79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.01.2020 справа № 914/2258/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування», м. Краматорськ
до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів
про стягнення 99 801,38 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Петрів Л.П. - представник
Обставини розгляду справи.
05.11.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування», м. Краматорськ до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів про стягнення 99 801,38 грн.
Ухвалою суду від 11.11.2019 позовну заяву було залишено без руху.
27.11.2019 через канцелярію суду від Приватного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» надійшла заява про усунення недоліків (вх. №40006/19 від 27.11.2019).
Ухвалою від 03.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.12.2019.
12.12.2019 через канцелярію суду від Приватного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» надійшло клопотання про долучення документів (вх. №52500/19 від 12.12.2019).
Ухвалою від 23.12.2019 суд відклав підготовче засідання на 13.01.2020.
13.01.2020 через канцелярію суду від Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшли письмові пояснення (вх. №1478/20 від 13.01.2020).
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами зазначено, що ними подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, суд ухвалою від 13.01.2020 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27.01.2020.
Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 07.06.2018 було укладено договір №Л/В-18583/НЮ, на виконання умов якого відповідачу було надано послуги з капітального ремонту колесотокарного верстата. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення із відповідача 3 000 000,00 грн основного боргу, 112 890,41 грн пені, 57 270,00 грн інфляційних та 18 986,30 грн 3% річних. Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.08.2019 у справі №914/1006/19 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 112 890,41 грн пені, 57 270,00 грн інфляційних, 18 986,30 грн 3% річних та 2 837,20 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості послуг, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача за період часу з 21.05.2019 по 06.08.2019 пені у розмірі 67 212,33 грн, інфляційних у розмірі 21 000,00 грн та 3% річних у розмірі 11 589,05 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 99 801,38 грн.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву. Зокрема, представник зазначив, що нарахування відповідачем інфляційних є безпідставним з огляду на врахування судом у справі №914/1006/19 індексу інфляції за травень 2019 року, а також дефляцію у червні та липні 2019 року. Також вказав на відсутність збитків для позивача, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань через прострочення позивачем своїх зобов'язань щодо надання послуг у визначений договором строк, зважаючи на що розмір неустойки підлягає зменшенню.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
07.06.2018 між Приватним акціонерним товариством «Краматорський завод важкого верстатобудування» (виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», найменування якого в подальшому змінено на Акціонерне товариство «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (замовник) було укладено договір №Л/В-18583/НЮ.
За цим договором замовник (відповідач) доручає, а виконавець (позивач) бере на себе зобов'язання надати послуги з капітального ремонту колесотокарного верстата УББ 112/2К підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Коломия».
Згідно з п. 4.1. договору, загальна вартість послуг визначається калькуляцією з розшифровками матеріальних та трудових витрат (додаток 2) та становить 3 000 000,00 грн з ПДВ.
На виконання умов вказаного договору позивач надав відповідачу послуги, що підтверджується підписаними сторонами актом приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2019, відповідно до якого позивач своїми силами, застосовуючи свої матеріали, запчастини, механізми та обладнання відповідно до додатку №1 до договору виконав в повному обсязі послуги, загальна вартість яких становить 3 000 000,00 грн з ПДВ.
31.01.2019 позивач надав відповідачу рахунок №15 на оплату 3 000 000,00 грн вартості наданих послуг.
Відповідно до п. 4.3. договору, замовник проводить оплату протягом 30 календарних днів після підписання актів приймання-передачі наданих послуг та калькуляції фактичних витрат з розшифровками матеріальних та трудових витрат (але не раніше реєстрації податкової накладної відповідно до вимог чинного законодавства України).
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань договором, позивач 27.05.2019 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення із відповідача 3 000 000,00 грн основного боргу, за період часу з 05.03.2019 по 20.05.2019 112 890,41 грн пені, 57 270,00 грн інфляційних та 18 986,30 грн 3% річних.
