"08" серпня 2007 р.
Справа № 16/133-07-3293А
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Шевченко Г.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Ткач С.А.- за довіреністю №16 від 16.05.2007р.;
Від відповідачів:
- Кислицької сільської ради: не з'явився;
- військової частини 1474: Павловський В.Р.- за довіреністю №673 від 29.11.2006р. (посвідчення від 18.10.2004р.);
Від третьої особи: Шиляєва Е.Ю.- за довіреністю № 885 від 20.07.2007р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №404 господарського суду Одеської області (м. Одеса) адміністративну справу за позовом Придунайського Ізмаїльського районного козацького товариства до Кислицької сільської ради Ізмаїльського району Одеської області та військової частини 1474 Державної прикордонної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - комунального підприємства «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконним та скасування рішення, -
Придунайське Ізмаїльське районне козацьке товариство в порядку, передбаченому п. 6 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України), звернулось до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом до Кислицької сільської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Кислицької сільської ради № 62 від 17.10.2006р. «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості (військове містечко № 1 в с. Кислиця)». Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням при прийнятті оспорюваного рішення прав позивача щодо володіння та користування наданою йому земельною ділянкою.
Кислицька сільська рада Ізмаїльського району Одеської області була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, однак представник останньої на неодноразові вимоги суду в судове засідання не з'явився, письмових доводів та заперечень проти позову по суті заявлених вимог не надав, у зв'язку з чим справа відносно Кислицької сільської ради Ізмаїльського району Одеської області розглядається за наявними матеріалами в порядку, передбаченому ст. 128 КАС України.
Відповідно до заперечень, наданих до господарського суду Одеської області 15.05.2007р., військовою частиною 1474 Державної прикордонної служби України позовні вимоги заперечуються у повному обсязі з підстав правомірності прийняття вказаного рішення та належності нерухомого майна військового містечка №1 до державної власності.
Ухвалою від 12.06.2007р. господарським судом відповідно до ст. 52 КАС України було змінено процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -військової частини 1474 Державної прикордонної служби України та залучено її до участі у справі в якості другого відповідача.
Відповідно до заяви, наданої представником позивача у судовому засіданні 12.06.2007р. позивачем підстави адміністративного позову були змінені. З огляду на викладене, Придунайське Ізмаїльське районне козацьке товариство просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Кислицької сільської ради № 62 від 17.10.2006р. «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості (військове містечко № 1 в с. Кислиця)» з підстав перевищення Кислицькою сільською радою при прийнятті оскаржуваного рішення наданих чинним законодавством повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.
Вищенаведена редакція підстав заявлених позовних вимог Придунайського Ізмаїльського районного козацького товариства, згідно заяви про зміну підстав позовних вимог від 12.06.2007р., є остаточною, у зв'язку з чим відповідно до ст. 51 КАС України приймається господарським судом для розгляду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Рішенням Кислицької сільської ради №320 від 25.10.2001 р. у тимчасове користування Придунайського Ізмаїльського районного козацького товариства було надано земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 100 га на 49 років для виконання статутних завдань Товариства.
Пізніше у зв'язку з введенням в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. відповідно до п. 12 Перехідних положень цього Кодексу Ізмаїльською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження від 25.09.2003 р. № 691/А-2003 «Про надання Придунайському Ізмаїльському районному козацькому товариству земельної ділянки площею 29,412 га земель сільськогосподарського призначення та водного фонду, що віднесені до земель запасу (за межами населеного пункту) на території Кислицької сільської ради», яким позивачу було надано у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди на 47 років вказану земельну ділянку та вирішено укласти з ним договір оренди земельної ділянки.
На підставі розпорядження №691/А-2003 від 25.09.2003 р. між Ізмаїльською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Придунайським Ізмаїльським районним козацьким товариством (Орендар) 27.10.2003 р. було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов позивачем було отримано у строкове (на 49 років) платне користування земельну ділянку, площею 29,412 га, яка находиться на території Кислицької сільської ради (за межами населеного пункту) для господарського використання з метою виконання Придунайським Ізмаїльським районним козацьким товариством статутних завдань. Договір оренди був нотаріально посвідчений 27.10.2003р. за реєстраційним номером 1860, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Ізмаїльським районним відділом земельних ресурсів за реєстраційним номером 08-121 від 29.10.2003р.
В свою чергу, 17.10.2006р. Кислицькою сільською радою було прийнято рішення № 62 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості (військове містечко № 1 в с. Кислиця)». Відповідно до п. 1 вказаного рішення сесією ради було вирішено оформити право власності за державою в особі Адміністрації державної прикордонної служби України на об'єкт нерухомості (військове містечко №1) військова частина 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін), який розташований по вул. Ізмаїльській, 8а, села Кислиці Ізмаїльського району Одеської області. Пунктом 2 зазначеного рішення комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» було зобов'язано зареєструвати право власності на вказане майно за державою в особі Адміністрації державної прикордонної служби України військової частини 1474.
Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997р. «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У відповідності до вимог ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, тобто при наявності підстав для звільнення від доказування.
Вважаючи, що вказане рішення було прийнято Кислицькою сільською радою з перевищенням повноважень, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Кислицької сільської ради № 62 від 17.10.2006р. «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості (військове містечко № 1 в с. Кислиця)».
Проаналізувавши матеріали справи та доводи позивача, суд вважає за необхідне звернутися до положень діючого законодавства України, якими врегульовані спірні питання.
