Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 826/26074/15
адміністративне провадження № К/9901/55923/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Сорочка Є. О., Літвіної Н. М., Федотова І. В.) від 03 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В.(далі - Уповноважена особа Фонду) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду, оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813, в частині про нікчемність та застосування наслідків нікчемності правочину до договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 13 лютого 2015 року № 006-21503-130215, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 (далі - Депозитний договір);
- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), та подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за Депозитним договором.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням 26 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 липня 2018 року скасував зазначене вище рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Уповноваженої особи Фонду, оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813, в частині про нікчемність та застосування наслідків нікчемності правочину до Депозитного договору. Зобов'язав Уповноважену особу Фонду подати до ФГВФО додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за Депозитним договором за рахунок Фонду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційної інстанції, у липні 2018 року Уповноважена особа Фонду подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права і не дослідив належним чином усіх обставин справи. За позицією скаржника, Депозитний договір правомірно визнаний Уповноваженою особою Фонду нікчемним, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не може бути включеним до Переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за Депозитним договором у межах гарантованої державою виплати за рахунок Фонду.
Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 липня 2018 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 лютого 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
03 лютого 2015 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено Депозитний договір, за умовами якого сума вкладу складала 4 000,00 доларів США. Пунктом 1.6 вказаного договору передбачено, що банк відкриває вкладнику рахунок № НОМЕР_1 .
Згідно з п. 1. 8 зазначеного договору зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору, вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму вкладу, на рахунок, договір вважається таким, що не був укладений.
У подальшому, 13 лютого 2015 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Депозитного договору, за умовами якої сторони домовилися викласти п. 1.8 вказаного договору у наступній редакцій, а саме: «Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовилися, що умови п. 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу, на рахунок, цей договір вважається таким, що не укладений».
Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності, від 13 лютого 2015 року № 45842986 суму в розмірі 4 000,00 доларів США на рахунок позивача № НОМЕР_1 перераховано з рахунку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 .
Отже, позивач був вкладником ПАТ «Дельта Банк» за ст. 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в банку.
З матеріалів справи також вбачається, що за результатами перевірки правочинів за вкладними операціями в ПАТ «Дельта Банк», Уповноваженою особою Фонду прийнято наказ від 16 вересня 2015 року № 813 «Щодо заходів, пов'язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», відповідно до якого застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, викладених у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, серед яких є і Депозитний договір, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк».
23 вересня 2015 року Тимчасова адміністрація ПАТ «Дельта Банк» повідомила позивача про визнання нікчемним його Депозитного договору згідно з положеннями п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Крім того, відповідно до постанови Правління Національного банку України 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Судом апеляційної інстанції установлено, що позивача не було включено до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами у банку за рахунок Фонду.
Вважаючи, що відповідач протиправно не включив його до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Судове рішення апеляційного суду, ухвалене за результатом перегляду судового рішення першої інстанції, є предметом касаційного розгляду в даній справі.
Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач є вкладником в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, а тому у зв'язку із прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», він набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду. За позицією апеляційного адміністративного суду, Уповноважена особа Фонду була зобов'язана скласти реєстр (перелік) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, включивши ОСОБА_1 до цього реєстру, та подати його виконавчій дирекції Фонду для затвердження.
Колегія суддів погоджується з таким висновком київського апеляційного адміністративного суду з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом № 4452-VI.
Відповідно до п. 3, 4 ст. 2 Закону № 4452-VI, вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною 1 ст. 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 3 ст. 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду і має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.
За змістом ч. 1 ст. 26 вказаного Закону ФГВФО гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Частинами 1- 3 ст. 27 Закону № 4452-VI передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
Отже, з урахуванням вищевказаних приписів Закону № 4452-VI право на відшкодування грошових коштів в межах гарантованої суми грошових коштів має вкладник банку, а саме: фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку, або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону).
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії ФГВФО чи Уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (ст. 2, 25 цього Закону).
Аналіз наведених вище законодавчих норм дає підстави дійти висновку, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 000,00 грн.
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення Уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку рахунків, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру відшкодувань вкладникам, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, відповідно до складеного Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків.
