідачем на підставі платіжного доручення від 27.04.2018 № 3 на суму 306 757, 00 грн, існувала переплата в розмірі 273 514, 00 грн, вказана переплата підлягала зарахуванню в рахунок сплати інфляційних, 3 % річних та часткової сплати пені.
За таких обставин, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що обгрунтованими є лише позовні вимоги в частині нарахування пені в розмірі 170 088, 98 грн, а вимоги щодо сплати інфляційних та 3 % річних підлягали погашенню за рахунок існуючої на час подання позову переплати, тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3 % річних слід відмовити.
Відповідач, у своєму відзиві на позовну заяву просить суд зменшити розмір пені на 80 % .
Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Статтею 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Обгрунтовуючи свою вимогу про зменшення пені, відповідач посилається на заборгованість державного бюджету по нарахованих сумах субсидій і пільг, що в свою чергу становить значно більшу суму, ніж заборгованість підприємства за спожитий природний газ, що підтверджується актами звіряння взаєморозрахунків між ПТМ «Самбіртеплокомуненерго» та Управлінням праці та соціального захисту населення Самбірської МР за надані населенню послуги з теплопостачання, на які надаються пільги. Якби субвенцію з державного бюджету було надано вчасно, відповідач міг би вчасно проводити оплату отриманого природного газу перед НАК “Нафтогаз України”. Такий стан речей негативно відображається на фінансовому стані відповідача, оскільки до прикладу станом на березень 2018 року (період заборгованості за який Позивач звернувся до суду) дебіторська заборгованість за субсидіями складала суму 922 290,79 грн, що є причиною отримання відповідачем чималих фінансових витрат.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16 суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи відповідача, враховуючи його фінансовий стан, соціально значимий статус, суд, виходячи із відсутності основного боргу та термінів його погашення, зважаючи на інтереси сторін, зокрема і позивача (відповідача не звільнено від відповідальності, а лише зменшено її розмір), дійшов до висновку про часткове задоволення заявленого відповідачем клопотання, та зменшення розміру пені на 50 %. Таким чином, суд вважає, що з відповідача слід стягнути пеню в розмірі 85 044, 49 грн.
При поданні відзиву на позовну заяву представником відповідача було заявлено до стягнення з позивача очікувані судові витрати, зокрема, 25 000, 00 грн. витрат пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Оскільки до закінчення судових дебатів у справі представником відповідача зроблено відповідну заяву, суд встановлює відповідачу п'ятиденний строк, після ухвалення рішення суду, для подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відшкодування витрат позивача, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Підприємства теплових мереж «Самбіртеплокомуненерго» (81400, м. Самбір Львівської області, вул. С. Крушельницької, 9; код ЄДРПОУ 05506477) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; код ЄДРПОУ 20077720) суму в розмірі 87 595, 99 грн, з яких:
- 85 044, 49 грн пені;
- 2 551, 50 грн - судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Встановити відповідачу п'ятиденний строк, після ухвалення рішення суду, для подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат пов'язаних із розглядом справи.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 06.02.2020 року.
Суддя Манюк П.Т.