Дійсно, частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1996р. визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідно до ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Положеннями ст. 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, якими визначено загальну компетенцію сільських, селищних, міських рад, встановлено, що останні правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР визначено лише виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, тобто перелік питань, які вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Таким чином, суд звертає увагу позивача, що до компетенції сільських, селищних, міських рад належить значно більша кількість повноважень ніж зазначено у ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, у тому числі і делегованих. Крім того, відповідно до п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
В свою чергу, відповідно до п.6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445 оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна, крім правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.
При цьому, наведені приписи Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445, не містять обмежень щодо кола органів місцевого самоврядування, якими можуть бути прийняті рішення про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна. Наведене, в свою чергу, означає, що суб'єктом прийняття вказаних рішень може бути і сільська рада.
При цьому, судом не приймаються до уваги посилання позивача на положення ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, якою визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. З цього приводу суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» 1 липня 2004 року N 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Наведене дозволяє суду дійти висновку, що поняття оформлення права власності та облік та реєстрація об'єктів нерухомого майна є пов'язаними між собою, однак ніяким чином не тотожними за своїм змістом. Здійснення обліку та реєстрації відповідно до закону об'єктів нерухомого майна слідує за оформленням у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості. Таким чином, наведені положення ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, покладені позивачем в обгрунтування адміністративного позову, взагалі не підлягають застосуванню при вирішенні питання щодо наявності у Кислицької сільської ради повноважень на прийняття рішень щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна.
З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку, що рішення № 62 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості (військове містечко № 1 в с. Кислиця)» було прийнято Кислицькою сільською радою в межах наданих їй законом повноважень з дотриманням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України від 28.06.1996р.
Крім того, враховуючи зміст позовних вимог Придунайського Ізмаїльського районного козацького товариства, заявлених у даній справі, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступному.
Відповідно до п. Роз'яснень Президія Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. N 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, об'єкти нерухомості, на які було вирішено оформити право власності за військовою частиною 1474 Державної прикордонної служби України на підставі оскаржуваного рішення, знаходяться на земельній ділянці, орендарем якої є Придунайське Ізмаїльське районне козацьке товариство. З огляду на викладене та приймаючи до уваги доводи позивача, суд вважає за необхідне встановити наявність або відсутність при прийнятті оспорюваного рішення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Статтею 120 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III, в редакції чинній на час прийняття оспорюваного рішення встановлені випадки переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду. Так, частиною першою даної законодавчої норми встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування -на підставі договору оренди. На відміну від статті 30 Земельного кодексу в редакції Закону України від 1992 року, перехід права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою переходу права власності на земельну ділянку. При цьому, слід зазначити, що цією же нормою законодавцем те ж було передбачено, що право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Виходячи із змісту приведеної законодавчої норми, а саме: ст.120 Земельного кодексу України, земельна ділянка виступає в цивільному обороті як самостійний об'єкт земельних правовідносин, не пов'язаний безпосереднім зв'язком з нерухомими майном, так як права на земельну ділянку повинні також бути оформлені відповідно до положень статті 120.
Більш того, на думку суду, законодавець даною редакцією приведеної норми передбачає лише право власника нерухомого майна на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташоване це майно, що ніяким чином не може бути ототожнено з обов'язком уповноваженого органу, на території якого розташована означена земельна ділянка, здійснити оформлення правовстановлюючих документів на цю ділянку лише власнику майна, так як приймаючи рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування уповноважений на те орган повинний виходити із цілого ряду обставин, таких як економічна доцільність, предмет та мета діяльності особи, яка претендує на земельну ділянку, цільове призначення земельної ділянки та мета її використання зацікавленої особи та інше. Більш того, набуття особою права власності на нерухоме майно не тягне за собою скасування рішення органу, на підставі якого земельна ділянка була передана у користування іншій особі, а відтак ніяким чином не може порушувати право користування земельною ділянкою особи, яка відповідно до закону набула таке право.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку щодо відсутності при прийнятті оскаржуваного рішення порушення права Придунайського Ізмаїльського районного козацького товариства на користування земельною ділянкою площею 29,412 га земель сільськогосподарського призначення та водного фонду, що віднесені до земель запасу (за межами населеного пункту), наданих останньому на підставі договору оренди земельної ділянки від 27.10.2003р.
Виходячи із змісту вищенаведених норм чинного законодавства України, правомочності Кислицької сільської ради щодо прийняття рішень про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, проаналізувавши доводи позивача, суд доходить висновку щодо необґрунтованості, безпідставності заявлених вимог та відсутності правових підстав для задоволення позову Придунайського Ізмаїльського районного козацького товариства про визнання незаконним та скасування рішення Кислицької сільської ради № 62 від 17.10.2006р. «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомості (військове містечко № 1 в с. Кислиця)», у зв'язку з чим у задоволенні позову Придунайському Ізмаїльському районному козацькому товариству слід відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно зі ст.ст. 87, 94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 94, 98, 158, 160 -163, 167 п.п. 3, 6 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У позові відмовити.
2. Заходи забезпечення адміністративного позову, вжиті ухвалою суду від 23.05.2007р., - скасувати.
Відповідно до ст. 185 Кодексу адміністративного судочинства України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково в порядку та у строки, передбачені ст. 186 цього Кодексу.
Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 15.08.2007р.
Суддя