Згідно з п. 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення № 14) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до ФГВФО додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Таким чином, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на підставі ст. 26 Закону № 4452-VI підпадають особи, які є вкладниками в розумінні приписів ст. 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а та від 27 лютого 2019 року у справі № 826/9960/15.
Відповідно до положень ст. 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
За приписами ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент укладення Депозитного договору) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону № 2121-III);
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу наведених норм права слідує, що Уповноважена особа Фонду дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо невключення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
У спірному випадку, Уповноважена особа Фонду вважає нікчемним Депозитний договір, укладений між позивачем і ПАТ «Дельта Банк», з підстави, передбаченої п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до Депозитного договору, оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, ОСОБА_1 отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до ст. 1062 Цивільного кодексу України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Не заслуговують на увагу посилання скаржника на укладення договору банківського вкладу між позивачем та банком в період дії постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», оскільки вказана постанова, відповідно до положень ст. 75 Закону № 2121-ІІІ, є банківською таємницею, а доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження Уповноваженою особою Фонду не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Дельта Банк» Депозитний договір 13 лютого 2015 року, і в цей же день на рахунок позивача № НОМЕР_1 було зараховано кошти в розмірі 4 000,00 доларів США. Отже, укладення договору й зарахування коштів відбулися до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (03 березня 2015 року).
Таким чином, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону № 4452-VI.
Також колегія суддів вважає безпідставними твердження Уповноваженої особи Фонду про порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», оскільки норми п. 5.11 Правил (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між ОСОБА_1 та банком додаткової угоди № 1 до Депозитного договору від 13 лютого 2015 року про доповнення цього договору підпунктом 1.8, яким запроваджено можливість поповнення рахунку позивачки з рахунку іншої особи не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування в банку.
При цьому суд зазначає, що приписи п. 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають положення додаткової угоди № 1, а не п. 5.11 Правил.
Крім того, можливість перерахування коштів депозитний рахунок з поточного рахунку іншої фізичної особи також передбачена і приписами абзацу 2 п. 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справах № 826/5190/16 та № 826/24888/15.
Водночас, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Уповноваженої особи від 16 вересня 2015 № 813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» в частині визнання нікчемним Депозитного договору ОСОБА_1 , та застосування наслідків нікчемності, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1, 2 та 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону №4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Уповноваженої особи. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення Уповноваженої особи не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Така сама правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа № 910/12294/16), від 16 травня 2018 року (справа № 910/24198/16), від 02 квітня 2019 року (справа № 816/4666/15).
Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо його оскарження, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах), а тому постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року в частині задоволення вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813 у частині про нікчемність та застосування наслідків нікчемності правочину до Депозитного договору, підлягає скасуванню, а провадження у цій частині - закриттю.
Щодо решти позовних вимог слід зазначити про таке.
Згідно з ч. 3 ст. 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 27 Закону №4452-VI (у редакції Закону України від 16 липня 2015 року № 629-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку», що діяла на момент ухвалення судами рішень у справі), уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
За змістом розділу ІІ Положення № 14 протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку Уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.
Зміни та/або доповнення до переліків надаються неплатоспроможним банком до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (п. 59 рішення від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (п. 158 рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96) (п. 29 рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання Уповноваженої особи Фонду включити позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням у ньому сум, що підлягають відшкодуванню згідно з Депозитним договором, а також внести зміни та/або доповнення до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у банку за рахунок Фонду, шляхом внесення відомостей про ОСОБА_1 .
Такий спосіб захисту порушених прав у повній мірі відповідає вимогам справедливості та забезпечить безперешкодне виконання судового рішення.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанцій частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених ст. 238 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 315, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року в частині визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813, в частині про нікчемність та застосування наслідків нікчемності правочину до договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 13 лютого 2015 року № 006-21503-130215, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , - скасувати, провадження в цій частині закрити.
Змінити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року в частині задоволення вимог про зобов'язання уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 13 лютого 2015 року № 006-21503-130215 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини у такій редакції:
«Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича включити ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням у ньому сум, що підлягають до відшкодуванні, згідно з договором банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 13 лютого 2015 року № 006-21503-130215, та надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та/або доповнення до переліку рахунків про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб».
У решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді
А. А. Єзеров
С. М. Чиркін