Іменем України
30 січня 2020 року
м. Одеса
Справа № 521/17736/16ц
Провадження № 2/521/90/20
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Гуревського В.К.
за секретаря - Дробот В.В.,
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1
Представник - ОСОБА_2 .
Відповідач - ОСОБА_3
Представник - ОСОБА_4 .
Відповідач - ОСОБА_5
Представник - ОСОБА_4
Третя особа - Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради
Представник - Майдебура Ю. ОСОБА_6 .
Третя особа - Одеська міська рада
Третя особа - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, ОСОБА_7 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, -
До Малиновського районного суду м. Одеси звернулась з позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), третя особа: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, ОСОБА_7 , в якому просила усунути перешкоду у користуванні позивачем власністю шляхом знесення самочинно збудованої дерев'яної господарчої будівлі. яка розташована земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача вартість моральної шкоди у розмірі 5000,0 гривень; Стягнути з ОСОБА_8 на користь позивача вартість судового збору та оплату послуг адвоката у розмірі 2000,0 гривень, посилаючись на таке.
20 травня 2005 року ОСОБА_1 та її чоловік - ОСОБА_7 , придбали будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу за реєстровим №8-1190, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою м. Одеси. У подальшому ними була проведена реконструкція зазначеного будинку.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2008 року по цивільній справі №2-5298/2008 за позивачем визнано право власності на 7/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та за чоловіком позивача також визнано право власності на 7/20 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . 22 вересня 2008 року право власності зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно. 05 грудня 2014 року позивач та її чоловік отримали у власність земельну ділянку площею 0,04 га, на якій розташований їх будинок на підставі свідоцтва про право власності.
Біля їхнього будинку розташований будинок АДРЕСА_2 , співвласником якого є ОСОБА_3 . У їхньому користуванні у будинку перебуває житлова кімната (2-2, площею 10,9 кв. м.). Біля вікна цієї кімнати, на відстані 40 см., відповідач збудувала без будь-якого дозволу об'єкт самочинного будівництва (господарча будівля) висотою приблизно 3 м., довжиною приблизно 3 м. та шириною приблизно 2 м. Відповідач не мала дозволу на будівництво господарчого приміщення, вона при будівництві порушила п.3.25 ДБН України 360-92** «Містобудівництво. Планування та будівництво міських та сільських поселень», у яких вказано, що протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими господарчими будівлями приймаються в залежності від ступеню їх вогнестійкості у відповідності з протипожежними вимогами (від 6 м. до 15 м.) згідно додатку 3.1. Відстань між дерев'яними спорудами повинна бути не менш 15 м, а між кам'яними - не менш 6 м. Крім того, для уходу за будівлями та здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш випуклої конструкції стіни має бути не менш 1,0 м. Пунктом 3.25а* передбачено, що відстань між житловими будинками та
господарськими будівлями і спорудами слід приймати до санітарних норм за таблицею
3.2а, але не менш протипожежних норм (додаток 3.1.), тобто від 6 м до 15 м.
Самочинно збудоване господарче приміщення побудовано з дерева, що не виключає можливості виникнення пожежі, яка може привести до знищення власності позивача. Це створює потенційно небезпечну ситуацію для життя та здоров'я позивача, а також членів його сім'ї. Самочинно збудоване господарче приміщення порушує право позивача по користуванню своїм житлом, тому як побудова вищевказаного приміщення завдало їм труднощі у проживанні в будинку, привело до вологості стін та вікон, обмеженням доступу до житла повітря та світу. Неодноразові звернення позивача до відповідача з питань знесення самочинної господарчої будівлі приймалися агресивно з її боку та закінчувані скандалом.
