03 лютого 2020 року м. Рівне № 460/3833/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 16 жовтня 2019 року, а також зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу з 30 вересня 2019 року пенсію зі зниженням пенсійного віку після досягнення 50 років і при стажі не менше 20 років як вдові військовослужбовця, смерть якого наступила у зв'язку з хворобою, пов'язаною з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 16 грудня 1988 року позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який у період з 6 червня по 25 жовтня 1986 року брав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та отримував пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 3 жовтня 2001 року ОСОБА_2 помер. Згідно з експертним заключенням Рівненської обласної спеціалізованої ЛКК від 26 жовтня 2001 року № 3156, смерть ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Крім того, позивач вказує, що після смерті чоловіка повторний шлюб не взяла. Станом на вересень 2019 року позивачу виповнилося повних 50 років та у неї був наявний загальний страховий стаж більше 20 років, а тому 30 вересня 2019 року вона звернувся до відповідача із заявою про дострокове призначення пенсії за віком на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як дружині військовослужбовця, який загинув після звільнення зі служби внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Однак, відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії на таких умовах, мотивуючи це тим, що померлий ОСОБА_2 брав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як військовозобов'язаний, призваний на військові збори, а не кадровий військовослужбовець. Вказану відмову позивач вважає протиправною, оскільки у примітці до статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що до військовослужбовців, які можуть вважатися учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, належать, зокрема військовозобов'язані, призвані на військові збори. З огляду на наведене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення достроково пенсії за віком мають, зокрема дружини військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, якщо вони не взяли повторний шлюб, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років. При цьому, за визначеннями, які містяться в статтях 1, 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, передбачених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Разом з тим, згідно з матеріалами архівної пенсійної справи ОСОБА_2 , останній брав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у період проходження військових зборів, що, на думку відповідача, виключає можливість дострокового призначення позивачу пенсії за віком на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З наведених підстав просить в задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
5 грудня 2019 року позовна заява надійшла до суду.
10 грудня 2019 року ухвалою суду позовна заява залишалася без руху.
23 грудня 2019 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
26 грудня 2019 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
14 січня 2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.
22 січня 2020 року позивач подав до суду заперечення на відзив, які суд не враховує при вирішенні даної справи, оскільки за правилами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в даній категорії справ заявами по суті є позов та відзив.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини справи, встановлені судом:
Матеріалами адміністративної справи підтверджується та не заперечується сторонами за змістом заяв по суті, що чоловік позивача ОСОБА_2 у період з 6 червня по 25 жовтня 1986 року був призваний на військові збори, під час яких брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
В подальшому ОСОБА_2 набув статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії та людини з інвалідністю першої групи. Причиною його інвалідності стало захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії РВН № 018682 від 13 вересня 2001 року.
3 жовтня 2001 року ОСОБА_2 помер. Відповідно до експертного заключення Рівненської обласної спеціалізованої ЛКК по встановленню причинного зв'язку захворювання та інвалідності у потерпілих від Чорнобильської катастрофи від 26 жовтня № 3156, смерть ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
23.01.2018 позивачу виповнилось 50 років.
Загальний страховий стаж позивача складає більше 20 років, що підтверджується записами в її трудовій книжці серії НОМЕР_1 та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Повторний шлюб позивач не взяла.
30 вересня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про дострокове призначення їй пенсії за віком на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
16 жовтня 2019 відповідачем прийняте рішення № 109/03.15-24, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Спірне рішення відповідач мотивував тим, що згідно з матеріалами архівної пенсійної справи ОСОБА_2 , останній брав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у період проходження військових зборів, тобто не був кадровим військовослужбовцем, у зв'язку з чим положення пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не поширюють свою дію на позивача.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1058).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058, право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 № 796-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 796).
За правилами статті 10 Закону № 796, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно з приміткою до вказаної статті до військовослужбовців належать, зокрема військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Аналіз вказаних вище норм права дозволяє прийти до висновку, що можливість отримання пільги, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 115 Закону № 1058, зокрема для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 527/1063/17 та від 3 жовтня 2018 року в справі № 539/1617/17, які в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України є обов'язковим для застосування судом при вирішенні даної справи.
