вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" лютого 2020 р. Справа№ 925/999/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Пшеницькій Т.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2019 (повний текст складено 07.10.2019)
у справі №925/999/19 (суддя Скиба Г.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"
про стягнення 38 454,21 грн. пені та 3% річних
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" про стягнення 35 999,68 грн. пені, 2 454,53 грн. 3% річних за поставлений природний газ згідно договору постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015.
Позов обґрунтований порушенням відповідачем зобов'язань за Договором на постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 в частині повної та своєчасної оплати за переданий позивачем газ.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.10.2019 у справі №925/999/19 в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський виходив з того, що підписання сторонами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, а також фактичне виконання частини розрахунків в порядку, зазначеному цими протокольними рішеннями відповідно до норм постанови КМУ від 11.01.2005 №20, свідчить про погодження сторонами за їх взаємною згодою і домовленістю, зміни порядку і строків проведення оплати за природний газ за договором постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015 в частині оплат, здійснених за рахунок державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 29.10.2019 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального (ст.ст. 549-552, 599, 625 ЦК України) та процесуального (ч. 2 ст. 11, ст.ст. 74, 76, 77, 86, 236, 238, 239 ГПК України) права, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні обставинам справи.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі:
- умовами договору сторони погодили, що укладення спільних протокольних рішень, договору про організацію взаєморозрахунків в будь - якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного договору має відбуватись лише шляхом укладання окремої додаткової угоди;
- посилання суду на укладання ряду спільних протокольних рішень та договору про організацію взаєморозрахунків, як на підставу для зміни порядку та строків розрахунків є такими, що суперечать умовам договору, принципу обов'язковості виконання договірних зобов'язань;
- оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементацій даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони вправі, керуючись принципом свободи договору (ст. 627 ЦК України) встановити (конкретизувати) умовами угоди порядок регулювання щодо платежів, здійснених через спільні протокольні рішення та договір про організацію взаєморозрахунків, строки, якими мають керуватись сторони, тощо, що було здійснено сторонами в п. 6.1 договору;
- з огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що договір постачання природного газу є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з купівлі - продажу природного газу, зокрема щодо розрахунків у належні строки за отриманий природний газ;
- суд дійшов помилкового висновку, що підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодились з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків;
- висновки суду про те, що наслідком укладання спільних протокольних рішень у даній справі є зміна порядку і строку проведення розрахунків не відповідає дійсності, не підтверджується обставинами справи та не узгоджується з положеннями норм законодавства та умовами договору, які узгоджені сторонами;
- судом проігноровано те, що з загальної суми поставленого природного газу у розмірі 113 987 349, 02 грн. пільгами та субсидіями було сплачено суму у розмірі 40 714 807, 36 грн., що вбачається з розрахунку заборгованості та витягу по рахунку за операціями, що наявні в матеріалах справи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав їх необґрунтованості, просить її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, зазначаючи, що газ, отриманий відповідачем за договором №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, заборгованість за такий природний газ погашена відповідачем до набрання чинності законом, позивач не мав законних підстав для нарахування неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань та процентів річних на таку суму заборгованості.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача 07.11.2019 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Іоннікова І.А., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід у справі №925/999/19 задоволено, матеріали справи №925/999/19 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Постачальником - Позивач по справі) та Приватним акціонерним товариством "Черкаське хімволокно" (Споживачем - Відповідач у справі) було укладено договір постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 (а.с. 14-18) в редакцій додаткової угоди №1 від 28.10.2016 (а.с. 17-23). Підписано також шість додаткових угод до договору (а.с. 24-35).
На виконання умов Договору позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 113 987 349,02 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу в період січень 2016 - вересень 2016 (а.с. 36-43).
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідачем у жовтні 2016 заборгованість сплачена у повному обсязі.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком за природний газ позивач просить стягнути з відповідача 35 999,68 грн. пені та 2 454,53 грн. 3% річних, а всього 38 454,21 грн., що є предметом спору та підставою звернення позивача до суду для примусового стягнення нарахованих санкцій.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.
Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ч. 3 ст. 5 ГПК України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Частина 2 ст. 13 ЦК України передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли та існували до вересня 2016 договірні відносини оплатної поставки газу (як різновид товару) на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.
