Справа № 420/6011/19
29 січня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря: Сидорівського С.А.,
представника позивача: Терещенко І.І.,
представника відповідачів: Білоконь Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Відділу по роботі з іноземцями та особами без громадянства Малиновського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо відмови в розгляді заяви про прийняття до громадянства України та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Відділу по роботі з іноземцями та особами без громадянства Малиновського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Відділу по роботі з іноземцями та особами без громадянства Малиновського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в розгляді заяви про прийняття до громадянства України Ікбала ОСОБА_2 , як особи, якій надано додатковий захист;
зобов'язати Відділ по роботі з іноземцями та особами без громадянства Малиновського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти та розглянути заяву та додані до неї документи ОСОБА_3 щодо оформлення набуття громадянства України.
Ухвалою від 15.10.2019 року Одеським окружним адміністративним судом дану справу залишено без руху.
21.10.2019 року (вх. № 38645/19) позивачем на виконання ухвали до канцелярії суду надано уточнену позовну заяву, чим усунуто недоліки, зазначені в ухвалі.
Ухвалою від 22.10.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
11.11.2019 року (вх. № 41922/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
В судовому засідання 18.11.2019 року за клопотанням представника позивача до матеріалів справи було долучено відповідь на відзив.
26.11.2019 року (вх. ЕП/9174/19) представником відповідача до канцелярії суду подані письмові заперечення.
26.11.2019 року (вх. 44362/19) представником відповідача до канцелярії суду подані письмові заперечення.
04.12.2019 року (вх. № ЕП/9553/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про перенесення дати судового засідання.
05.12.2019 року (вх. № 46088/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про перенесення дати судового засідання.
Ухвалою від 16.12.2019 року Одеським окружний адміністративним судом розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 15.01.2020 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що представник позивача звернувся до відповідача із запитом від 10.09.2019 року, в якому просив відповідача надати аргументовану відповідь щодо того чи має право ОСОБА_4 особа, яка потребує додаткового захисту, громадянин Ісламської Республіки Пакистан, набути громадянство України шляхом прийняття до громадянства України, однак відповідачем було відмовлено у прийнятті заяви, що подаються особою, якій надано притулок в Україні відповідно до п. 46 Порядку № 215. Відповідач вважає відмову позивача протиправною у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, в яких, в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що ОСОБА_4 є особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, що відповідно до діючого законодавства не дає йому права клопотати про прийняття до громадянства України, оскільки Закон надає таку можливість лише особам, які визнані біженцями в Україні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Ікбал Одеському окружному адміністративному суду.
10.09.2019 року представник позивача звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою щодо можливості набуття громадянства України ОСОБА_4 (а.с. 33-37), однак відповідачем було відмовлено у прийнятті заяви, що подаються особою, якій надано притулок в Україні відповідно до п. 46 Порядку № 215 (а.с. 38-39).
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про громадянство України» від 28.01.2001 №2235-III (далі - Закон №2235-III).
Відповідно до ст. 1 Закону №2235-III громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Питання громадянства України регулюються Конституцією України, цим Законом, міжнародними договорами України. Громадянство України набувається, зокрема, внаслідок прийняття до громадянства.
Згідно ст. 9 Закону №2235-III іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є: визнання і дотримання Конституції України та законів України; подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців); безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років (Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»); отримання дозволу на імміграцію; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. ст. 24 Закону України №2235-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 - 10 статті 6 цього Закону.
Так, порядок подання заяв та інших документів для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України визначений Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 (далі - Порядок №215).
Відповідно до п. 1-5 Порядку №215 для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Для прийняття до громадянства України заявник подає документи, зазначені у п. 45 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27.03 2001 року № 215.
Згідно з п. 46 Порядку №215 Для прийняття до громадянства України особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, подає документи, передбачені підпунктами "а", "б", "е" пункту 45 цього Порядку, а також:
а) один із таких документів:
- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;
- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства - для іноземців;
б) документи, що підтверджують надання особі статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а також факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з моменту надання їй таких статусу чи притулку (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, копія посвідчення біженця, копія проїзного документа біженця).