Тому, з урахуванням вказаного висновку, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про відсутність підстав для призначення позивачу дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону № 1058 у зв'язку з тим, що її чоловік брав участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як військовозобов'язаний, призваний на військові збори, а не військовослужбовець дійсної строкової служби.
В ході судового розгляду судом встановлено, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення дострокової пенсії за віком позивачу виповнилося 50 років, її страховий стаж становив понад 20 років та вона не взяла шлюб повторно.
Вказані обставини не заперечувалися відповідачем, згідно із змістом рішення про відмову в призначенні пенсії від 16 жовтня 2019 року № 109/03.15-24 та відзиву на позовну заяву.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на момент звернення до відповідача позивачем були дотримані усі вимоги, передбачені пунктом 5 частини першої статті 115 Закону № 1058 для призначення дострокової пенсії за віком, а тому відмовляючи останній в її призначенні відповідач діяв протиправно, внаслідок чого порушив гарантоване державою право позивача на пенсійне забезпечення.
Одночасно, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 45 Закону № 1058, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки 50 років позивачу виповнилося 2 квітня 1961 року та з заявою про призначення пенсії вона звернувся до відповідача 30 вересня 2019 року, тобто після закінчення тримісячного строку з дня досягнення відповідного пенсійного віку, тому пенсія останній повинна бути призначена саме з 30 вересня 2019 року.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення. Натомість обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
Підсумовуючи вищенаведене в його сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовної заяви в повному обсязі.
За правилами статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
В свою чергу, статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Крім того, згідно із частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
За змістом частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із нормами частин першої, третьої - п'ятої статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Так, до матеріалів справи була долучена копія договору про надання правової допомоги від 18 листопада 2019 року, укладеного між позивачем та адвокатським бюро «Сташук та Партнери», в особі керуючого бюро Сташук Мариною Олександрівною. Предметом вказаного Договору є надання правової допомоги під час розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16 жовтня 2019 року щодо відмови в призначенні пенсії.
Також, до матеріалів справи долучений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу від 20 грудня 2019 року № 460/3833/19, згідно з яким розмір витрат на правничу допомогу, які позивач очікує понести, становить 6000грн, а саме: 1) попереднє опрацювання матеріалів (ознайомлення із документами), формування позиції захисту - 1 година, 600грн; 2) опрацювання законодавчої бази, що регулюю спірні відносини, аналіз судової практики - 1 година, 600грн; 3) формування і обговорення з клієнтом (погодження) правової позиції у справі, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), підготовка позовної заяви та формування пакету документів до суду - 4 години, 2400грн; 4) підготовка процесуальних документів в ході розгляду справи, підготовка до засідань - 40 хвилин, 400грн; 5) участь у судових засіданнях - 2 засідання, 2000грн.
В даному випадку, суд зауважує, що розгляд вказаної справи здійснювався у порядку письмового провадження, тобто без проведення судових засідань, а тому позивач не міг понести витрати на оплату послуг адвоката щодо підготовки останнього до судових засідань та участі в судових засіданнях.
Більше того, на підтвердження фактичного понесення витрат, пов'язаних з розглядом справи, позивачем долучені оригінали рахунку на оплату послуг від 18 листопада 2019 року № З/ТД та квитанції від 21 листопада 2019 року № N12HX3884M, згідно з якими позивачем оплачені послуги адвоката лише в сумі 3000грн.
Разом з тим, дослідивши надані докази, суд зазначає, що в кожному із перерахованих документів міститься опис усіх наданих послуг саме у цій справі, тобто наявні усі дані, які дають можливість ідентифікувати кожну надану послугу та прослідкувати взаємний зв'язок із даними спором.
Крім того, вказані докази є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в даній справі в сумі 3000грн.
Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань позивача належить стягнути судові витрати в сумі 3000грн.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до частини сьомої статті 139 КАС України позивач не позбавлений права протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду подати додаткові докази, які підтверджують фактичний розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Судовий збір за подання даного позову до суду позивачем не сплачувався в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241-246, 263 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16 жовтня 2019 року № 109/03.15-23 про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 в повному обсязі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 30 вересня 2019 року пенсію за віком на підставі пункту 4 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 3000грн (три тисячі гривень, 00коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076).
Суддя Комшелюк Т.О.