Рішення від 08.01.2020 по справі 911/4610/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2020 р. м. Київ Справа № 911/4610/15

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом ОСОБА_1 , Волинська обл., м. Нововолинськ

до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Київ

про визнання договору недійсним

в межах справи № 911/4610/15

за заявою Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Київ (код 32402870) - заявник/боржник

про банкрутство

За участю секретаря судового засідання Зорі В.С.

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розпорядник майна ДП "Регіональні електричні мережі": не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/4610/15 про банкрутство Державного підприємства "Регіональні електричні мережі".

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.11.2015 р. порушено провадження у справі № 911/4610/15; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Боржника та призначено розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Гусака Ю.М. (свідоцтво № 136 від 04.02.2013).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 р. апеляційну скаргу ДП "Регіональні електричні мережі" задоволено частково, апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задоволено повністю; скасовано ухвалу місцевого суду в частині призначення розпорядником майна боржника Гусака Ю.М.; відмовлено у задоволенні заяви арбітражного керуючого Сольського В.С. про участь у справі; розпорядником майна Боржника призначено арбітражного керуючого Сольського В.С.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.07.2016 р., яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 р., затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - ДП "Регіональні електричні мережі".

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" про визнання недійсним договору № 32 від 01.11.2007 р. на встановлення земельного сервітуту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.11.2017 р. між позивачем та ВФ ДП "Укренерговугілля", правонаступником якого є ДП "Регіональні електричні мережі", було укладено договір № 32 на встановлення земельного сервітуту за адресою: вулиця Дорошенка, 55/2, місто Нововолинськ, Волинська область. Проте, позивач зазначає, що при укладенні вказаного договору сторонами не було дотримано форми укладання правочину, зокрема не проведено державну реєстрацію сервітуту у встановленому законом порядку. Крім того, у договорі відсутні його істотні умови, які чітко визначені Законом України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів", зокрема у договорі не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут, площа земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту, дані про земельну ділянку, на якій встановлюється земельний сервітут. Також у вказаному договорі не зазначено строк його дії та відомості про оплатність чи безоплатність договору, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати недійсним договір на встановлення земельного сервітуту № 32 від 01.11.2007 р., укладений між ОСОБА_1 та Волинською філією Державного підприємства "Укренерговугілля", посилаючись на ч. 8 ст. 16 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" та ст. 215 Цивільного кодексу України.

24.10.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд застосувати позовну давність для звернення позивача з даним позовом та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач ознайомився з текстом договору в момент його підписання у 2007 році та висловив добровільне волевиявлення на його укладання, таким чином підтвердив згоду з його умовами. Позивач не звернувся до суду з вимогою про захист своїх прав у встановлений Цивільним кодексом України трирічний строк з дня укладання договору і станом на день звернення позивача до суду з даним позовом термін позовної давності сплинув. Відповідач звертає увагу на те, що пунктом 11 договору передбачено, що цей договір складений у трьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у власника земельної ділянки (тобто позивача), другий - у власника інженерних мереж (тобто відповідача), третій - в Раді, яка здійснює реєстрацію цього договору. Однак, позивач не надав жодного доказу відсутності реєстрації сервітуту. У свою чергу, в січні 2018 року представники відповідача з метою встановлення сторони договору (Сидорук-Сидорчук) ознайомлювалися з технічною документацією, що знаходиться у відділі Держкомзему у місті Нововолинську Волинської області, яка містить третій екземпляр договору, про що було повідомлено позивача листом від 24.01.2018 р. № К1/65.

28.10.2019 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшов лист, до якого додано нотаріально посвідчені фотокопії договору на встановлення земельного сервітуту, нотаріально посвідчену фотокопію державного акта на право власності на земельну ділянку, оригінали листів ВФ ДП "Регіональні електричні мережі" та оригінали відповідей на вказані листи.

29.10.2019 р. на електронну пошту суду від позивача надійшла заява, в якій він просить розглядати справу без його участі в судовому засіданні за наявними в матеріалах справи документами, та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

31.10.2019 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач, заперечуючи щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що фактично про порушення права він дізнався після 16.11.2017 р., а саме коли отримав відповідь на свій перший лист та перевірив наявність державної реєстрації договору у Виконавчому комітеті Нововолинської міської ради Волинської області, в якому йому повідомили про відсутність факту реєстрації договору. Відтак, позивач вважає, що починаючи саме з 16.11.2017 р. повинен обраховуватися строк позовної давності. Також позивач зауважує, що відсутність реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є триваючим правопорушенням, а тому строк позовної давності має рахуватись з дня виявлення факту відсутності реєстрації даного сервітуту.

