ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 січня 2020 року м. Київ № 640/11198/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомПриватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»
доГоловного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області
провизнання дії протиправними, визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 22 грудня 2015 року №297, рішення про опис майна у податкову заставу та акт опису майна від 01 грудня 2017 року №66, акт опису майна від 31 січня 2018 року №38, рішення про опис майна у податкову заставу від 07 березня 2018 року №86, акт опису майна від 24 травня 2018 року №32,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - Товариство, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - ГУ ДФС у Донецькій області, відповідач), у якому просить;
- визнати протиправними дії Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Донецькій області щодо опису майна, що належить на праві приватної власності Товариству, які оформлені актами опису майна від 01 грудня 2017 року №66, від 31 січня 2018 року №38, від 24 травня 2018 року №32;
- визнати протиправними та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 22 грудня 2015 року №297 про опис майна у податкову заставу та акту опису від 01 грудня 2017 року №66, акту опису від 31 січня 2018 року №38, рішення про опис майна у податкову заставу від 07 березня 2018 року №86 та акту опису майна від 24 травня 2018 року №32.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Товариство здійснює лікувально - оздоровчу, санаторно - курортну, господарську та іншу діяльність, відповідно до спеціалізації кожного санаторно - курортного закладу. Здійснюючи моніторинг права власності на об'єкти нерухомого майна Товариством отримані інформаційні довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких майно, яке на праві власності належить позивачу, обтяжене податковою заставою. У зв'язку із зазначеним, позивач звернувся із запитом до Дочірнього підприємства «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт» та отримав відповідь, якою Дочірнє підприємство підтвердило те, що майно, яким воно користується та власником якого є Товариство знаходиться у податковій заставі у ДФС України, оскільки через несвоєчасну та неповну сплату податків у нього виникла податкова заборгованість.
Враховуючи викладене, 22 грудня 2015 року та 07 березня 2018 року відповідачем прийняті рішення №297 та №86 про опис майна у податкову заставу, яким передано у податкову заставу майно, що перебуває на балансі Дочірнього підприємства «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт». Перелік майна, щодо якого застосовано податкову заставу зазначений у актах опису майна від 01 грудня 2017 року №66, від 31 січня 2018 року №38 та від 24 травня 2018 року №32.
Позивач вважає вказані рішення відповідача незаконними та посилається на те, що до складу Дочірнього підприємства входять, як структурні підрозділи, три санаторія: «Слов'янський», «Ювілейний» та «Донбас». Згідно зі статутами Товариства та Дочірнього підприємства «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт» майно та активи Товариства, надані в користування його підприємствам та організаціям не підлягають націоналізації, конфіскації чи іншому вилученню. Крім того, Товариство не відповідає по зобов'язаннях дочірніх підприємств Товариства, які є юридичними особами.
Таким чином, на думку позивача, майно до якого податковим органом застосовано податкову заставу не є майном боржника, а тому воно не може бути обтяжене заставою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня її вручення йому надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.
20 серпня 2019 року представником ГУ ДФС у Донецькій області надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.
Відзив обґрунтовано тим, що у зв'язку з несплатою платником податків ДП СКРЦ «Слов'янський курорт» узгоджених податкових зобов'язань, ГУ ДФС у Донецькій області сформовано податкову вимогу №811-25 від 22 квітня 2014 року на загальну суму боргу 32 802, 27 грн., яка отримана посадовою особою підприємства 08 вересня 2014 року. Вказана вимога не оскаржувалась та не відкликалась. Станом на 06 серпня 2019 року за ДП СКРЦ «Слов'янський курорт» обліковується борг на загальну суму 14 532 395, 92 грн. Таким чином, на виконання пунктів 89.2, 89.3 статті 89 Податкового кодексу України та згідно даних бухгалтерського обліку майно ДП СКРЦ «Слов'янський курорт» описано у податкову заставу, яке знаходиться у господарському віданні та оперативному управлінні підприємства. Опис майна оформлено актами опису майна від 01 грудня 2017 року №66 на суму 4 418 070, 38 грн., від 31 січня 2018 року №38 на суму 129 822, 00 грн. та від 24 травня 2018 року №32 на суму 853 573, 00 грн. Таким чином, обтяження майна у податкову заставу ДП СКРЦ «Слов'янський курорт», на думку відповідача, здійснено у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
22 грудня 2015 року ГУ ДФС у Донецькій області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №297, яким відповідно до статті 89 розділу ІІ Податкового кодексу України вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків - Дочірнього підприємства «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт» ЗАТ Лікувально - оздоровчих профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
07 березня 2018 року ГУ ДФС у Донецькій області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №86, яким відповідно до статті 89 розділу ІІ Податкового кодексу України вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків - Дочірнього підприємства «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт» ЗАТ Лікувально - оздоровчих профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
01 грудня 2017 року ГУ ДФС у Донецькій області складено акт опису майна №66, у відповідності до якого на підставі рішення в.о. заступника начальника ГУ ДФС у Донецькій області від 22 грудня 2015 року №297 про опис майна у податкову заставу проведено опис наступного майна:
1. Спальний корпус ІІ - го відділення санаторію «Донбас» за адресою: вул. Павлова, 14, інв. №103300210 вартістю 3 107 058, 10 грн.;
2. Скважина 1 та скважина 2 за адресою: Слов'янський курорт, інв. №103020012 вартістю 92 271, 92 грн.;
3. Котельна оранжереї інв. №103025029 (Слов'янський курорт) вартістю 371 868, 40 грн.;
4. Котельна автогаража за адресою: вул. Лізенко, 1, інв. №103035011;
5. Котельна управління за адресою: Слов'янський курорт, інв. №103004002;
6. Будівля пральні за адресою: вул. Лізенка, 1, інв. №103040002.
