ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 січня 2020 року м. Київ № 640/19419/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ"
до1. Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, 2. Начальника Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни
провизнання протиправними дій, та скасування ня рішення, зобов'язання вчинити,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" (далі- позивач) із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач 1), Начальника Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни (далі - відповідач 2), у якій просить:
визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.03.2019 вих.№44309/10/26-15-58-05-05;
зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2019 року з додатками 2, 5 та доповнень до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ", до інформаційних баз даних ДФС України;
визнати незаконними дії начальника ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни, які полягають у підписанні рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.03.2019 вих.№44309/10/26-15-58-05-05.
Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві необґрунтовано відмовлено у прийнятті податкової декларації ТОВ "НІКЕЯ" з податку на додану вартість та додатків до неї за лютий 2019 року, оскільки Податковий кодекс України не містить положень, які б зобов'язували платника податку подавати податкову звітність з ПДВ виключно в електронній формі. Позивач наголошує, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової звітності виключно у випадку порушення платником податків вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, якими встановлено вичерпний перелік обов'язкових реквізитів податкової декларації, а відмова з підстав подання декларації у паперовій формі зазначеним Кодексом не передбачена.
А тому, на думку позивача, рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.03.2019 вих.№44309/10/26-15-58-05-05 є протиправним та підлягає скасуванню, так само як і дії начальника ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни, які полягають у підписанні такого рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали на подання до суду відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, або заяву про визнання позову.
18 листопада 2019 року ГУ ДФС у м. Києві надано до суду відзив, в яких відповідач 1 проти адміністративного позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Відзив обґрунтовано тим, що з 01 січня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VІІІ від 28 грудня 2014 року, яким внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема у частині подання звітності з податку на додану вартість, а саме: встановлено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, у той час, як позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2019 року засобами поштового зв'язку та тим самим порушено вимоги Податкового кодексу України.
При цьому, відповідач 1 звертає увагу, що листом ДФСУ від 19.01.2015 № 1403/7/99-99-19-03-01-17, розміщеним на офіційному сайті ДФС України, надано роз'яснення щодо порядку подання звітів з ПДВ, а саме: починаючи з першого звітного періоду 2015 року (січень/ І квартал), податкова звітність з ПДВ подається до контролюючого органу всіма платниками податку виключно в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядну, визначеному законодавством.
У поданій до суду відповіді на відзив відповідача 1, позивач не погоджувався з його доводами та просив позовні вимоги задовольнити повністю.
Станом на час вирішення справи, відповідачем 2 відзиву подано не було, так само, як і заяв про визнання позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" 05 серпня 1999 року зареєстровано платником податку на додану вартість з присвоєнням коду ЄДРПОУ 30405094 та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Солом'янському районі ДФС у м. Києві.
Товариство займається діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, неспеціалізованою оптовою торгівлею, іншими видами роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, діяльністю у сфері права, дослідженням кон'юнктури ринку та виявленням громадської думки.
06.03.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" подано до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві декларацію з податку на додану вартість з додатками 2, 3, 4, 5 за звітний період лютий 2019 року на паперових носіях з додатковими письмовими поясненнями.
За результатами перевірки поданої декларації ГУ ДФС у м. Києві листом від 11 березня 2019 року за вих. №44309/10/26-15-58-05-05 «Про відмову у прийнятті податкової звітності» за підписом начальника ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни повідомив позивача, що надіслана ним засобами поштового зв'язку податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2019 року подана всупереч пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме невірний спосіб подання, у зв'язку із чим вказана податкова звітність вважається неподаною.
Вважаючи рішення відповідачів щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 в паперовому вигляді протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, які платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1. статті 16 ПК України платник податку зобов'язаний сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (пункт 31.1 ПК України).
Відповідно до статті 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Сплата податків і зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим кодексом або законами з питань митної справи.
Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.
Статтею 36 ПК України визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.
Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки (пункт 49.3 статті 49 ПК України).
Відповідно до пункту 49.4 статті 49 ПК України, платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.
Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (пункт 49.8 статті 49 ПК України).
За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (пункт 49.9 статті 49 ПК України).
Податкова декларація з податку на додану вартість за звітний період: лютий 2019 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.
Зазначений факт сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією декларації з податку на додану вартість залютий 2019 року.
Відповідно до пункту 49.11 статті 49 ПК України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог підпунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Приписами пункту 55.1 статті 55 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Так, відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір про визнання електронних документів від 02 березня 2016 року №2 (реєстраційний номер 9027622271), відповідно до якого визнаються податковими документами (податкова звітність, реєстри отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інші звітні податкові документи), що подані платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригінал.
Доказів припинення цього договору позивачем до матеріалів справи не надано.
Таким чином, надіслання податкової звітності передбачено в електронному вигляді, відтак, надіслання позивачем податкової звітності в паперовій формі не відповідає приписам діючого законодавства.
Положення пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України передбачають, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно правового висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1711/17 (адміністративне провадження №К/9901/63300/18) платник податку вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації (електронний чи паперовий) лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Оскільки податковим законодавством встановлено імперативний обов'язок щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачений змістом абзацу третього пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме припинення дії попереднього договору про визнання електронних документів на період до моменту складення нового договору. При цьому відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним вище вимогам.
Отже, суд вважає, що у зв'язку з набранням чинності змін до Податкового кодексу України, з 01 січня 2015 року (Закон № 71-VIII) відповідно до пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу податкова звітність з податку на додану вартість подається виключно в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.
Згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства позивач був зобов'язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов'язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону. Подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, є обов'язком платника податків (підпункт 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).
Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01 січня 2015 року стало покладення на платника податків обов'язку щодо її подання засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
Аналогічна позиція, викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 810/1711/17.
Таким чином, надіслання податкової звітності передбачено в електронному вигляді, відтак, надіслання позивачем податкової звітності в паперовій формі не відповідає приписам діючого законодавства.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивачем порушено порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року, так як останнім порушено порядок її направлення, а саме у письмовій формі, замість електронної форми, а тому така декларація не може бути визнана прийнятою, у зв'язку з чим відповідачем 1 рішення від 11 березня 2019 року №44309/10/26-15-58-05-05 про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року з додатками та доповненнями до неї, прийнято у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визнанню протиправним та скасуванню не підлягає.
Не підлягає до задоволення вимога і про зобов'язання Головне управління ДФС у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2019 року з додатками 2, 5 та доповнень до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ", до інформаційних баз даних ДФС України, у зв'язку з не дотриманням позивачем вимог норми ст. 49 ПК України.
Судом також встановлено, що згідно даних ЄДР керівником Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві є Гончарова Людмила Леонідівна , а тому підписуючи будь-які рішення цього органу чи вихідну документацію остання діє у відповідності із своїми дискреційними повноваженнями та обов'язками.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що відмова контролюючого органу у прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість за лютий 2019 року з підстав порушення порядку її направлення (особисто у паперовій формі) є обґрунтованою та законною, суд приходить до висновку, що дії начальника Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Гончарової Людмили Леонідівни відповідають її посадовим обов'язкам, а відтак відсутні правові підстави для визнання їх протиправними.
Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, приймаючи до уваги викладене вище, суд приходить до переконання про необхідність відмови в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" повністю.
Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 6,8, 9, 77, 243 - 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКЕЯ" відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.М. Погрібніченко