Згідно з п. 47 Порядку №215 для прийняття до громадянства України особа, яка перебуває у шлюбі з громадянином України понад два роки та отримала дозвіл на імміграцію, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в", "д" - "є" пункту 45 цього Порядку, а також: а) копію документа, що підтверджує перебування чоловіка (дружини) особи у громадянстві України; б) документ, що підтверджує перебування особи у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки.
Пунктом 89 Порядку №215 управління, відділ (сектор) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, управління, відділ (сектор) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, начальник управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.
Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до п. 93 Порядку №215 управління, відділ (сектор) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого подано документи щодо оформлення набуття громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.
Відповідно до п. 94 Порядку №215 Головне управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі перевіряє відповідність оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з якими Закон пов'язує набуття особою громадянства України.
Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи повертаються до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, до якого документи були подані заявником. Управління, відділ (сектор) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків.
При цьому, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, що ОСОБА_4 особисто звертався до відповідача з заявою про прийняття до громадянства України, як то передбачено чинним законодавством України. Натомість в матеріалах справи фігурують адвокатський запит, який, в свою чергу, можна розцінювати як відповідь-роз'яснення, але аж ніяк не відмову у прийнятті до громадянства.
Окрім того, як вбачається з наданої відповіді від 16.09.2019 року, ОСОБА_4 перебуває у шлюбі з громадянкою України понад двох років, отже у нього є підстави для отримання дозволу на імміграцію відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про іміграцію». Після отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання, ОСОБА_4 може клопотати з приводу прийняття до громадянства України відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство».
Враховуючи викладене, суд погоджується з твердженням відповідача, що позивач у встановленому законодавством порядку із заявою про прийняття до громадянства України з наданням визначених п. 47 Порядку №215 документів до відповідача не звертався.
При цьому, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду в постанові від 06.2019 року по справі № 826/696/18, де суд зазначив, що у контексті визначення співвідношення інституту притулку та статусу біженця не можна обійти увагою Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Окремі висновки щодо правового врегулювання інституту притулку та співвідношення понять “статус біженця” та “притулок” полягають у такому: навіть із назви Закону стає очевидним, що він не став комплексним актом щодо врегулювання інституту притулку; ним охоплюються, крім статусу біженця, лише правовідносини щодо двох видів захисту - тимчасового та додаткового. Другим висновком із досить побіжного аналізу змісту зазначеного Закону слідує, що законодавець тимчасовий та додатковий захист не вважає притулком і відмежовує ці категорії від правового статусу біженця. При цьому законодавець не ставить жодних взаємозв'язків і залежностей між термінами притулок і захист. У тексті Закону термін притулок згадується тричі і виключно щодо його отримання в інших (третіх) державах. Таким чином, зазначений Закон не вніс ясності до питання щодо співвідношення таких категорій, як притулок та статус біженця в Україні. Більше того, через запровадження таких правових категорій, як тимчасовий та додатковий захист, розв'язання цієї проблеми ускладнилося, а сам інститут притулку в розумінні частини другої статті 26 Конституції України так і залишається поза межами правового регулювання.
З огляду на пункт 26 частини першої статті 106 Конституції України Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за відсутності відповідного рішення Президента України, ОСОБА 1 не може вважатися особою, якій надано притулок в Україні. Враховуючи, що у позивача відсутній статус біженця або особи, якій надано притулок в Україні, постійне проживання на території України на законних підставах протягом трьох років не надає йому права на набуття громадянства України відповідно до абзацу 3 пункту 3 частини другої статті 9 Закону України “Про громадянство України”.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, позивач не є біженцем, а має статус особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, доказів протилежного до суду надано не було, у зв'язку з чим у позивача відсутні підстави для набуття громадянства України.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65045, м. Одеса, вул. преображенська, 44; код ЄДРПОУ 37811384), Відділу по роботі з іноземцями та особами без громадянства Малиновського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження; 65007, м. Одеса, вул. Мечникова, 108) про визнання протиправними дій щодо відмови в розгляді заяви про прийняття до громадянства України та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст Рішення складено та підписано 04.02.2020р.
Суддя О.М. Тарасишина
.