За правовою природою договір постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015 є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами і відповідає вимогам ст. 714 ЦК України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договір постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015 не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Судом також враховано презумпцію правомірності правочину (положення ст. 204 ЦК України). Дія договору припинена внаслідок його виконання.
Позивач в період з січня 2016 по вересень 2016 включно здійснив поставку газу, а відповідач прийняв газ (як різновид товару), що підтверджується підписаними двосторонніми актами приймання-передачі газу:
- від 31 січня 2016 - 14316,532 тис.м3 газу на суму 30421027,04 грн. (а.с. 36);
- від 29 лютого 2016 - 9096,450 тис.м3 газу на суму 19328937,44 грн. (а.с. 37);
- від 31 березня 2016 - 11571,423 тис.м3 газу на суму 24587977,87 грн. (а.с. 38);
- від 30 квітня 2016 - 2517,209 тис.м3 газу на суму 4457322,66 грн. (а.с. 39);
- від 30 червня 2016 - 594,702 тис.м3 газу на суму 2939017,28 грн. (а.с. 40);
- від 31 липня 2016 - 364,302 тис.м3 газу на суму 1800380,48 грн. (а.с. 41);
- від 31 серпня 2016 - 693,812 тис.м3 газу на суму 3428818,90 грн. (а.с. 42);
- від 30 вересня 2016 - 604,014 тис.м3 газу на суму 2985037,19 грн. (а.с. 43),
та не оспорюється сторонами. Претензій щодо періодів, кількості, якості та вартості отриманого товару (газу) не заявлено.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, останній платіж проведений відповідачем 20 жовтня 2016 (а.с. 100 зворот). Цю дату суд вважає повним розрахунком по умовах спірного договору постачання газу.
Натомість позивач нараховує пеню та 3% річних з простроченої суми за період з 16.02.2016 по 26.10.2016.
Господарська діяльність між позивачем та відповідачем регулюється Законом України "Про ринок природного газу" та іншими нормативно-правовими актами, в тому числі:
- Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що затверджено Наказом Міненерговугілля від 03.08.2015 №493/688 (далі - Порядок проведення розрахунків);
- Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ №20 від 11.01.2005 із змінами (далі - Порядок перерахування субвенцій);
- Порядок забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ, затверджений постановою КМУ №792 від 30.09.2015 (далі - Забезпечення проведення розрахунків).
В п. 1.2 Договору закріплено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
В Україні започатковані та реалізуються соціальні програми для підтримки малозабезпечених верств населення, які полягають в наданні пільг та субсидій, що підлягають перерахуванню на рахунки Відповідача, що відкриті в уповноважених банках з Державного бюджету згідно з постановою КМУ №20 від 11.01.2005 з подальшим перерахуванням на рахунки Позивача, про що обумовлено в п. 2.4., 2.5 розділу 2 Порядку проведення взаєморозрахунків кожного Спільного протокольного рішення (надалі по тексту СПР), відповідно до яких здійснювались розрахунки.
Незалежно від того, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині платежів та боргів, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.
Механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу, визначено Порядком від 11.05.2005 №20, згідно з яким держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг - а саме, витрат на придбання природного газу у гарантованого постачальника, його транспортування магістральними та внутрішньопромисловими газопроводами, переміщення розподільними газопроводами. Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємства ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок", ПАТ "УКРТРАНСГАЗ", ПАТ "Укргазвидобування", виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами та іншими учасниками розрахунків за природний газ, послуги з постачання, розподілу та транспортування природного газу, в тому числі послуги замовленої потужності, фізичного транспортування природного газу, балансування обсягів природного газу, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, визначені Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, що затверджений наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №493/688 від 03.08.2015 (чинний на момент укладення спільних протокольних рішень у 2016 та 2017 роках).
Положеннями пункту 1.2. Порядку №493/688 від 03.08.2015 розрахунки, передбачені в п. 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.
Запропоновані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків підписуються усіма учасниками розрахунків: відповідним департаментом фінансів, відповідним головним управлінням Казначейства, постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг), Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок", ПАТ "УКРТРАНСГАЗ", ПАТ "Укргазвидобування", виробниками електроенергії і вуглевидобувними підприємствами. Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, за електроенергію та природний газ або вугілля додатково погоджуються з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України.