У серпні 2016 року позивач звернулася до управління архітектури та містобудування Одеської міської ради зі зверненням з питання незаконного будівництва. У відповіді за №01-13/385/о від 10 серпня 2016 року відзначено, що містобудівельні умови та обмеження адресою відповідача не видавалися, проектна документація на розгляд в управління не надавалася. У серпні 2016 року позивач звернулася до департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області зі зверненням з питання незаконного будівництва. У відповіді за №01/11-14851 від 09 вересня 2016 року відзначено, що відповідь до даних єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо початку виконання будівельних робіт та готовності об'єкта до експлуатації за зазначеною адресою. Крім того, у результаті самовільної побудови господарчого приміщення під вікном позивача, якій було завдано моральну шкоду через перенесений нервовий стрес та душевні страждання, пошкодження її майна та порушення нормального ритму її життя. Позивач була змушена звернутися до лікарів за медичною допомогою.
Відповідач ОСОБА_3 надала до суду заперечення на позов, в якому просила відмовити позивачу в повному обсязі, зазначивши, що позивач у своїй позовної заяві стверджує, що ОСОБА_3 біля вікна її житлової кімнати збудувала без будь-якого дозволу об'єкт самочинного будівництва (господарча будівля) висотою приблизно 3 м, довжиною приблизно 3 м. та шириною приблизно 2 м., яка на її техпаспорті позначена літерою «С» - сарай. Але це ствердження хибне, оскільки зазначена споруда була побудована в 1983 році, що підтверджується записом в технічному паспорті від 18 травня 2015 року, та відповідно до п. 3.1. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 25 травня 2001 року № 127 господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року, не є самочинними.
Позивач придбала свій будинок в 2005 року, тобто до будівництва сараю під літерою «С». Відповідач, відповідно до договору дарування, отримала свій будинок 29 травня 2015 році, тобто теж до будівництва сараю під літерою «С». Той факт, що сарай під літерою «С» існував до переходу права власності житла як відповідача так і позивача підтверджується технічним паспортом від 26 квітня 2002 року. Більш того, узгоджувальні, дозвільні документи державних органів, які за законодавством мають давати дозвіл на переобладнання та перепланування жилого будинку та жилого приміщення, давати висновок про відповідність державним будівельним нормам, вимогам протипожежної безпеки, санітарного нагляду та можливості прийняття в експлуатацію здійсненої реконструкції здійснили технічну інвентаризацію об'єкта нерухомого майна, а саме житловий будинок з присадибними спорудами за адресою АДРЕСА_2 тому числі сарай під літерою «С», який нібито перешкоджає позивачки та видавши технічний паспорт з відміткою про те, що сарай не є самочинним та відповідає будівельним нормам.
Також, під час технічної інвентаризації об'єкта усі будови, які були побудовані до 1992 року були додані до загально площі житлового будинку, що підтверджує відповідність споруд будівельним нормам та вимогам, та спростовують твердження позивача про те, що сарай небезпечний. Таким чином, позивачем не доведено факт самочинності будування господарської споруди, а саме сараю під літерою «С». Жодного доказу того, що господарська споруда - сараї під літерою «С» не відповідає будівельним нормам позивачем не надано.
З огляду на позовну заяву, позивачка користується земельною ділянкою та житловим будинком з 2005 року, тобто більше 10 років, але тільки тепер зазначена споруда нібито порушує права позивачки, тільки тепер вона звернула увагу на те, що споруда зроблена з дерева та обмежує до житла повітря та світ. Але, оселившись в житловому будинку позивачка практично визнала саме такий порядок користування суміжними земельними ділянкою, який був встановлений попередніми власниками її житлового будинку та житлового будинку позивачки. Відповідно до законодавства обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Сараю під літерою «С» був збудований в 1983 році, та потребував поточного ремонту, що відповідач і проводила, та на який не потрібно брати дозвіл в державної архітектурно-будівельної інспекції. Оскільки, на проведення поточного ремонту сараю не потрібно брати дозвіл в державної архітектурно-будівельної інспекції, у відповіді інспекції за № 01/11-14851 від 09 вересня 2016 року зазначено, що у єдиному реєстру документів відсутня інформація щодо початку виконання будівельних робіт та готовність об'єкту до експлуатації. З огляду на той факт, що позовна заява не обґрунтована, оскільки відповідач не будувала сарай, в її діях відсутня складова для задоволення моральної шкоди.
