61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
01 вересня 2009 р. Справа № 2-а-262/09/2029
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Сіренко О.І.,
суддів - Спаскіна О.А., Любчич Л.В.
за участю секретаря судового засідання -Касян В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в м.Харкові ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19.05.2009 року по справі № 2-а-262/09/2029
за позовом ОСОБА_1
До Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської
обласної державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту
населення Орджонікідзевської районної в м.Харкові ради
Про призначення, нарахування та виплату недоотриманих сум соціальних виплат
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної ради м.Харкова, Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, в якому просив зобов»язати відповідачів призначити, нарахувати та виплатити йому недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення та разової грошової допомоги за 2007 та 2008 роки, а всього у сумі 10953, 48 гривень.
В обґрунтування позивних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом 2 групи захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим він має право на отримання різних пільг, компенсацій і допомоги, передбачених Законами України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в тому числі:
-право на отримання щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат згідно ч. 4 ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», при чому, розмір мінімальної заробітної плати згідно ч. 7 ст. 48 вказаного Закону визначається на момент виплати;
-право на отримання щорічно до 5 Травня разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком згідно ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Разом з тим, у 2007-2008 роках він не отримав щорічну грошову допомогу на оздоровлення та разову грошову допомогу у встановлених законодавством розмірах.
Оскільки з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № брп/2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп від 22.05.2008р. відповідач добровільно не здійснив перерахунок належних позивачу вказаних соціальних виплат, виходячи виключно із законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком і не виплатив заборгованість, що утворилась в наслідок проведеного перерахунку, він змушений був звернутися до суду за захистом і відновленням його порушених прав.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 19.05.2009 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної ради м.Харкова.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в м.Харкові ради здійснити перерахунок та провести відповідні виплати призначеної ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до розмірів, встановлених п. 1 ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та разової грошової допомоги до Дня перемоги відповідно до розмірів, встановлених ч.5 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. з урахуванням здійснених раніше виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову постанову, якою повністю відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимоги.
Позивач та другий відповідач заперечень на апеляційну скаргу не надали.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалід 2 групи і має право на пільги встановлені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується копією посвідчення серії А № 092338, виданого 11.02.1999р. та вкладкою № 640642. виданою 06.11.2008 року, копією посвідчення серії Б № 254709, виданого 22.01.1998 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ від 28.02.91, в редакції закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до 1 категорії, інвалідам 2 групи щорічна допомога на оздоровленні виплачується у розмірі п»яти мінімальних заробітних плат. Згідно із ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам І групи - 10 мінімальних пенсій за віком, II групи - 8 мінімальних пенсій за віком, III групи -7 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до п.п. 13, 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 р. № 489-У на 2007 рік виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати були зупинені та пунктом 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»від 28.12.2007 р. № 107-УІ на 2008 рік дія ч. 4 ст. 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- щорічні допомога на оздоровлення та ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»- разова грошова допомога до 5 травня виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Суд першої інстанції зазначив, що Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36. частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23. 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року пункт 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»були визнані такими, що не відповідають Конституції України.
Рішенням Конституційного суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 64, розділу II, пункту 3 розділу Ш та положень ст. 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є не конституційними).
Пунктом 5 зазначених Рішень Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, зазначає суд першої інстанції, положення п.п. 13, 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 р. № 489-V втратило чинність 09 липня 2007 року, а положення п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»від 28.12.2006 р. № 107-УІ, втратило чинність 22 травня 2008 року.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що з 09.07.2007 та з 22.05.2008 року, у разі звернення осіб про виплату їм щорічної допомоги на оздоровлення за відповідний рік у розмірах, встановлених нормами Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», органи соціального захисту населення не мають підстав відмовляти у здійсненні таких виплат, оскільки з моменту прийняття рішення Конституційним судом України зобов'язані діяти на підставі Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюючи виплати у розмірах, встановлених саме цими Законами.
Відповідно до п.6 ч.І ст.92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Закони України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ від 28.02.1991 та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», мають вищу юридичну силу і виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, саме Закони підлягають застосуванню при вирішення даного спору.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кабінет Міністрів України не уповноважений звужувати зміст Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я оскільки відповідно до ч.І ст.50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи»та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є безпідставним.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зазначає, що бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної ради м.Харкова з приводу щодо нарахувань позивачу щорічної допомоги на оздоровлення згідно ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі п»яти мінімальних заробітних плат за 2007 та 2008 роки не відповідає законодавству.
Крім цього, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд перешої інстанції зазначив в своєму рішенні, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, оскільки його інвалідність пов»язана з перебуванням на військовій службі, і він відповідно має право як інвалід 2 групи на щорічне отримання разової грошової допомоги до 5 Травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
В обґрунтування вищевказаного суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»щорічно до 5 травня особам, зазначеним у цьому Законі, виплачується разова грошова допомога кратному розмірі до мінімальної пенсій за віком.
Згідно ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту фінансування витрат, пов'язаних з веденням в дію цього закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Згідно зі ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік»встановлено, ще для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абз. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 01 квітня та з 01 липня 2008 застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абз.5 ч.І ст. 58 Зави України «Про Державний бюджет на 2008 рік», збільшений на 1%.
Зі змісту ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуванні вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначся розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Таким чином, законодавчо визначено лише розмір мінімальної пенсії, які призначається особам, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1%.
Отже, питання щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, який застосовуєте при обчисленні розміру пенсії, призначеної за іншими законами та при розрахунку щорічної разової допомоги до 5 Травня, законодавчо не визначено.
З урахуванням вищевказаного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відмова Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної ради м.Харкова щодо виплати позивачу недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення у 2007-2008 роках та разової грошової допомоги до 5 Травня 2008 році не відповідає діючому законодавству.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується сторонами, у квітні місяці 2007 і 2008 року, до 5 травня позивачу була виплачена щорічна разова грошова допомога в розмірі -360 грн. у 2007 році і 400грн -у 2008 році, встановленому ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням змін, які вносились Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 -2008 роки»(а.с.14).
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в місті Харкові ради №2106 від 21.04.2009 року у лютому місяці 2007 і 2008 року позивачеві виплачена щорічна допомога на оздоровлення, встановлена ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що також не спростовується сторонами по справі.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України, - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституцією України передбачено (ч. 2 ст. 95), що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України, - будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом «Про державний бюджет України».
Дію ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»зупинено на 2007 -2008 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам війни.
Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»у 2007 році виплата щорічної разової допомоги інвалідам війни другої групи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»у 2007 році щорічної разової допомоги інвалідам війни 2 групи відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»була встановлена у розмірі 360 грн. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6 - рп/2007 положення цієї статті втратили чинність, як такі, що визнанні неконституційними.
Зупинення ст. 13 даного закону на 2008 рік, передбачене положенням п. 20, розділу другого Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.
Частинами 2 та 3 ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві проведені до прийняття Рішень Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, тобто до визнання положення п.п. 13, 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 р. № 489-V та положення п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»від 28.12.2006 р. № 107-УІ неконституційними.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, колегія суддів вважає, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, та вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 165, 195, 198, п.3, п.4 ст. 202, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної в м.Харкові ради задовольнити.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.05.2009 року по справі № 2-а-262/09/2029 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у позові ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя(підпис)Сіренко О.І.
Судді(підпис)
(підпис)Спаскін О.А. Любчич Л.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Спаскін О.А.
Повний текст виготовлено 07.09.2009 року.