Іменем України
06 лютого 2020 року
Київ
справа №826/1916/17
провадження №К/9901/33435/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 25 липня 2017 року у складі головуючого судді Мазур А.С., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 6 грудня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
І. Суть спору
1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (надалі також ГУНП, відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві №10 від 13 січня 2017 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення із займаної посади;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері моралі управління боротьби із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у м. Києві.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідачем було формально та поверхово проведено службове розслідування, як результат - складено необґрунтований висновок, а також необґрунтовано застосовано до нього захід дисциплінарного стягнення як звільнення з посади, наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 не містить інформації, який саме дисциплінарний проступок ним вчинено.
3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. З 15 грудня 2005 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.
5. З 17 травня 2016 року ОСОБА_1 займав посаду оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері моралі управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у м. Києві.
6. 30 грудня 2016 року наказом ГУ НП у м. Києві № 1178 призначено службове розслідування за фактом неналежного виконання службових обов'язків працівниками управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, зокрема позивачем.
7. 12 січня 2017 року за результатами службового розслідування ГУ НП у м. Києві складено висновок, яким, встановлено, що в провадженні оперативних працівників та старшого оперуповноваженого вказаного вище відділу та позивача перебувають 15 ОРС минулих років, робота по яким не проводиться, матеріали, що вказують на рух кримінального провадження та стан розслідування або розгляду справи в суді відсутні.
7.1. Оперуповноважений ОСОБА_1 за 12 місяців 2016 року розкрив 9 кримінальних правопорушень. При цьому він не заводив нові оперативні контакти, не отримував протягом року оперативну інформацію, не проводить роботи по впровадженню ОРС минулих років: матеріали, що вказують на рух кримінального провадження, стан розслідування або розгляду справи в суді відсутні.
8. 13 січня 2017 року ГУ НП у м. Києві на підставі висновків службового розслідування прийнято наказ № 10 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми», яким, зокрема позивача, звільнено із займаної посади за вчинення дисциплінарного проступку у вигляді неналежного здійснення оперативно-службової діяльності у сфері суспільної моралі.
9. Наказом ГУНП у м. Києві від 10 лютого 2017 року №121 о/с «Щодо особового складу» у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України ОСОБА_1 звільнено із посади на підставі частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію».
10. Позивач, вважаючи протиправним наказ від 13 січня 2017 року № 10 в частині щодо звільнення його із займаної посади, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, позов задовольнив.
11.1. Визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві № 10 від 13 січня 2017 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення із займаної посади.
11.2. Поновив ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері моралі управління боротьби із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у м. Києві.
11.3. Допустив негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері моралі управління боротьби із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції у м. Києві з 16 січня 2017 року.
12. Такі свої рішення суди мотивували тим, що в ході проведення службового розслідування та при виданні оскаржуваного наказу, відповідачем не проведено об'єктивного, повного та всебічного дослідження обставин; не встановлено та не обґрунтовано, в чому полягає провина позивача, тяжкість вчиненого проступку; не доведено вину в скоєнні проступків, що, в свою чергу, спричинило застосування дисциплінарного стягнення, у вигляді звільнення з посади, що за даних обставин є надмірним та передчасним.
12.1. Відповідачем, при звільненні позивача з посади, що є крайнім заходом дисциплінарного впливу, не було в повній мірі враховано сукупність обставин за яких вчинено дисциплінарний проступок, невірно встановлено розмір заподіяної шкоди, не врахована попередня поведінка позивача.
12.2. Таким чином, суди дійшли висновку, що наявні у матеріалах справи докази та обставини справи не дають підстав кваліфікувати виявлені одиничні порушення як грубе порушення дисципліни чи посадових інструкцій, достатніх для застосування такого виду стягнення як звільнення з посади.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
14. У касаційній скарзі ГУ НП наполягає на законності оскаржуваного наказу з огляду на наявність, на його думку, факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а тому просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.
15. Позивач відзив на касаційну скаргу не подавав.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
16. Спірні правовідносини врегульовані: Конституцією України; Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII); Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (надалі - Дисциплінарний статут) та іншими нормативно-правовими актами.
17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Статтею 2 Закону № 580-VIII регламентовано, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:
1) забезпечення публічної безпеки і порядку;
2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
19. Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
20. Пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23 грудня 2015 року № 901-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» законодавець поширив на поліцейських дію Дисциплінарного статуту до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції». Закон України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» набрав чинності 7 жовтня 2018 року.
21. Частина перша статті 1 Дисциплінарного статуту визначає поняття «службова дисципліна» як дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
22. Згідно з частиною другою цієї ж статті службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається:
створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу;
набуттям високого рівня професіоналізму;
забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності;
дотриманням законності і статутного порядку;
повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності;
вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей;
забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту;
умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу;
належним виконанням умов контракту про проходження служби.
23. Визначення дисциплінарного проступку міститься у статті 2 Дисциплінарного статуту та означає невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
24. Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.
25. За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, серед іншого: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють тощо.
