04 лютого 2020 р. № 400/3962/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі-відповідач) з вимогами: визнати дії Пенсійного Фонду України протиправними та зобов'язати зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, по III групі інвалідності в розмірі - 6 мінімальних пенсій за віком з 2012року та виплачувати її в майбутньому.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, як особа з інвалідністю ІІІ групи, потерпілий внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, має право на обчислення та призначення державної та додаткової пенсії в розмірах, визначених статтями, 50, 54, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з чим звернувся до пенсійного органу з відповідною заявою, однак останній відмовив йому у цьому, чим позбавив передбачених законодавством гарантій.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, надав суду письмовий відзив на позов у якому зазначив, що позивачу виплачується пенсія відповідно до вимог чинного законодавства, а саме у розмірі встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210, яка набрала чинності з 01.01.2012 року, відповідно до якої затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої категорії, інвалід ІІІ групи захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 31.05.2019 року.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК №055226 від 16.06.2009 позивачу довічно встановлено третю групу інвалідності та зазначено причину інвалідності - як ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС.
Постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25.08.2011 року по справі № 2-а-1873/2011, було зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області (правонаступником якого є відповідач) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 з 25.06.2009 року по 21.07.2011 року (ухвала про виправлення описки від 28.11.2011 року) недоплачену пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інваліду ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з Чорнобильською катастрофою, - у розмірі, не нижчому шести мінімальних пенсій за віком.
29.11.2017 року було виконано рішення суду, за яким позивач отримав перераховану та недоплачену пенсію УПФ України одним платежем в сумі 73 460 грн.
Станом з 1 січня 2012 року позивач отримував пенсію в розмірі 1849,50грн. на місяць. З того часу розмір його пенсії змінювався виключно на загальних підставах без прийняття до уваги його статусу.
15.10.2019 року позивач знову подав заяву до Головного управління Пенсійного фонду України про перерахунок пенсії з 01.01.2012 р. по 01.09.2019 р.
11.10.2019 року відповідачем було надано відповідь № 4274-щ-07, згідно якої відмовлено в перерахунку пенсії.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо соціального та правового захисту осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються правовими нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII (далі - Закон N 796-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із пунктом 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 9 липня 2007 року. згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 4 червня 2011 року № 3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (в редакції, чинній до 3 серпня 2014 року) не передбачалось обмежень щодо застосування статтей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, з 1 січня 2014 по 2 серпня 2014 року включно під час визначення розміру пенсії позивачу- ОСОБА_1 , застосуванню підлягали положення статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року по справі № 285/4300/14-а та постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року по справі №619/2262/17, від 19.06.2018 року по справі № 344/14522/17, від 11.09.2018 року по справі № 522/6810/17.
Таким чином, в період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу пенсію по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як інваліду ІІІ групи.
У відповідності до пункту 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Із набуттям чинності Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи вищевикладене, виплачуючи позивачу з 3 серпня 2014 року пенсію та доплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач діяв правомірно.
Як зазначено в позові, про порушення своїх прав Позивачу стало відомо з листа Відповідача від 11.10.2019 року.
Відповідач зазначив, що звернувшись 14.11.2019 року до суду з позовними вимогами за минулий період, пропустив встановлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Такі твердження відповідача не заслуговують на увагу з підстав того, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС України в системному зв'язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд дійшов до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 р. по справі № 646/6250/17 та має бути врахована судами на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню., шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше сплачених сум.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020 ідентифікаційний код 13844159) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2014року по 02.08.2014 року пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) здійснити з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) пенсії у відповідності до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше сплачених сум.
4. В решті позовних вимог відмовити.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Мельник