31 січня 2018 року ГУ ДФС у Донецькій області складено акт опису майна №38, у відповідності до якого на підставі рішення заступника начальника ГУ ДФС у Донецькій області - начальника Костянтинівсько - Дружківського управління від 22 грудня 2015 року №297 про опис майна у податкову заставу проведено опис наступного майна:
1. Корпус №3 1 - го відділення санаторію «Донбас» вул. Золочевського, 11, інв. №103300202 вартістю 17 788, 00 грн.;
2. Сауна санаторію «Ювілейний», вул. Павлова, 1, інв. №103136002 вартістю 112 034, 00 грн.
24 травня 2018 року ГУ ДФС у Донецькій області складено акт опису майна №32, у відповідності до якого на підставі рішення заступника начальника ГУ ДФС у Донецькій області - начальника Костянтинівсько - Дружківського управління від 07 березня 2018 року №86 про опис майна у податкову заставу проведено опис наступного майна:
1. Будинок регенерації лікувальної грязі, А-1, інв. №103173501, адреса: вул. Матвеєва, 1, м. Слов'янськ вартістю 853 573, 60 грн.
Незгода позивача із зазначеним рішенням відповідача зумовила його звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У відповідності до підпункту 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
За приписами пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає:
у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;
у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;
у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань.
Пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.
У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.
Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.
Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на зазначені приписи законодавства, прийняття контролюючим органом рішення про опис майна у податкову заставу є способом забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у визначений строк, а саме: суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації; суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу.
У той же час, відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Пунктом 87.3 статті 87 Податкового кодексу України передбачено, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків:
майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;
майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;
майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;
Кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих такому платнику податків, суми акредитивів, що виставлені на ім'я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005), отримані від замовників морських та річкових суден та інших плавучих засобів;
майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;
майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України;
майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України «Про заставу»;
кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.
З положень зазначених норм законів випливає, що право податкової застави поширюється тільки на майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні). Майно, яке належить на праві власності (господарському віданні або оперативному управлінні) іншому платнику податків, та знаходиться у користуванні платника податків - боржника, не може бути описане у податкову заставу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09 липня 2019 року у справі №825/636/14 (адміністративне провадження №К/9901/2866/18).
Позивач не заперечує проти наявності спірного податкового боргу, проте зазначає, що оскільки майно до якого податковим органом застосовано податкову заставу не є майном боржника, то воно, у відповідності до положень підпункту 87.3.2 пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України, не може бути обтяжене заставою, на що суд зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності від 22 листопада 2001 року №657/2 будівлі санаторію «Ювілейний» по вул. Павлова, 1 у м. Слов'янськ Донецької області належать на праві власності ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 березня 2003 року серії САА №909092 ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» належить на праві власності будівля спального корпусу №3 відділення №1 санаторію «Донбас», що розташована за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Золочевського, 11.
Також, у відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 березня 2003 року серії САА №909083 ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» належить на праві власності будівля спального корпусу відділення №2 санаторію «Донбас», що розташована за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Павлова, 14.
Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 березня 2003 року серії САА №909088 ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» належить на праві власності нежитлова будівля бальнеофізіотерапевтичної лікарні санаторію «Донбас», що розташована за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Матвеєва, 1.
Крім того, свідоцтвом про право власності від 15 грудня 1999 року №514/2 на адміністративні та виробничі будівлі багатогалузевого підприємства комунального господарства, що розташовані за адресою: Донецька область, м. Словянськ, вул. Лізенко, 1, підтверджується право власності на них ЗАТ лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
У відповідності до пункту 2.11 Статуту Товариства, останнє несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому на праві власності майном, на яке може бути звернено стягнення згідно з діючим законодавством. Майно та активи Товариства, його підприємств та організацій, а також надане їм у користування майно, що знаходиться на території України, не підлягають націоналізації, конфіскації або іншому вилученню за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.
Згідно з пунктами 2.15, 2.16, 2.17 Статуту Товариства, останнє може створювати господарські товариства, дочірні підприємства, філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи на території України та за її межами.
