Справа № 510/1773/19
Провадження №2/510/257/20
30.01.2020 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
-за участю секретаря Арабаджи Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Одеська Товарна Біржа (представництво в м. Ізмаїл)) про визнання договору дійсним та визнання права власності, -
Відповідачка ОСОБА_2 , третя особа - Одеська Товарна Біржа (представництво в м.Ізмаїл) у судове засідання, яке призначалося на 18.12.2019р., будучи належним чином сповіщені, не явились, про причину неявки суд не сповістили. У зв'язку із цим, ОСОБА_2 та третя особа про розгляд справи були двічі повідомлені в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України, яка передбачає, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. У призначені судові засідання відповідачка, третя особа не явились.
Позивач на задоволенні позову наполягав, просив розглянути справу без його участі.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія договору купівлі-продажу від 18.09.1997р.; копія технічного паспорту на житловий будинок із надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , оформленого на ім'я ОСОБА_1 та домоуправління №1; копії квитанцій про оплату за комунальні послуги (вода, електроенергія, газ); копія договору про надання послуг з централізованого водопостачання і водовідведення від 13.03.2012р.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезгаданими вимогами до відповідачки ОСОБА_2 , зазначивши, що 18.09.1997 р. між ним та ОСОБА_2 була досягнута домовленість про купівлю належної їй 1/7 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу нерухомості було укладено на Одеській товарній біржі (представництво в м.Ізмаїл). Право власності за цим договором було зареєстровано КП «Ренійське БТІ» 19 вересня 1997 року.
Відповідно до умов договору позивач сплатив відповідачці 6496 грн. 00 коп., тобто вартість придбаного за договором купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідачка в свою чергу передала позивачу вказане нерухоме майно, документи на нього.
Вказаний договір не був засвідченій нотаріально у зв'язку з тим, що на той час нотаріальне посвідчення договору не передбачалося, так як відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991р. (в редакції, діючій на той час) «угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню».
Після вчинення правочину позивач мешкає у придбаній 1/7 частині нерухомості, провів її ремонт, сплачує всі необхідні комунальні платежі (що підтверджується наданими суду квитанціями про оплату за комунальні послуги).
При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення технічної документації на нерухомість, позивачу було роз'яснено, що він, як власник нерухомого майна, має право користуватися та володіти житлом, проте через ряд порушень, допущених біржею при оформленні договору, не може розпорядитися ним. Враховуючи вищенаведене, позивач вимушений був звернутися із позовом до суду.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Як було встановлено в судовому засіданні, 18.09.1997р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу 1/7 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу нерухомості було укладено на Одеській товарній біржі (представництво в м.Ізмаїл). Право власності за цим договором було зареєстровано КП «Ренійське БТІ» 19 вересня 1997 року.
Відповідно до умов договору позивач сплатив відповідачці 6496 грн 00 коп., тобто вартість придбаного по договору купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідачка в свою чергу передала позивачу вказане нерухоме майно.
Вказаний договір не був засвідченій нотаріально. З вересня 1997 року ОСОБА_1 володів, користувався та розпоряджався спірною частиною нерухомості. Протягом цього часу вказане майно у нього витребувано не було, вимог щодо його повернення не висувалося. Крім того у позивача є оригінали всіх правовстановлюючих документів на спірне майно.
Згідно із ч.1. ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У зв'язку з тим, що спірні правовідношення мали місце до 01.01.2004р. (тобто до введення в дію Цивільного кодексу 2003р.), застосовуються положення цивільного законодавства 1964 р. Згідно ст. 227 ЦК України 1964р. договір, укладений із порушеннями нотаріальної форми є недійсним. Однак, в ч.2 ст. 47 ЦК України 1964р. зазначено, що якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, а інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, суд вправі за вимогою сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин.
Аналогічні вимоги містить ст. 220 ЦК України 2003р. Частина 2 ст. 220 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частина 2 ст. 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Після укладання договору купівлі-продажу від 18.09.1997 року позивач є безумовним власником 1/7 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 318 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
З наданих суду документів вбачається, що сторони домовились про усі істотні умови договору та відбулося повне його виконання, відповідачка передала позивачу нерухоме майно, а позивач прийняв його та сплатив за нього відповідну суму .
Таким чином, ОСОБА_1 правомірно володіє спірним майном.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику суду як джерело права.
У свою чергу, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, всі вказані обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та не викликають у суду жодних сумнівів.
Тому, суд вважає, що є правові підстави визнати договір дійсним та право власності на частину житлового будинку за позивачем.
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України,
ст.ст. 47, 227 ЦК України 1963р., ст.ст. 220, 328, 334, 392, 657 ЦК України 2003р., -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Договір купівлі-продажу із реєстраційним номером 2317, оформлений 18.09.1997р. представництвом в м. Ізмаїлі Одеської товарної біржі, згідно із яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив 1/7 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , - визнати дійсним.
Визнати за ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 30.09.1996р., КПП НОМЕР_2 ) право власності на:
-1/7 частину житлового будинку (загальною площею 78,5 кв.м., житловою площею 40,10 кв.м.), розташованого по АДРЕСА_1 ,
що належала ОСОБА_2 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя В.І. Дудник