Позивач ОСОБА_1 надала до суду письмове пояснення. Щодо незаконної самочинної забудови зазначає наступну інформацію: сарай «С», що зображено на плані земельної ділянки у технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_3 дол-125-4593 від 20 вересня 2011 року на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 , який АДРЕСА_4 її АДРЕСА_5 ) Знаходиться на небезпечній відстані за пожежними, санітарними та будівничими нормами, що під підтверджується відповіддю Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 01-8/568вх від 05 грудня 2016 року має поверхневе покриття, яке має нахил у бік її будинку і це призводить до того, що під час зливи, вода стікає на будинок позивача і загрожує руйнуванню стіни та порушенню санітарних норм. 2) Поверхневе покриття та власне сарай перешкоджає потраплянню сонячного світла, що негативно впливає на стан здоров'я дітей, які проживають у цій кімнаті.
Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 надав до суду заперечення на позов, просив відмовити позивачу у позові у повному обсязі, посилаючись на таке.
ОСОБА_3 є добросовісним власником майна, вказаного у договорі дарування майна, а саме: ј частку житлового будинку під АДРЕСА_2 , який в цілому складається з: житлових будинків під літ. «А», «Б»,, загальною площею - 107,4 кв. м., житловою площею - 60,4 кв. м., та надвірних споруд: «Р», «Л», «С», «У» - сараї; «К», «З» - вбиральні; «Г», «Щ», «Т» - гаражі; «Ж» - погріб; «П» - котельня; «І» - мостіння; №1-8 - огорожа, її право власності зареєстроване у встановленому порядку.
Жодних доказів проведення нею будь-якого самочинного будівництва не надано, оскільки таке будівництво не здійснювалось. Сарай під літ. «С», про знесення якого заявляє позивач не є самочинним, так як є дерев'яним, не має кам'яного фундаменту, збудований в 1983 році, тобто попередніми власниками домоволодіння. Оскільки вказаний сарай у договорі дарування включено до опису об'єкта її права власності, він є невід'ємною частиною цього об'єкта, та, відповідно, є її власністю, як сарай під літ. «С». Позивач має розуміти що поняття «об'єкт нерухомого майна, який належить громадянину на праві власності та поняття «об'єкт самочинного будівництва» не є тотожними. Щоб заявляти про знесення самочинного будівництва, позивачка має довести наявність такого об'єкту. Поки є лише факт, що сарай літ. «С» є її приватною власністю. Позивачка у 2005 році, коли купляла своє житло могла та повинна була бачити що вона купує, як розміщені будівлі на її ділянці та на суміжних ділянках та робити відповідні висновки. Вона мала задуматись, чому будівлі домоволодіння, які вона купує збудовані по межі суміжної земельної ділянки, чому без відступів, передбачених будівельними нормами (про які так детально вона вказує у своєму позові).
Натомість позивачка відразу після придбання свого домоволодіння почала порушувати закон. Перш за все це - здійснення нею самочинної реконструкції свого домоволодіння. Будівельні роботи вона проводила без проекту, без дозволу сусідів, та по завершенню будівництва замість передбаченого законом порядку введення до експлуатації, в 2008 році звернула суду, який замість того, щоб відмовити у позові, його задовольнив без участі Одеської міської ради, без відома суміжних землекористувачів.
Представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки позивач звернулася до суду через вісім років після того, як дізналася про порушення її прав.
Представник третьої особи Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання не з'явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, надав до суду заяву про слухання справи за відсутності представника.
Представник третьої особи Одеської міської ради в судове засідання не з'явився, повідомлявся у встановленому законом порядку.
Третя особа: ОСОБА_7 підтримав позов, в подальшому в судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали справи, висновок судової експертизи, заслухавши судового експерта, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20 травня 2005 року ОСОБА_1 , ОСОБА_7 придбали в рівних частках кожний 7/10 частин житлового будинку під АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї черепашникової житлової будівлі, означеної в схематичному плані літ. : «А», житловою площею 38,4 кв. м., та надвірних споруд: «Д», «И», «К» - убиральні; «Ж», «Л», «Б» - сараї; «З» - літня кухня; №1-6 - огорож; І- мостіння, розташованих на земельній ділянці розміром - 573,0 кв. м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 20 травня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 8-1190, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою м. Одеси.