26. Відповідно до пункту 1 розділу І Правил етичної поведінки поліцейських під час виконання службових обов'язків поліцейський, серед іншого, повинен:
неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами;
неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов'язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України;
поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати;
контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку;
інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
27. За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень:
1) усне зауваження;
2) зауваження;
3) догана;
4) сувора догана;
5) попередження про неповну посадову відповідність;
6) звільнення з посади;
7) пониження в спеціальному званні на один ступінь;
8) звільнення з органів внутрішніх справ.
28. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
29. Згідно абз.7 статті 13 Дисциплінарного статуту ОВС такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
30. Відповідно до п.2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 р. №230 (надалі - Інструкція №230) підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
31. Згідно п.п.2.2.1 п.2.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12 березня 2013 року №230 (надалі - Інструкція №230) службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі невиконання або неналежного виконання особами РНС під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на ОВС завдань з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю.
32. Відповідно до п.6.3.5., п.6.3.6 Інструкції №230, особа РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування має право: за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України. Оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.
33. Стаття 14 Дисциплінарного статуту ОВС, передбачає, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
33.1. У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни.
33.2. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
33.3. У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його нетяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням.
34. Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в судах попередніх інстанцій, кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
35. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
VІ. Позиція Верховного Суду
36. Аналіз статей 1, 2 Дисциплінарного статуту дає підстави для висновку про те, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні службової дисципліни та означає недотримання Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.
37. Отже, підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
38. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.
39. Адміністративний суд у силу вимог частини третьої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо. У той же час адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової чи адміністративно-правової кваліфікації діяння чи інших аспектів відповідного провадження.
40. Суб'єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами.
41. Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому:
- чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України;
- чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення;
- чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення;
- чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.
42. За результати службового розслідування відповідачем прийнято наказ про звільнення позивача із займаної посади, що є предметом розгляду цієї адміністративної справи і якому суд зобов'язаний надати належну оцінку, у тому числі в контексті матеріалів службового розслідування.
43. Разом з тим, оцінюючи висновки службового розслідування та прийняті на їх основі накази, якими позивача звільнено з посади, суди дійшли до висновку про їх необґрунтованість.
43.1. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з таких підстав.
44. Дисциплінарне провадження передбачає порушення дисциплінарної справи, розслідування обставин проступку, розгляд справи посадовою особою, прийняття рішення за наслідками розгляду.
45. Зокрема, висновок службового розслідування повинен містити привід для призначення службового розслідування, суть встановленого порушення та його наслідки, чим підтверджується чи виключається вина працівника, обставини, що пом'якшують і посилюють його відповідальність, причини та умови, що сприяли порушенню, прийняті або запропоновані заходи по їх усуненню, пропозиції про застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення або міри громадського впливу, направлення матеріалів в слідчі органи або про припинення службового розслідування.
46. З висновку службового розслідування щодо позивача вбачається, що в ході проведення службового розслідування та при виданні оскаржуваного наказу, відповідачем не проведено об'єктивного, повного та всебічного дослідження обставин; не встановлено та не обґрунтовано, в чому полягає провина позивача, тяжкість вчиненого проступку; не доведено вину в скоєнні проступків, що, в свою чергу, спричинило застосування дисциплінарного стягнення, у вигляді звільнення з посади, що за даних обставин є надмірним та передчасним.
47. Відповідачем, при звільненні позивача з посади, що є крайнім заходом дисциплінарного впливу, не було в повній мірі враховано сукупність обставин за яких вчинено дисциплінарний проступок, невірно встановлено розмір заподіяної шкоди, не врахована попередня поведінка позивача.
48. Таким чином, наявні у матеріалах справи докази та обставини справи не дають підстав кваліфікувати виявлені одиничні порушення як грубе порушення дисципліни чи посадових інструкцій, достатніх для застосування такого виду стягнення як звільнення з посади.
49. Зважаючи на встановлені судами фактичні обставини цієї справи, Верховний Суд погоджується з позицією судів першої й апеляційної інстанцій про недоведеність у даному випадку в діянні позивача недотримання службової дисципліни та, відповідно, складу дисциплінарного проступку.
50. До того ж, відповідач жодним чином не мотивував обрання найсуворішого з видів стягнень, що передбачені статтею 12 Дисциплінарного статуту.
51. Верховний Суд наголошує на тому, що будь-які фактори, у тому числі суспільний резонанс навколо відповідних подій, не звільняють суб'єкта владних повноважень від обов'язку під час прийняття рішення діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано та добросовісно.
52. Отже, висновки судів про протиправність звільнення позивача з посади та наявність підстав для задоволення відповідної частини позовних вимог є правильним.
53. Доводи касаційної скарги вказаного висновку не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи.
54. Натомість суд касаційної інстанції діє в установлених статтею 341 КАС України межах, за змістом яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
55. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
VІІ. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
56. За наведених обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення що є предметом касаційного перегляду, ґрунтуються на належній юридичній оцінці встановлених фактичних обставин справи, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, в тому числі таких порушень, які є обов'язковою підставою для скасування судових рішень.
57. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VІІI. Судові витрати
58. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року у справі № 826/1916/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич