Справа № 420/7383/19
05 лютого 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Управління поліції охорони в Одеській області до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.11.2019 року № 000611501, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Управління поліції охорони в Одеській області до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.11.2019 року № 000611501.
Ухвалою від 10.12.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
26.12.2019 року в судовому засідання за клопотання представника відповідача до матеріалів справи приєднано відзив на позову заяву.
02.01.2020 року (вх. № 116/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив на позовну заяву.
28.01.2020 року (вх. № 3851/20) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 25.11.2019 року № 000611501 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте за відсутності визначених законодавством підстав. Договір про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р. укладено та договір добровільного страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони № ДМф18-0. 0000126 (додаток 1 до Договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р. укладено під час дії ліцензії АВ № 584703, виданої ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», та жодних зауважень щодо цього з боку відповідача не було. Договором передбачено, що він діє до 31.12.2017р., його не визнано у встановленому порядку недійсним та визначених у ст. 28 Закону України «Про страхування» підстав для припинення його дії відповідачем не було встановлено. При цьому акцентовано увагу, що згідно абз. 5 п. 2.5 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Національної комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 18.12.2012р. №2112/22424, у разі тимчасового зупинення (обмеження) або анулювання (відкликання) ліцензії особа повинна виконувати свої зобов'язання за укладеними договорами зі споживачами фінансових послуг щодо зазначеного в рішенні виду (видів) фінансових послуг. Тобто договори страхування продовжують свою дію і після того, як у страховика була анульована ліцензія.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що ст. 28 Закону України «Про страхування» визначено умови, за яких припиняється та втрачає чинність договір страхування. Норми п. 2.5 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 18.12.2012р. №2112/22424, регламентують питання виконання зобов'язань страховиком перед страхувальником, у разі тимчасового зупинення (обмеження) або анулювання (відкликання) ліцензії у страховика. Проте дослідження обов'язку виконання зобов'язань страховиком (ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія») перед страхувальником, у разі тимчасового зупинення (обмеження) або анулювання (відкликання) ліцензії не є питанням документальної планової виїзної перевірки. Враховуючи, що ліцензію ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» анульовано 16.05.2017р., договори страхування, які були укладені з позивачем з 17.05.2017р. не можуть бути визнані первинними документами.
У судове засідання 28.01.2020 р. сторони по справі не з'явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, від відповідача жодних клопотань про розгляд справи без участі або перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.
28.01.2020 р. (вх. № 3851/20) від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Управління поліції охорони в Одеській області до Головного управління ДПС в Одеській області Одеському окружному адміністративному суду.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області за результатами проведення планової виїзної документальної перевірки Управління поліції охорони в Одеській області з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016р. по 30.06.2019р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 30.06.2019р. складено акт № 251/15-32-05-09/40108934 від 30.10.2019р. (а.с. 16-33), відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення:
п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 ст. 134, п.137.3 ст. 137 ПК України, ст. 1, ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1.2, п.2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 123709 грн., у тому числі за ІІ квартал 2017 року у сумі 35346 грн., за ІІІ квартал 2017 року у сумі 35345 грн., ІV квартал 2017 року у сумі 53018 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2019 року № 000611501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 153636,00 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями 123709 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 30957 грн. (а.с. 14).
Позивач, не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся з позовом до суду, в якому просить їх визнати неправомірними та скасувати.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пп. 16.1.4 п. 16.4 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Пунктом 36.1 ст. 36 ПК України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з п. 38.1 ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
За приписами п.п. 134.1.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до п.137.3 ст. 137 ПК України відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податку, зазначеного в пункті 57.1-1 статті 57 та 141.4 статті 141 цього Кодексу, покладається на платників податку, які здійснюють відповідні виплати.
У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток - емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 137 цього Кодексу (п.57.1-1 ст. 57 ПК України).
Пунктом 141.4 ст. 141 ПК України врегульовано особливості оподаткування нерезидентів.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За змістом п.1.2, п.2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).
Зі змісту акта перевірки вбачається, що у ході проведення перевірки встановлено, що розпорядженням Державної комісії з регулювання фінансових послуг України від 16.05.2017р. № 1747, анульовано ліцензію АВ № 584703, яка була видана ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на право здійснення послуг у сфері страхування, а саме страхування фінансових ризиків.
З урахуванням наведеного зазначено, що умови договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р. та договору добровільного страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони № ДМф18-0. 0000126 від 27.02.2017 (додаток 1 до Договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р.) у зв'язку з анулюванням вищезазначеної ліцензії, з 17.05.2017р. припиняється дія договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р. та договору добровільного страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони № ДМф18-0. 0000126 від 27.02.2017 (додаток 1 до Договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р.), тому з 17.05.2017р. не можуть бути визнані первинними документами.
Виходячи з наведеного, на думку відповідача, позивачем занижено показник рядка 02 Декларацій «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток) визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» всього в сумі 687273 грн., у тому числі за ІІ квартал 2017 року у сумі 196364 грн., за ІІІ квартал 2017 року у сумі 196264 грн., за IV квартал 2017 року у сумі 294545 грн.
Судом встановлено , що договір про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 укладено та договір добровільного страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони № ДМф18-0. 0000126 (додаток 1 до Договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р.) укладено 27.02.2017р. (а.с. 41-48), а ліцензію АВ № 584703, яка була видана ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на право здійснення послуг у сфері страхування, а саме страхування фінансових ризиків, анульовано 16.05.2017р.
Таким чином, укладені між позивачем та ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» договори були під час дії ліцензії АВ № 584703.
За приписами ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно п.7.1 Договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р. передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2017р.
Згідно ст. 28 Закону України «Про страхування» дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення строку дії;
2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;
4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 цього Закону;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Відповідач, посилаючись на припинення дії вищенаведених договорів, не встановив підстав для застосування наведеної норми до договірних правовідносин Управління поліції охорони в Одеській області та ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія».
При цьому у п. 10.1 договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р. визначено порядок зміни та припинення договору страхування та серед підстав припинення договору відсутня така підстава як анулювання ліцензії.
За приписами ст. 29 Закону України «Про страхування» договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України. Відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі: 1) якщо його укладено після страхового випадку; 2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.
Під час перевірки відповідачем не було встановлено, що договір про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р. визнавався недійсним у судовому порядку та таких обставин не доводилось під час судового розгляду.
Крім того, згідно абз. 5 п. 2.5 Положення про застосування Національною комісією , що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Національної комісією , що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 18.12.2012р. №2112/22424, у разі тимчасового зупинення (обмеження) або анулювання (відкликання) ліцензії особа повинна виконувати свої зобов'язання за укладеними договорами зі споживачами фінансових послуг щодо зазначеного в рішенні виду (видів) фінансових послуг.
Суд звертає увагу позивача, що в Законах України «Про страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інших нормативних актах не встановлено жодних обмежень стосовно виконання позивачем (страховиком) своїх зобов'язань за укладеними договорами зі споживачами під час анулювання (відкликання) дії ліцензії. При цьому, анулювання ліцензії відбулося після укладення договору.
А тому, анулювання дії ліцензії не звільняє страховика від обов'язку виконання своїх зобов'язань за укладеними договорами зі споживачами фінансових послуг щодо виду фінансової послуги, на право провадження якої вона видавалась.
Управлінням поліції охорони в Одеській області здійснювалось внесення страхових платежів кожного поточного місяця протягом дії договорів.
Відтак, висновки контролюючого органу про те, що договір про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р. та договір добровільного страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони № ДМф18-0. 0000126 від 27.02.2017 (додаток 1 до Договору про закупівлю код ДК 021:2015-6650000-8 Страхові послуги (страхування фінансових ризиків за діючими договорами охорони) № Д0005165 від 27.02.2017р.) припинили дію в зв'язку з анулюванням ліцензії страховика є безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.
З урахуванням наведеного, висновки контролюючого органу про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 ст. 134, п.137.3 ст. 137 ПК України, ст. 1, ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1.2, п.2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 123709 грн., у тому числі за ІІ квартал 2017 року у сумі 35346 грн., за ІІІ квартал 2017 року у сумі 35345 грн., ІV квартал 2017 року у сумі 53018 грн. не знайшли підтвердження під час судового розгляду, в зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 25.11.2019 року № 000611501 є протиправним та підлягає скасуванню.
За змістом п.56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до п. 4.1.4 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на одному з таких принципів як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
За приписами ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву Управління поліції охорони в Одеській області (місцезнаходження: 65074, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 70-А; код ЄДРПОУ 40108934) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.11.2019 року № 000611501 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС в Одеській області № 000611501 від 25.11.2019 року.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Управління поліції охорони в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108934) судові витрати у розмірі 2319,54 грн. (дві тисячі триста дев'ятнадцять грн. 54 коп.).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 05.02.2020р.
Суддя О.М. Тарасишина
.