У подальшому, для поліпшення житлових умов, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 була проведена реконструкція зазначеного будинку.
На даний час будинок в цілому складається з: житлова площа - 61,4 кв. м., підсобна площа - 29,4 кв. м., загальна площа - 90,8 кв. м. з надвірними спорудами та складається з: коридор - площею 1,1 кв. м., санвузол - площею 4,8 кв. м., кухня - площею 8,8 кв. м., житлова кімната - площею 14,7 кв. м., житлова кімната - площею 19,8 кв. м., коридор - площею 5,7 кв. м., коридор - площею 5,1 кв. м., житлова кімната - площею 10,9 кв. м.. санвузол - площею 3,9 кв. м., житлова кімната - площею 16.0 кв. м., вбиральня - площею 1,0 кв. м., вбиральня - площею 1,0 кв. м., сарай - площею 27,1 кв. м.
В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №2-5298/2008 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до Одеської міської ради про визнання права власності.
25 червня 2008 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_7 право власності на будинок житловою площею - 61,4 кв. м., підсобною площею - 29,4 кв. м., загальною площею - 90,8 кв. м. з надвірними спорудами та складається з: коридор -площею 1,1 кв. м., санвузол - площею 4,8 кв. м., кухня - площею 8,8 кв. м., житлова кімната - площею 14,7 кв. м., житлова кімната - площею 19,8 кв. м., коридор - площею 5,7 кв. м., коридор - площею 5,1 кв. м., житлова кімната - площею 10,9 кв. м., санвузол - площею 3,9 кв. м., житлова кімната - площею 16,0 кв. м., вбиральня - площею 1,0 кв. м., вбиральня - площею 1,0 кв. м., сарай - площею 27,1 кв. м. , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 29 травня 2013 року заяву представника Одеської міської ради №521/6878/13-ц від 26 квітня 2013 року про перегляд заочного рішення від 25 червня 2008 року у цивільній справі №2-5298/08 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до Одеської міської ради про визнання права власності задоволено. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до Одеської міської ради про визнання права власності скасовано та призначено справу до розгляду.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01 липня 2013 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до Одеської міської ради про визнання права власності залишено без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою позивачів та представника позивачів в судове засідання.
Таким чином, підстава, а саме рішення суду про визнання права власності на самочинне будівництво, а саме добудований та переобладнаний житловий будинок житловою площею - 61,4 кв. м., підсобною площею - 29,4 кв. м., загальною площею - 90,8 кв. м. з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , згідно чого позивач стала співвласником майна, на даний час відсутня.
Таким чином, ОСОБА_1 , ОСОБА_7 на даний час є співвласниками в рівних частках кожний 7/10 частин житлового будинку під АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї черепашникової житлової будівлі, означеної в схематичному плані літ.: «А», житловою площею 38,4 кв. м., та надвірних споруд: «Д», «И», «К» - убиральні; «Ж», «Л», «Б» - сараї; «З» - літня кухня; №1-6 - огорож; І- мостіння, розташованих на земельній ділянці розміром - 573,0 кв. м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 20 травня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 8-1190, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою м. Одеси.
29 травня 2015 року ОСОБА_9 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_3 прийняла в дар ј частку житлового будинку під АДРЕСА_2 , який в цілому складається з: житлових будинків під літ. «А», «Б»,, загальною площею - 107,4 кв. м., житловою площею - 60,4 кв. м., та надвірних споруд: «Р», «Л», «С», «У» - сараї; «К», «З» - вбиральні; «Г», «Щ», «Т» - гаражі; «Ж» - погріб; «П» - котельня; «І» - мостіння; №1-8 - огорожа, про що свідчить договір дарування від 29 травня 2015 року, зареєстрований за реєстровим №1115.