Відповідач сплатив позивачу 3 000 000,00 грн вартості наданих позивачем послуг, що підтверджується платіжними дорученнями №1891413 від 05.06.2019 на суму 1 500 000,00 грн та №2057267 від 06.08.2019 на суму 1 500 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.08.2019 у справі №914/1006/19 позов з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог задоволено частково, закрито провадження у справі в частині стягнення 1 500 000,00 грн основного боргу, стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Приватного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» 112 890,41 грн пені, 57 270,00 грн інфляційних, 18 986,30 грн 3% річних та 2 837,20 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості послуг, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача за період часу з 21.05.2019 по 06.08.2019 пені у розмірі 67 212,33 грн, інфляційних у розмірі 21 000,00 грн та 3% річних у розмірі 11 589,05 грн.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до п. 7.2. договору, за несвоєчасну оплату за надані послуги замовник сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (п. 7), а також у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17 та від 13.12.2018 у справі № 913/11/18.
З врахуванням цих положень, позивач вправі заявляти до стягнення пеню, інфляційні та 3% річних.
Позивач за період часу з 21.05.2019 по 06.08.2019 нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 67 212,33 грн, 3% річних у розмірі 11 589,05 грн.
В п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Судом перевірено розрахунок та встановлено, що при здійсненні розрахунку вищевказаних сум позивачем включено дні фактичної сплати суми заборгованості у розрахунки. Зокрема, у розрахунки за період часу з 21.05.2019 по 05.06.2019 включено день фактичної сплати частини боргу - 05.06.2019 та за період часу з 06.06.2019 по 06.08.2019 день фактичної сплати решти боргу - 06.08.2019. З огляду на виявлені судом обставини, судом було здійснено перерахунок сум пені та 3% річних без урахування вказаних днів сплати заборгованості (перерахунок здійснювався за період часу з 21.05.2019 по 04.06.2019 та за період часу з 05.06.2019 по 05.08.2019). Після проведеного судом перерахунку загальний розмір пені повинен становити 65 794,51 грн, 3% річних - 11 342,46 грн.
Позивачем також за період часу з 21.05.2019 по 06.08.2019 нараховано та заявлено до стягнення інфляційні у розмірі 21 000,00 грн
В листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Як вбачається із розрахунку інфляційних, позивачем, незважаючи на нарахування інфляційних за період часу з 21.05.2019 по 06.08.2019, включено у розрахунок показник індексу інфляції у травні 2019 року та не включено у розрахунок показники індексу інфляції у червні 2019 року, липні 2019 року та серпні 2019 року. Таким чином, зважаючи на дату, з якої позивач здійснює нарахування інфляційних (21.05.2019), згідно рекомендацій Верховного Суду України, викладених у листі від 03.04.1997 №62-97р, позивач повинен був застосовувати показник індексу інфляції не за травень 2019 року, а за червень 2019 року. Також, зважаючи на заявлений позивачем період нарахування інфляційних, відповідно до вимог постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14, позивач повинен був врахувати показники індексу інфляції у червні 2019 року, липні 2019 року та серпні 2019 року (у червні 2019 року, липні 2019 року та серпні 2019 року показники індексу інфляції становили менше одиниці). Після проведеного судом перерахунку з урахуванням вищевказаних вимог, інфляційні до задоволення не підлягають, оскільки розрахована сума має від'ємне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Представник відповідача в судовому засіданні не послався на відповідні виняткові обставини та не довів їх під час розгляду спору у даній справі.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач, уклавши договір, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідачем доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань перед позивачем не подано, в матеріалах справи такі відсутні. Доводи представника відповідача про те, що прострочення відповідача виникло внаслідок порушення позивачем строків виконання ним свого зобов'язання, судом до уваги не беруться, оскільки, відповідач не був позбавлений можливості звернутися за захистом свого порушеного права, зокрема, звернутися із позовом про відшкодування збитків, завданих несвоєчасним виконанням умов договору.
Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 65 794,51 грн пені, 11 342,46 грн 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, вул. Тверська, буд. 5 (ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1 (ідентифікаційний код 40081195) на користь Приватного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування», м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 6 (ідентифікаційний код 00222999) 65 794,51 грн пені, 11 342,46 грн 3% річних, 1 484,74 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 27.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 06.02.2020.
Суддя Мазовіта А.Б.