25.11.2019 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення.

Ухвалою господарського суду від 26.11.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження.

26.12.2019 р. на адресу електронної пошти господарського суду Київської області від розпорядника майна ДП "Регіональні електричні мережа" надійшли пояснення, в яких він вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню та просить суд провести підготовче засідання без участі розпорядника майна ДП "Регіональні електричні мережі" у зв'язку з його участю в інших судових засідання.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.01.2020 р.

Представник позивача у підготовчі засідання 17.10.2019 р., 29.10.2019 р., 26.11.2019 р., 12.12.2019 р., 26.12.2019 р. та у судове засідання 08.01.2020 р. не з'явився, хоча про дату, час та місце підготовчих та судового засідання позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Як вже зазначалось, 29.10.2019 р. на електронну пошту суду від позивача надійшла заява, в якій він просить розглядати справу без його участі в судовому засіданні за наявними в матеріалах справи документами, та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у підготовчих засіданнях 29.10.2019 р., 26.11.2019 р. проти позовних вимог заперечував, а у підготовчі засідання 17.10.2019 р., 12.12.2019 р., 26.12.2019 р. та у судове засідання 08.01.2020 р. не з'явився, хоча про дату, час та місце підготовчих та судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Розпорядник майна у підготовчі засідання 17.10.2019 р., 29.10.2019 р., 26.11.2019 р., 12.12.2019 р., 26.12.2019 р. та у судове засідання 08.01.2020 р. не з'явився, хоча про дату, час та місце підготовчих та судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Крім того, розпорядник майна у письмових поясненнях просив провести підготовчі засідання його без участі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2007 р. між власником інженерних мереж Волинською філією ДП «Укренерговугілля» та власником земельної ділянки Сидорчуком Петром Володимировичем було підписано договір № 32 на встановлення земельного сервітуту, за адресою вул. АДРЕСА_1 , на прохід персоналу та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку власника землі при необхідності проведення ремонтно-експлуатаційних робіт своїх інженерних мереж згідно плану земельної ділянки.

Як вбачається з витягу з протоколу сесії міської Нововолинської ради Волинської області від 11.07.2007 р. (рішення № 12/29 «Про розгляд заяв громадян на приватизацію земельних ділянок») Сидорчуку Петру Володимировичу передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд громадянам при умові укладання договорів сервітутів з власниками інженерних мереж, а саме земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0232 га, надано в оренду терміном на 2 роки.

З Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 543712 від 19.01.2009 р., виданого Нововолинською міською радою та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 010909400014 вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 07:107:000:00:02:001:0005, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Згідно з ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ст. 100 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент підписання спірного договору) сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 статті 402 Цивільного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент підписання спірного договору) сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч. 2 ст. 402 ЦК України).

Згідно з п. б) ч. 1 ст. 4 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі у редакції, чинній на момент підписання спірного договору) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, у тому числі право користування (сервітут). Дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер об'єкта нерухомості є основою для формування Державного реєстру прав (ч. 2 вказаної статті).

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться за наявності кадастрового плану земельної ділянки та даних технічної інвентаризації інших об'єктів нерухомого майна, речові права стосовно яких підлягають державній реєстрації.

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 18 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обмеження права на нерухоме майно проводиться на підставі заяви особи, на користь якої встановлено обмеження, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, погодженого Начальником відділу земельних ресурсів у місті Нововолинську Волинської області, у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 1000 кв.м, з кадастровим номером 0710700000:02:001:0005 та земельна ділянка площею 232 кв.м з кадастровим номером 0710700000:002:001:0006, що надана в оренду. Крім того, з вказаного кадастрового плану вбачається, що земельна ділянка площею 359 кв.м знаходиться під дією сервітутів.

Як вбачається з кадастрового плану земельної ділянки (кадастровий номер 07:107:000:00:02:001:0005), площа охоронної зони об'єкту енергетики (ЛЬОХ), на яку поширюється дія сервітуту, становить 359 кв.м.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав містить дані про зареєстровані речові права, їх обмеження, суб'єктів речових прав, об'єкти нерухомого майна, відомості про осіб, в інтересах яких вчинено обмеження речового права, копії документів про правочини, на підставі яких проведено реєстрацію прав, обмежень цих прав.

