Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 826/24308/15
адміністративне провадження № К/9901/62091/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва (у складі головуючого судді Катющенка В. П.) від 30 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Горяйнова А. М., суддів Коротких А. Ю., Файдюка В. В.) від 23 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнівес», про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В.(далі - Уповноважена особа Фонду) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, ФГВФО), третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнівес» (далі - ПрАТ «СК «Юнівес»), у якому з урахуванням уточнення вимог просила:
- визнати протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними трансакцій (операцій) від 18 листопада 2014 року по перерахуванню коштів у сумі 200 000,00 грн на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ПрАТ «СК «Юнівес», що була здійснена з призначенням платежу: «Оплата по договору безвідсоткової позики № 1 від 18 листопада 2014 року без ПДВ», а також договору банківського вкладу (депозиту) від 29 грудня 2014 року № 001-28696-291214 (далі - Депозитний договір);
- установити відсутність в Уповноваженої особи Фонду повноважень щодо списання відкритих на ім'я ОСОБА_1 рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») належних позивачці грошових коштів у розмірі 145 821,91 грн на користь ПрАТ «СК «Юнівес»;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду подати ФГВФО додаткову інформацію стосовно збільшення сум, що підлягають відшкодуванню, за рахунок Фонду, які необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду у розмірі 145 821,91 грн;
- зобов'язати Фонд здійснити ОСОБА_1 відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок ФГВФО в розмірі 145 821,91 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Уповноважена особа Фонду безпідставно не включила її до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», як вкладницю, що має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на суму 145 821,91 грн, у зв'язку з чим Фондом було затверджено Загальний реєстр вкладників ПАТ «Дельта Банк» без включення інформації щодо здійснення належної до виплати ОСОБА_1 суми.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням 30 травня 2018 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення Уповноваженої особи Фонду, оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813, в частині визнання нікчемними транзакції (операції) від 18 листопада 2014 року з перерахування коштів у сумі 200 000,00 грн на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ПрАТ «СК «Юнівес», що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по договору безготівкової позики від 18 листопада 2014 року № 1 без ПДВ» та Депозитного договору.
Зобов'язав Уповноважену особу Фонду подати до ФГВФО додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладниці, яка має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 серпня 2018 року змінив рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, виклавши абзац другий його резолютивної частини наступним чином:
«Визнати протиправним дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині невключення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року залишив без змін.
Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2018 року Уповноважена особа Фонду подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усіх обставин справи. За позицією скаржника, транзакції (операції) від 18 листопада 2014 року з перерахування коштів у сумі 200 000,00 грн на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ПрАТ «СК «Юнівес» та договір банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у гривні від 29 грудня 2014 року № 001-28696-291214 правомірно визнані Уповноваженою особою Фонду нікчемними, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не може бути включено до Переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів у межах гарантованої державою виплати за рахунок Фонду.
Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 жовтня 2018 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 лютого 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
20 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» були укладені договори на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за якими можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів
№ 005-29523-200114 та № 004-29523-200114.
Також між вказаними вище сторонами був укладений Депозитний договір (договір банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у гривнях від 29 грудня 2014 року № 001-28696-291214), згідно з умовами якого банк приймає від вкладника грошові кошти у сумі 120 000,00 грн на строк до 28 січня 2015 року за процентною ставкою 13 % річних.
18 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Юнівес» був укладений договір безвідсоткової позики № 1 у розмірі 200 000,00 грн.
Того ж дня ПАТ «СК «Юнівес» здійснило перерахування коштів (200 000,00 грн) на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .
У подальшому, 29 грудня 2014 року позивачка здійснила перерахування коштів у розмірі 120 000,00 грн з поточного (карткового) рахунка № НОМЕР_1 на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 , що підтверджується копією платіжного доручення від 29 грудня 2014 року № 43751638.
Відповідно до довідки про наявність рахунків у ПАТ «Дельта Банк», виданій ОСОБА_1 . Тимчасовою адміністрацією банку від 26 травня 2015 року № 2980377, станом на 18 травня 2015 року на рахунках позивачки, відкритих у ПАТ «Дельта банк», обліковувалися такі залишки коштів: на рахунку № НОМЕР_1 - 25 822,34 грн; на рахунку № НОМЕР_4 - 286,31 грн., а також договір банківського вкладу (Депозитний договір) на суму 120 000,00 грн, що припинив свою дію 29 березня 2015 року.
Отже, позивачка є вкладницею ПАТ «Дельта Банк» за ст. 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в банку.