Впродовж березня 2016 - вересня 2016 між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Черкаській області, Департаментом фінансів Черкаської обласної державної адміністрації, Департаментом фінансової політики Черкаської міської ради, приватним акціонерним товариством "Черкаське хімволокно" та НАК "Нафтогаз України" підписано біля вісімнадцяти спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" №20 від 11.01.2005 (а.с. 44-97).
Укладаючи спільні протокольні рішення, позивач та відповідач взяли на себе зобов'язання їх виконати у спосіб, встановлений такими рішеннями та керувалися спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій і наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 №493/688, яким затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, а не окремими положеннями, передбаченими тим чи іншим договором.
Матеріалами справи підтверджується, що наведені спільні протокольні рішення були дійсно профінансовані коштами з Державного бюджету України та виконані належним чином. На виконання спільних протокольних рішень АТ НАК "Нафтогаз України" отримало вартість природного газу та позивачем не заперечується.
Згідно зі ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Підписавши спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили умови, порядок і строк проведення розрахунків за поставлений природний газ за договором постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015.
Позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків (а.с. 44-97), у такий спосіб виявив своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за поставлений природний газ якраз на різницю у сумі боргу, що мала бути профінансована та погашена з державного бюджету.
Позивачем не надано доказів про прострочення платежів відповідачем, що здійснюються у відповідності до постанови КМУ №20, а також не надано доказів прострочення виконання зобов'язання самого позивача, оскільки зарахування коштів на рахунки Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у системі електронного адміністрування податку на додану вартість вважається завершенням розрахунку за спільними протокольними рішеннями в частині зарахування податку на додану вартість до бюджету.
У п.2.6 Порядку проведення розрахунків визначено, що розпорядники коштів за рахунок отриманих субвенцій із загального фонду Державного бюджету України здійснюють розрахунки за природний газ, теплопостачання та електроенергію шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг), відкриті в органах Казначейства, в разі проведення розрахунків за електроенергію - на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників, відкриті в уповноваженому банку.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (постанова КМУ №20 від 11.01.2005), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.
Також імперативний регулюючий вплив держави на правові відносини сторін в рамках договору постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015 в частині проведення розрахунків відповідач вбачає у встановленні постановою КМУ від 30.09.2015 за №792 фактично єдиного порядку взаєморозрахунків, який здійснюється з банківських рахунків із спеціальним режимом використання; в повному контролі з боку державних органів за порядком проведення розрахунків між сторонами. Кошти, які обліковуються на рахунку із спеціальним режимом використання, не можуть вважатися власністю Відповідача, а тому відповідач не користувався цими коштами та не міг будь-яким чином вплинути на розрахунки з позивачем.
На підставі наведеного, відповідач, як сторона кожного з наведених спільних протокольних рішень, у ланцюжку перерахувань бюджетних коштів, зобов'язаний був здійснити оплату за придбаний за договором постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015 природний газ на суму, зазначену у кожному спільному протокольному рішенні, на наступний день з дня надходження до нього бюджетних коштів.
В свою чергу, в матеріалах справи відсутні будь - які докази того, що відповідач затримував перерахування йому коштів за газ, які виділялися з державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень, тому зобов'язання, що виникло на підставі підписаних спільних протокольних рішень, спрямованих на виконання договору постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015, не вважається простроченим, у зв'язку з чим будь - які підстави для нарахування штрафних та фінансових санкцій відповідачу за порушення умов підписаних сторонами спільних протокольних рішень відсутні.
Таким чином, встановлюючи у підписаних сторонами спільних протокольних рішеннях чіткої умови щодо одноденного строку розрахунків бюджетними коштами за газ, позивач очікував її виконання від відповідача саме на умовах цих спільних протокольних рішень та не поставив питання про недійсність цієї умови через невідповідність умовам п. 6.1. договору постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015 та прийняв бюджетні кошти в погашення боргу за наданий природний газ, а тому спільне протокольне рішення є доказом зміни за згодою сторін порядку і строку проведення розрахунків бюджетними коштами за поставлений за договором природний газ.