Відповідно до інформаційної довідки № 161756633 від 01.04.2019 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сервітут на земельну ділянку з кадастровим № 07:107:000:00:02:001:0005 не зереєстрований.

Частиною 1 ст. 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" підприємства, які будують чи експлуатують об'єкти енергетики та передачі електричної енергії, мають право використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем земельної ділянки для розміщення об'єктів, зазначених у ч. 4 цієї статті, на праві постійних або строкових земельних сервітутів.

Частиною 4 вказаної статті Закону встановлено, що постійні або строкові земельні сервітути можуть встановлюватися для: будівництва, реконструкції, капітального ремонту, розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв; проходу, проїзду, а також перевезення будівельних та інших матеріалів через земельну ділянку для будівництва і експлуатації ліній електропередачі; розміщення на земельній ділянці інформаційних щитів, попереджувальних знаків, які стосуються будівництва та експлуатації ліній електропередачі; проведення вишукувальних, дослідних та інших робіт для будівництва ліній електропередачі.

Постійні земельні сервітути можуть встановлюватися для розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів, пристроїв і споруд (ч. 2 вказаної статті).

Предметом договору № 32 на встановлення земельного сервітуту від 01.11.2007 р. є встановлення земельного сервітуту на прохід персоналу та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку власника землі при необхідності проведення ремонтно-експлуатаційних робіт своїх інженерних мереж згідно плану земельної ділянки.

Листом від 01.08.2018 р. позивач ініціював укладання нового договору як власник земельної ділянки, по якій проходять ЛЕП, та повідомив про встановлення оплати за користування земельним сервітутом, а у разі незгоди з пропозицією на укладання договору сервітуту просив протягом трьох місяців прибрати ЛЕП з його ділянки або визначити інші шляхи вирішення даного питання відповідно до Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів".

У Листі № К1/541 від 16.08.2018 р., який адресовано позивачу, відповідач наголосив, що власником електричних мереж, які проходять поряд із земельною ділянкою, яку позивач оформив у власність у 2009 році, є Держава Україна. Електричні мережі знаходяться на балансі Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», яке постачає електричну енергію Державним вугільним підприємствам Волині. Лінії електропередач побудовані на початку 50-х років минулого століття Державою. Відтак, ДП «Регіональні електричні мережі» не має наміру та фінансових можливостей змінювати умови існуючих взаємовідносин.

Частиною 5 статті 16 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" встановлено, що земельні сервітути щодо права будівництва та обслуговування об'єктів передачі електричної енергії встановлюються на підставі договору про встановлення земельного сервітуту між експлуатуючим підприємством та власниками чи постійними користувачами земельних ділянок, укладеному в порядку, встановленому Цивільним кодексом України.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації (ч. 11 вказаної статті).

Згідно ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення договору), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Однак, як вже встановлено судом, державну реєстрацію оспорюваного договору здійснено не було.

Посилаючись на те, що договір про встановлення земельного сервітуту № 32 від 01.11.2007 р. незареєстрований у встановленому законом порядку, позивач просить визнати його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», частиною другою статті 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися стосовно усіх істотних умов договору і це підтверджується письмовими доказами та відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідні приписи частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України (у редакції, чинній до 01.01.2013 р.) пов'язувався з державною реєстрацією; відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Згідно абз. 6 п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11 не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення, зокрема, не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Оскільки договір на встановлення земельного сервітуту № 32 від 01.11.2007 р. всупереч вимогам ст. 100 ЗК України та ч. 2 ст. 402 ЦК України не зареєстровано, то відповідно до ст.ст. 210, 640 Цивільного кодексу України, він є неукладеним.

З огляду на те, що договір на встановлення земельного сервітуту № 32 від 01.11.2007 р. є неукладеним, то такий договір не може бути визнаним недійсним.

Як вже зазначалось, відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб'єктивного права позивача.

Однак, судом не встановлено існування суб'єктивного права позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Судові витрати відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" про визнання недійсним договору № 32 від 01.11.2007 р. на встановлення земельного сервітуту відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час згідно пункту 17.5 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 07.02.2020 р.

Суддя О.О. Рябцева