Господарські товариства, створені за участю ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», та дочірні підприємства Товариства, які є юридичними особами, не відповідають по зобов'язаннях Товариства, а Товариство не відповідає по зобов'язаннях цих підприємств.
Філії та представництва діють на підставі положень про них, а дочірні підприємства - на основі затверджених Товариством Статутів. Товариство відповідає за зобов'язаннями своїх філій і представництв.
Згідно з пунктами 2.20, 2.21 та 2.22 Статуту Товариства, майном Товариства є майно яке отримане в порядку правонаступництва від Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно - курортних закладів профспілок України у приватну власність, передане йому у власність засновниками, як вклад до статутного капіталу, так і набуте, складається з основних фондів та обігових коштів, а також інших активів, вартість яких відображена у самостійному балансі Товариства і формується з джерел, не заборонених законодавством України.
Товариство є власником:
- майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;
- продукції, виробленої в результаті господарської діяльності;
- доходів, одержаних від господарської діяльності Товариства;
- іншого майна, набутого Товариством на підставах, не заборонених законом.
Майно Товариства відповідно до цього Статуту та укладених ним угод належить йому на праві власності. Товариство здійснює відповідно до Статуту та чинного законодавства України право володіння, користування і розпорядження щодо майна, що є в його власності.
Товариство на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, у тому числі має право надавати майно іншим суб'єктам для використання його на праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених законом.
У той же час, згідно з пунктами 1.1, 1.2 Статуту Дочірнього підприємства «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт» ЗАТ лікувального - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - Підприємство), останнє створено одним засновником - Закритим акціонерним товариством лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», яке також є його власником.
У відповідності до пунктів 3.1, 3.7, 3.8, 3.11, 3.12 Статуту Підприємства, останнє є юридичною особою, має самостійний баланс, який входить у зведений баланс Товариства, поточний та інші рахунки в установах банків, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, кутовий та інші штампи, торговий знак на товари та послуги, бланки з емблемою та найменуванням Товариства і найменуванням Підприємства, інші атрибути, передбачені законодавством України для юридичних осіб.
Підприємство не відповідає за зобов'язаннями Товариства, а Товариство не відповідає за зобов'язаннями Підприємства.
Майно Підприємства складається із основних фондів (засобів), обігових коштів, а також інших цінностей, набутих згідно із законодавством України, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Підприємство володіє й користується майном на праві господарського відання, відповідно до мети своєї діяльності з обмеженням дій Підприємства щодо відчуження, міни, застави, позики, оренди нерухомого майна, транспортних засобів, інших основних фондів Підприємства, отримання кредиту, укладання договорів про спільну інвестиційну діяльність, що здійснюється органами управління Товариства відповідно до Статуту Товариства і Статуту Підприємства, та норм законодавства України.
Продаж, передача іншим підприємствам, організаціям і установам, обмін, здавання в оренду, в тому числі громадянам, передача в заставу, а також списування з балансу майна, що знаходиться у господарському віданні Підприємства, здійснюється лише у встановленому Товариством порядку.
Таким чином, матеріалами справи встановлено, що майно, зазначене у спірних актах опису, належить на праві власності ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», яке останнє передало у власність та користування на праві господарського відання створеному ним Дочірньому підприємству «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт» з метою провадження господарської діяльності.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
У відповідності до частини 1 статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
За приписами частин 1 та 3 статті 134 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.
Частинами 1 та 2 статті 135 Господарського кодексу України передбачено, що власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.
Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Частинами 1, 2 та 4 статті 136 Господарського кодексу України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Крім того, у відповідності до частин 1 та 2 статті 219 Господарського кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.
При цьому, у відповідності до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, суд зазначає, що факт належності спірного майна на праві власності позивачу не є перешкодою для притягнення Дочірнього підприємства «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт» до відповідальності за порушення вимог податкового законодавства, шляхом опису майна у податкову заставу, що перебуває у його власності на праві господарського відання.
Таким чином, Слов'янська об'єднана ДПІ ГУ ДФС у Донецькій області, приймаючи спірні рішення про опис майна у податкову заставу та складаючи на їх підставі акти опису майна у податкову заставу, діяло у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки Дочірнє підприємство «Санаторно - курортний реабілітаційний центр «Слов'янський курорт», як юридична особа, повинна відповідати за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном, у тому числі тим, що передано їй засновником на праві господарського відання.
У зв'язку із зазначеним, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 22 грудня 2015 року №297 про опис майна у податкову заставу, акту опису від 01 грудня 2017 року №66, акту опису від 31 січня 2018 року №38, рішення про опис майна у податкову заставу від 07 березня 2018 року №86 та акту опису майна від 24 травня 2018 року №32 не підлягають задоволенню, оскільки, як встановлено судом, вказані рішення прийняті відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваних рішень діяв згідно приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятих рішень та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства лікувально - оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.М. Погрібніченко