З матеріалів справи також вбачається, що за результатами перевірки правочинів за вкладними операціями в ПАТ «Дельта Банк», Уповноваженою особою Фонду прийнято наказ від 16 вересня 2015 року № 813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», відповідно до якого застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, викладених у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, серед яких є і Депозитний договір, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», а також транзакція (операція) від 18 листопада 2014 року з перерахування коштів у сумі 200 000,00 грн на поточний (картковий) рахунок позивачки № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ПрАТ «СК «Юнівес», що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по договору безготівкової позики від 18 листопада 2014 року № 1 без ПДВ», про що ОСОБА_1 було повідомлено листом Тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» від 02 грудня 2015 року № 05-3158529.
Також позивачку повідомлено, що інформацію щодо зазначеного договору не було включено до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО.
Крім того, відповідно до постанови Правління Національного банку України 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Вважаючи, що відповідач протиправно не включив її до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Судові рішення, ухвалені за результатом розгляду цього позову, є предметом касаційного перегляду в даній справі.
Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачка є вкладницею в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, а тому у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», вона набула право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду. За позицією судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду була зобов'язана скласти реєстр (перелік) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, включивши ОСОБА_1 до цього реєстру, та подати його виконавчій дирекції Фонду для затвердження.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом № 4452-VI.
Відповідно до п. 3, 4 ст. 2 Закону № 4452-VI, вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 3 ст. 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду і має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.
За змістом ч. 1 ст. 26 вказаного Закону ФГВФО гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Частинами 1- 3 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
Отже, з урахуванням вищевказаних приписів Закону № 4452-VI право на відшкодування грошових коштів в межах гарантованої суми грошових коштів має вкладник банку, а саме: фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку, або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону).
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії ФГВФО чи Уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (ст. 2, 25 цього Закону).
Аналіз наведених вище законодавчих норм дає підстави дійти висновку, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 000,00 грн.
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення Уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку рахунків, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру відшкодувань вкладникам, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, відповідно до складеного Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків.
Згідно з п. 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення № 14) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, протягом процедури ліквідації Уповноважена особа Фонду може надавати до ФГВФО додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом № 4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Таким чином, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на підставі ст. 26 Закону № 4452-VI підпадають особи, які є вкладниками в розумінні приписів ст. 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а та від 27 лютого 2019 року у справі № 826/9960/15.
Відповідно до положень ст. 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
За приписами ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент укладення Депозитного договору) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу наведених норм права слідує, що Уповноважена особа Фонду дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо невключення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
У спірному випадку, Уповноважена особа Фонду вважає нікчемними транзакцію (операцію) від 18 листопада 2014 року по перерахуванню коштів у сумі 200 000,00 грн та Депозитний договір, укладений між позивачкою і ПАТ «Дельта Банк», з підстави, передбаченої п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до вказаної вище транзакції та Депозитного договору, оскільки на підставі цього договору в позивачки не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачці. Відповідач, у свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент здійснення транзакції та укладення договору банківського вкладу ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, ОСОБА_1 отримала перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до ст. 1062 Цивільного кодексу України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Не заслуговують на увагу посилання скаржника на укладення договору банківського вкладу між позивачкою та банком в період дії постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», оскільки вказана постанова, відповідно до положень ст. 75 Закону № 2121-III, є банківською таємницею, а доказів обізнаності позивачки про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження Уповноваженою особою Фонду не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Дельта Банк» Депозитний договір 29 грудня 2014 року, і в цей же день на рахунок позивачки № НОМЕР_3 було зараховано кошти в розмірі 120 000,00 грн. Отже, укладення договору й зарахування коштів відбулися до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (03 березня 2015 року).
Таким чином, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивачка підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону № 4452-VI.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачка є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справах № 826/5190/16 та № 826/24888/15.
Водночас, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Уповноваженої особи Фонду від 16 вересня 2015 № 813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» в частині визнання нікчемними транзакції від 18 листопада 2014 року та Депозитного договору ОСОБА_1 , і застосування наслідків нікчемності, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1, 2 та 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (Уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення Уповноваженої особи не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Така сама правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа № 910/12294/16), від 16 травня 2018 року (справа № 910/24198/16), від 02 квітня 2019 року (справа № 816/4666/15).
Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо його оскарження, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи Фонду не можуть бути розглянуті у судовому порядку (у тому числі в господарських та цивільних судах).
За таких обставин рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року в частині визнання та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813 стосовно встановлення нікчемності транзакції (операції) від 18 листопада 2014 року та Депозитного договору, а також постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року щодо зміни рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягають скасуванню, а провадження у цій частині - закриттю.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанцій частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Частиною 1 ст. 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених ст. 238 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 315, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813, стосовно визнання нікчемними транзакції (операції) від 18 листопада 2014 року з перерахування коштів у сумі 200 000,00 грн на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес», що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по договору безготівкової позики від 18 листопада 2014 року № 1 без ПДВ» та договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у гривні від 29 грудня 2014 року № 001-28696-291214, та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року щодо зміни рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - скасувати, провадження в цій частині закрити.
У решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді
А. А. Єзеров
С. М. Чиркін