Зазначена частка житлового будинку належала дарувальнику на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого П'ятою Одеською державною нотаріальною конторою 01 квітня 1983 року, за реєстровим №3-С-955.
Згідно договору, реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав проведено 29 травня 2015 року, розділ № 647754551101, право власності № 9857441.
Позивач ОСОБА_1 вказує, шо ОСОБА_3 , біля вікна її житлової кімнати збудувала без будь-якого дозволу об'єкт самочинного будівництва (господарча будівля) висотою приблизно 3 м, довжиною приблизно 3 м. та шириною приблизно 2 м., яка на її техпаспорті позначена літерою «С» - сарай.
При цьому, зазначена споруда була побудована в 1983 році, що підтверджується записом в технічному паспорті від 18 травня 2015 року.
ОСОБА_1 придбала свій будинок в 2005 року, тобто до будівництва сараю під літерою «С».
ОСОБА_3 , відповідно до договору дарування, отримала свій будинок 29 травня 2015 році, тобто теж до будівництва сараю під літерою «С».
Той факт, що сарай під літерою «С» існував до переходу права власності житла як відповідача так і позивача підтверджується технічним паспортом від 26 квітня 2002 року.
Згідно відповіді Управління ДАБК Одеської міської ради від 16.11.2016 р. № 01-10/145-3Г, 05.12.2016 р. № 01-8/568вх на адресу ОСОБА_1 вказано, що відповідності до п. 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року № 553 Управлінням, в межах повноважень, була проведена позапланова перевірка дотримання вимог містобудівного законодавства за вищевказаною адресою. Під час виїзду 14.11.2016 року на місце за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено розміщення тимчасової споруди дерев'яного сараю, без ознак капітальності, побудована з полегшених дерев'яних конструкцій, без влаштування фундаментів, площею приблизно 20 кв. м. Відстань від стіни мешканців житлового будинку АДРЕСА_1 - 0,4 метра. Таким чином, спірний сарай «С» ідентифікований як тимчасова споруда з дерева, без ознак капітальності, побудована з полегшених дерев'яних конструкцій, без влаштування фундаментів, площею приблизно 20 кв. м.
Під час розгляду справи ОСОБА_3 (дочка) передала безоплатно у власність, а ОСОБА_5 (мати) прийняла в дар 1/8 частку житлового будинку під АДРЕСА_2 , який в цілому складається з: житлових будинків під літ. «А», «Б», загальною площею - 107,4 кв. м., житловою площею - 60,4 кв. м., та надвірних споруд: «Р», «Л», «С», «У» - сараї; «К», «З» - вбиральні; «Г», «О», «Т» - гаражі; «Ж» - погріб; «П» - котельня; «І» - мостіння; №1-8 - огорожа, про що свідчить договір дарування від 31 жовтня 2017 року, зареєстрований за реєстровим № 1875., витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 102102906 від 31.10.2017 р.
Таким чином, за одними документами спірний сарай літ. «С» не вважається самочинним будівництвом з посиланням на п. 3.1. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 25 травня 2001 року № 127 (редакція діяла на час видачі цих документів) господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року, не є самочинними: технічний паспорт від 18.05.2015 року, договір дарування від 29.05.2015 року, лист Малиновської районної адміністрації ОМР від 30.11.2016 року № В-1741/2, договір дарування від 31 жовтня 2017 року.
В інших документах спірний сарай літ. «С» визначається самочинно збудованим: технічний паспорт від 26.04.2002 року, технічний паспорт від 20.09.2011 року, Витяг з реєстру права власності на нерухоме майно від 18.10.2011 року, свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.12.2011 року.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2017 року призначено у цивільній справі судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої доручено судовим експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21), на вирішення якої поставлені такі питання: 1) Чи відповідає будівля сараю літ. «С» за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 , будівельним, санітарним та протипожежним нормам, що висуваються для подібних будівель з урахуванням його розташування. 2) Чи відповідність вимогам щодо інсоляції приміщення житлової кімнати (кімната 2-2) відповідно до технічної документації на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 26 квітня 2019 року за №18-2248, проведеної судовим експертом Ковальчук О.У.:
По першому питанню: згідно наданих на дослідження матеріалів цивільної справи та результатів обстеження встановлено, що: сарай літ. «С» відповідно до вимог п. 6 Постанови КМУ від 07 червня 2017 року № 406, ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ст. 376 Цивільного кодексу України є самочинно побудованим. - сарай літ. «С» за розташуванням відповідно до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає вимогам п. 3.25*, таблиці №1 Додатку 3.1 (обов'язковий) ДБН 360-92**.
