Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
05 лютого 2020 р. № 520/12955/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Панченко О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул.Космічна, буд.21, 8-9 пов., м.Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) про визнанння незаконною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, викладену в наказі від 22.11.2019 року №12547-СГ, у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Чепільської сільської ради Балаклійського району Харківської області згідно заяви ОСОБА_1 від 24.10.2019 року - незаконною та зобов'язати задовольнити дану заяву, надавши відповідний дозвіл; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 24 жовтня 2019 року звернувся до відповідача з заявою та доданими до неї графічними матеріалами відповідно п.7 ст.118 Земельного кодексу України з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прощею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Чепільської сільської ради Балаклійського району Харківської області. Наказом Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 22.11.2019 року №12547-СГ ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Позивач вважає відмову Головного управління Держгеокадастру в Харківській області протиправною.
Ухвалою суду від 05.12.2019 року відкрито спрощене провадження у справі за правилами ст.257-262 КАС України.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена представнику відповідача, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.13).
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, у встановлений судом строк, надав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного позивачем наказу від 22.11.2019 року №12547-СГ діяв в порядку, межах на підставі та у спосіб встановленого чинним законодавством України.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Матеріалами справи підтверджено, що 24.10.2019 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою та доданими до неї грофічними матеріалами (а.с. 7), в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прощею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Чепільської сільської ради Балаклійського району Харківської області.
Наказом Головне управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.11.2019 року №12547-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" (а.с. 9) відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прощею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Чепільської сільської ради Балаклійського району Харківської області з посиланням на те, що на даний час Головним управлінням здійснюється інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної форми власності на території Харківської області (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі). Роботи з інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної вланості у Балаклійському районі здійснюються Харківською регіональною філією ДП "Центр ДКЗ" на замовлення Держгеокадастру та знаходться на стадії складення технічної документації, у зв'язку з чим зазначена земельна ділянка не може бути передана позивачу у власність.
Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Суд зазначає, що відповідачем при підготовці відповіді не надано оцінки поданим на розгляд документам позивача.
Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Відповідачем у наказі 22.11.2019 року №12547-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вищенаведеного, суд доходить висновку, що оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, тому безпідставне посилання відповідача на те, що зазначена земельна ділянка включена до переліку земель, що підлягають інвентаризації, як підстава для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірною.
Зазначена позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 17.04.2018 року у справі № 819/1430/17.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити заяву від 24.10.2019 року, шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2000 га, що розташована на території Чепільської сільської ради Балаклійського району Харківської області району за межами населеного пункту з цільовим призначенням земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства", суд зазначає наступне.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт невірно вирішив питання, які мають юридичне значення для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Суд зауважує, що він є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за №13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: "Класс та інші проти Німеччини" від 6 вересня 1978 року, "Фадєєва проти Росії" (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, "Кумпене і Мазере проти Румунії" (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на надання позивачу на його заяву рішення, в якому не зазначено невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а відтак відсутність підстав для відмови у її задоволенні, суд приходить до висновку про незаконність рішення відповідача про відмову.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2000 га, що розташована на території Чепільської сільської ради Балаклійського району Харківської області району за межами населеного пункту з цільовим призначенням земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства", за наслідками розгляду якої прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 6, 7, 19, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену наказом від 22.11.2019 №12547-СГ.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву від 24.10.2019 року ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га, що розташована на території Чепільської сільської ради Балаклійського району Харківської області з цільовим призначенням земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства" за наслідками розгляду якої прицняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Панченко