30 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4650/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання - Крутько О.В.,
представника позивача - Борзовець О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії..
28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 06.11.2019 № 9749-СГ щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, зобов'язання повторно розглянути заяву від 04.10.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на протиправність оскаржуваного рішення з огляду на те, що вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність визначено Земельним кодексом України. Позивач вважав оскаржуване рішення таким, що не містить жодного законодавчого обґрунтування. Вказував, що посилання відповідача на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України не знаходить свого підтвердження. Зазначав, що відповідачем допущено порушення місячного строку розгляду клопотання позивача.
Ухвалою суду від 03.12.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 13.01.2020 суд призначив справу до судового розгляду.
21 грудня 2019 року відповідач надав відзив на позовну заяву /а.с. 29-31/, у якому вказував, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відмовило позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку з тим, що відповідно до інформації, наданої відділом у Новосанжарському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 09.10.2019 №451/413-19, земельна ділянка щодо якої подано позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою надана гр. ОСОБА_2 в постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ПЛ №00005, який включає земельні ділянки площею 32,7 га та 17 га, в книзі реєстрації державних актів на право постійного користування не зареєстрований. Відповідач стверджував, що відсутність реєстрації Державного акта не позбавляє права користування особу, який видано правовстановлюючий документ, та можливості вчинити дії щодо його реєстрації.
Таким чином, відповідач вважав позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.
10 січня 2020 року представник позивача надав до суду додаткові пояснення /а.с. 43-44/, у яких вказав, що відмова відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав наявності державного акту на право постійного користування цією земельною ділянкою є безпідставною, оскільки вказаний державний акт не зареєстрований, а відтак не є належним документом.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою від 04.10.2019 (вх. №Т-14612/0/25-19 від 07.10.2019) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту /а.с. 33/.
Зі змісту заяви вбачається, що до вказаної заяви позивачем додано: копію паспорту та ідентифікаційного коду, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Наказом про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 06.11.2019 №9749-СГ, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України /а.с. 32/.
Позивач, не погоджуючись з вказаним наказом, звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
За приписами частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2019 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту.
До заяви позивачем було додано копію паспорту та ідентифікаційного коду, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Таким чином позивачем в заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, що не спростовується представником відповідача.
Зі змісту наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 06.11.2019 №9749-СГ суд встановив, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України.
У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначив про те, що відповідно до інформації, наданої відділом у Новосанжарському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, земельна ділянка, щодо якої подано позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою накладається на земельну ділянку кадастровий номер 5323480400:00:001:0128, яка рішенням 10 сесії 22 скликання Новосанжарської районної ради народних депутатів від 22.12.1995 надана гр. ОСОБА_2 в постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ПЛ №00005, який включає земельні ділянки площею 32,7 га та 17 га.
З приводу цього твердження суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 11.02.2010 №1878-VI “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та інших законодавчих актів України” встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.
Частиною 3 статті 3 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
З матеріалів справи, а саме з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 5323480400:00:001:0128 площею 15,39 га, цільове призначення 01.02 Для ведення фермерського господарства, віднесена до державної власності, відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки відсутні /а.с. 47/.
Матеріалами справи підтверджено, що в книзі реєстрації державних актів на право постійного користування вказаний державний акт не зареєстрований.
Суду надано копію зазначеного державного акту, з якої вбачається, що державний акт навіть не був підписаний уповноваженими особами в момент його видачі.
Суд зазначає, що передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом виконавчої влади (стаття 123 Земельного кодексу України). Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.
Аналіз положень статей 116, 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що правові наслідки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожними правовим наслідкам передачі вказаної земельної ділянки у власність; надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише вказує на фактичну відсутність речових прав та обтяжень щодо обраної земельної ділянки.
Відповідачем не надано суду доказів реєстрації права користування чи права оренди спірної земельної ділянки за ОСОБА_2 як станом на час прийняття оскаржуваного рішення, так і станом на час розгляду даної справи судом.
Відтак, спірний наказ відповідача прийнятий без врахування таких обставин:
1) до моменту внесення до державного земельного кадастру запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за суб'єктом щодо певної земельної ділянки, остання вважається вільною;
2) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року № 21-358а13, від 07 червня 2016 року № 21-1391а16, постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року № 463/3375/15-а.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч вимог даної статті, відповідач не надав суду належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження правомірності спірного наказу.
Беручи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 повністю.
Таким чином, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, складає 768 грн. 40 коп.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частинами першою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Відповідно до статті 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Приписи частини 9 статті 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.
Так, пунктами 1,2,4 частини 9 статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04, п. 269).
В підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копію довіреності на представлення інтересів /а.с. 13/, договір №08 про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2019 року, укладений між позивачем та адвокатом Борзовець О.В. /а.с. 19-20/, акт від 13 листопада 2019 року приймання-передачі наданих послуг по Договору №08 від 02.10.2019 /а.с. 22/, квитанцію про оплату юридичних послуг за представництво інтересів №08 від 06 грудня 2019 року /а.с. 27/, розрахунок розміру витрат на правничу допомогу /а.с. 18/.
З наданих доказів слідує, що 02 жовтня 2019 року між позивачем (клієнт) та ОСОБА_3 (адвокат) укладено договір №08 про надання правничої допомоги /а.с. 19-20/.
Відповідно до положень вказаного договору клієнт доручає і зобов'язується оплатити послуги адвоката, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
На виконання умов вказаного договору про надання правничої допомоги позивачем сплачено суму послуг професійної правової допомоги в сумі 5000 грн., що підтверджується квитанцією про оплату юридичних послуг за представництво інтересів №08 від 06 грудня 2019 року.
Судом з акту приймання-передачі наданих послуг встановлено, що до вартості наданих адвокатом послуг входило надання послуг на суму 5000 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на вищевикладене, та беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також співмірністю з ціною позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23 м.Полтава, ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №9749-СГ від 06.11.2019 про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 жовтня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23 м.Полтава, ЄДРПОУ 39767930) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 2000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04 лютого 2020 року.
Суддя А.Б. Головко