По другому питанню: згідно розрахунку інсоляції за адресою: АДРЕСА_1 , складеному архітектором ОСОБА_10 (додатково надані матеріали, які надійшли до інституту 08 жовтня 2018 року з листом судді Малиновського районного суду м. Одеси Гуревського В.К. від 18 вересня 2018 року №24666/18-вих.) встановлено, що нормативна інсоляція в житловій кімнаті - приміщення №2-2 житлового будинку за зазначеною адресою відсутня. За результатами натурного огляду встановлено, що сарай літ. «С» домоволодіння № 3 за адресою: АДРЕСА_2 частково розташований навпроти вікна житлової кімнати - приміщення № 2-2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що призводить до погіршення природнього освітлення в житловій кімнаті - приміщення №2-2 (фото №№9, 10).
Представник відповідача Чорнуцький ОСОБА_11 не погодився з позицією експерта, посилаючись на те, що судовий експерт вийшов за межі питань, поставлених в ухвалі суду, оскільки питання: чи є сарай літ. «С» самочинним будівництвом перед експертом не ставилося.
У судовому засіданні були заслухані пояснення судового експерта Ковальчук О.У., який наполягав на висновках експертизи, як обґрунтованих.
Згідно наданих суду технічної документації, фотофіксації об'єктів, встановлено, що стіна будинку, де розташоване вікно житлової кімнати приміщення № 2-2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на межі земельних ділянок, що перебувають у користуванні позивача та відповідачів, тобто без відступу від спільної межі відповідно до вимог ДБН, що також впливає на погіршення природнього освітлення в житловій кімнаті - приміщення № 2-2.
Відповідно до ст. 376 ЦК України поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Таким чином, відповідно до ст. 376 ЦК України можливість знесення самочинного будівництва лише за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, у випадках істотного відхилення від проекту, суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила будівництво від її проведення.
Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Вимоги відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування про зобов'язання особи, яка, маючи дозвіл на будівництво нерухомого майна, допустила при цьому істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, чи істотне порушення будівельних норм і правил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (частина сьома статті 376 ЦК). Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.
Таким чином, доказів того, що наявність спірного гаражу порушує права позивача, з врахуванням використання усіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, чи неможливості проведення відповідної перебудови або відмови відповідача у проведенні перебудови шляхом приведення гаражу у відповідність до норм ДБН позивач не надала і порушення своїх прав не довела. Позовні вимоги заявлені саме в контексті знесення спірного гаражу.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позивач звернулася до суду через вісім років після того, як дізналася про порушення її прав, суд виходить з такого.
Відповідно до п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року, враховуючи, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, строк позовної давності на вимоги про проведення перебудови самочинно збудованого чи такого, що будується, житлового будинку, прибудови до нього, будівлі, споруди чи іншого нерухомого майна, а також про знесення таких об'єктів не вважається пропущеним незалежно від тривалості часу, який минув після закінчення чи початку будівництва. Таким чином, заява представника позивача про застосування строків позовної давності не може бути задоволена.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про відмову в позові по суті заявлених вимог.
В позові заявлена вимога позивача про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000,0 грн., яка не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної вимоги.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України.
Згідно ч. ч. 1-2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 16, 29, 391 ЦК України, ст. ст. 13, 141, 263, 265, 267, 268, 272, 354, 355 ЦПК України, СУД -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, Одеська міська рада, ОСОБА_7 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду у повному обсязі складено 06 лютого 2020 року.
СУДДЯ: Гуревський В.К.