На підставі наведеного та з урахуванням правової позиції Верховного Суду в аналогічних спорах, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підписання сторонами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, а також фактичне виконання частини розрахунків в порядку, зазначеному цими протокольними рішеннями відповідно до норм постанови КМУ від 11.01.2005 №20, свідчить про погодження сторонами за їх взаємною згодою і домовленістю, зміни порядку і строків проведення оплати за природний газ за договором постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015 в частині оплат, здійснених за рахунок державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 633 ЦК України у разі зміни договору, зобов'язання сторін змінюється відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Крім того, спільні протокольні рішення були підписані сторонами спору вже після укладення договору постачання природного газу №2141/16-ТЕ-36 від 21.12.2015. Тобто, на момент підписання спільних протокольних рішень, сторони справи усвідомлювати існування в п. 6.1. їх договору №2141/16-ТЕ-36 умови про те, що протокольні рішення змінюють строки та умови розрахунків за цим договором.
Пункт 6.1. договору щодо підписання спільних протокольних рішень не змінює строків та умов розрахунків за цим договором стосується лише строків розрахунків власними коштами відповідача, що сторонами і враховувалося при підписанні спільних протокольних рішень.
Аналогічна позиція викладена у рішенні Господарського суду Черкаської області від 05.07.2018 у справі №925/370/18, що підтримується Верховним Судом у його постанові від 28.11.2018.
Спільні протокольні рішення є договорами, що спрямовані на виконання норм чинного законодавства України, у зв'язку з чим змінюють умови договору №2141/16-ТЕ-36 в частині порядку здійснення розрахунків між сторонами бюджетними коштами.
Розподіл коштів проводиться згідно Порядку перерахування субвенцій, де в п.п. 5, 6 зазначено, що райдержадміністрації та виконавчі органи рад міст обласного значення, об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, розподіляють отримані субвенції між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів відповідно до бюджетної класифікації видатків у межах вартості ресурсів (товарів, послуг), наданих їх постачальниками, пропорційно або диференційовано за видами послуг.
Органи Казначейства на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг).
Частиною 4 п. 7 Порядку перерахування субвенцій передбачено, що розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків, що в свою чергу повинно відповідати одне одному по факту наданих послуг, які фінансуються коштами з Державного бюджету України і наявні на рахунках.
Відповідач, як і будь-який постачальник комунальних послуг на території України, не має впливу на здійснення оплати згідно до вимог нормативних документів, якими і регламентується порядок здійснення оплат, як наслідок - наявністю боргів, які стали підставою для нарахувань штрафних санкцій.
Судом першої інстанції вірно вказано на відсутність будь-якої вини зі сторони відповідача, як у виконанні договірних відносин, так і у дотриманні чинного законодавства України.
Сума боргу, яка стала підставою нарахувань пені та 3% річних - це погоджені сторонами субвенції з Державного бюджету, що сплачуються за підписанням Спільних протокольних рішень, що підписуються позивачем на виконання умов Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій затвердженого постановою КМУ №20 від 11.01.2005 протягом наступних місяців.
Крім того, для застосування санкцій, передбачених умовами договору, а також наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за зобов'язаннями, які компенсує держава, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями.
Отже, підставою для стягнення пені та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.
Наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій та 3% річних ПАТ "Черкаське хімволокно" за договором постачання природного газу від 21.12.2015 №2141/16-ТЕ-36 станом на дату остаточного розрахунку не відповідає дійсності, оскільки проведений на суми, що профінансовані з бюджету та відображені у СПР.
Аналогічні правові позиції щодо спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 14.02.2018 у справі №904/1858/16, від 14.03.2018 у справі №910/9806/16, від 10.05.2018 у справі №908/2322/16, від 22.05.2018 у справі №926/2733/16, від 12.06.2018 у справі №922/1010/16, від 14.06.2018 у справі №904/2743/16, від 11.09.2018 у справі №907/327/16, від 18.09.2018 у справі №906/1075/17.
Судом першої інстанції враховано встановлені законодавцем умови розрахунків та відсутність правових чи договірних підстав на нарахування та стягнення таких коштів з відповідача та правову позицію відповідача, відсутність претензій позивача до відповідача по сплаті основного боргу чи іншого невиконання умов спірного договору, правові позиції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п. 4 ст. 11 ГПК України):
- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов'язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін: (рішення "Серявін проти України" nо. 4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" nо. 4241/03 від 28.10.2010);
- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" nо. 4994/04 від 09.09.2011).
Доводи апелянта не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах №921/574/15-г/5 та №909/256/18 є безпідставним, оскільки дані постанови Верховним Судом були прийняті за інших фактичних обставин справи.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2019 у справі №925/999/19.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2019 у справі №925/999/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 03.10.2019 у справі №925/999/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №№925/999/19 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська