Справа №1.380.2019.006316
23 січня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Сасевича О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,
представника позивача Яценка С.А.,
представника відповідача Войтків З.Б.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35), із вимогами:
-визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Львівській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року, яка оформлена актом від 22.10.2018 року №2549/13-01-57-13/НОМЕР_1;
-визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 04.12.2018 року №0029755713, №0029855713.
Ухвалою судді від 29.11.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що контролюючим органом було незаконно прийнято податкові повідомлення рішення, оскільки висновки акту перевірки №2549/13-01-57-13/НОМЕР_1 від 22.10.2019 року, що слугував підставою для їх прийняття є такими що не відповідають дійсності. Позивач у позові відзначає, що відповідно до норм п.78.4 ст.78 та п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному ст.42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. В даному випадку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки від 04.10.2018 року було надіслано позивачу 05.10.2018 року, однак не вручені адресату. При цьому, як вказує позивач, перевірка була розпочата податковим органом 16.10.2018 року, тобто до закінчення законодавчо встановленого строку для отримання позивачем копії наказу та письмового повідомлення про проведення перевірки. З таких підстав позивач просив суд позов задоволити повністю.
24.12.2019 року засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача зазначив, що на адресу ГУ ДФС у Львівській області надійшов лист від ПАТ «Креді Агріколь Банк», з якого вбачалося, що у 2 кварталі 2015 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» було прощено для позивача суму основного боргу за кредитним договором у розмірі 398020,98 грн., вказану суму прощеного боргу було відображено банком у звітності за формою 1ДФ поданій за 4 кв. 2015 року, а позивача повідомлено про прощення боргу, шляхом підписання відповідної додаткової угоди між ним та банком. В ході аналізу звітності позивача, відповідачем було встановлено, що сума прощеного боргу не була відображена останнім у його декларації за 2015 рік, та відповідно не нараховані самостійно усі необхідні податки та збори, які мають бути сплачені із отриманого позивачем у формі прощеного боргу додаткового блага. Як наслідок, під час податкової перевірки позивача, посадові особи відповідача дійшли до висновку про необхідність додаткового визначення позивачу сум податків та зборів, виходячи із суми прощеного позивачу боргу.
27.12.2019 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, а 13.01.2020 року представник відповідача - свої заперечення на відповідь на відзив, які судом прийнято до розгляду.
Ухвалою суду від 16.01.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача надав додаткові усні пояснення щодо предмету позову, а також зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить суд позов задоволити з підстав, що викладені у позові, відповіді на відзив та додаткових усних поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.
Розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно копії договору від 12.05.2015 року про внесення змін та доповнень №4 (про прощенна боргу) до Кредитного договору №59/08-юкі від 18.04.2008 року, укладеного між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 , сторони домовились, що у разі погашення позичальником заборгованості за кредитом у розмірі не менше ніж 37524,72 долари США в двотижневий термін (не пізніше 26.05.2015 року) з дати укладення додаткової угоди, прострочених відсотків 1566,66 доларів США та нарахованих відсотків за користування кредитними коштами в день укладення угоди; прощення частини боргу проводиться після факту сплати належної частини заборгованості ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що на підставі наказу ГУ ДФС у Львівській області від 04.10.2018 року №5675, повідомлення від 04.10.2018 року №712 про проведення документальної позапланової перевірки старшим державним ревізором - інспектором відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицького управління ГУ ДФС у Львівській області Мисишин М.П. було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності ОСОБА_1 , за результатами якої складено акт №2549/13-01-57-13/НОМЕР_1 від 22.10.2018 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року».
Перевіркою встановлено наступні порушення, допущені позивачем:
-п.п.49.18.4 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України - неподання декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік;
-абз.«д» п.п.1642.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, п.п.1681.3 п.168.1 ст.168, п.179.7 ст.179 Податкового кодексу України - не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік в сумі 59703,15 грн.;
-п.п.1.2 п.16-1 підрозділу 10 інших перехідних положень Податкового кодексу України - не сплачено до бюджету військовий збір за 2015 рік в сумі 5970,31 грн.
На підставі акту перевірки контролюючим органом було прийнято:
-податкове повідомлення-рішення від 04.12.2018 року №0029755713 з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 74628,94 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями на 59703,15 грн. та за штрафними санкціями на 14925,79 грн.;
-податкове повідомлення-рішення від 04.12.2018 року №0029855713 за платежем військовий збір, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 7462,89 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями на 5970,31 грн. та за штрафними санкціями на 1492,58 грн.
Не погоджуючись із вказаними діями контролюючого органу та податковими повідомлення-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Дослідженню судом підлягають питання щодо наявності/відсутності правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, за наслідками проведення якої винесені податковим органом оскаржувані рішення. Спір щодо інших питань між сторонами відсутній.
Як вбачається із акту перевірки, підставою для висновків податкового органу щодо недекларування та несплати позивачем сум податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, слугує твердження відповідача, про те що в 2015 році ПАТ «Креді Агріколь Банк» було прощенно для позивача його заборгованість за тілом кредиту, а також належним чином повідомлено позивача про таке прощення та попереджено про необхідність декларування і сплати сум відповідних податкових зобов'язань, які виникли за наслідком такого прощення як додаткового блага.
А саме, як вбачається зі змісту акту перевірки, на адресу податкового органу надійшло повідомлення від ПАТ «Креді Агріколь Банк» про анулювання кредитної заборгованості в сумі 398020,98 грн., що податковим органом було прирівняне до додаткового блага платника податку, та відповідно зроблено висновок про необхідність сплати з такого доходу податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також відображення такого «доходу» у річній податковій декларації позивача.
З наявної у матеріалах справи копії листа ПАТ «Креді Агріколь Банк» від 06.09.2018 за №497 (наданого відповідачем до суду разом із відзивом на позовну заяву), який був предметом дослідження під час проведення вищезгаданої перевірки позивача, вбачається, що у 2 кварталі 2015 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» прощено для позивача суму основного боргу за кредитним договором у розмірі 398020,98 грн., вказана сума прощеного боргу була відображена банком у звітності за формою 1ДФ, яка подана за 4 кв. 2015 року, а позивача повідомлено про прощення боргу, шляхом підписання відповідної додаткової угоди між ним та банком.
Відтак, аналізуючи зміст наведеного вище листа банку, суд відзначає, що прощення боргу відбулося, шляхом підписання між ним та позивачем відповідної додаткової угоди в якій і містилося повідомлення про необхідність самостійної сплати позивачем усіх необхідних податків і зборів.
В наказі №5675 від 04.10.2018 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 » вказано, що підставою для його винесення слугувало твердження податкового органу про те, що позивачем в 2015 році було отримано дохід у вигляді анулювання заборгованості за кредитом. У встановлені законодавством терміни позивачем декларацію про майновий стан та доходи до органів ДФС подано не було, та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб і військовий збір, про що здійснено посилання на підпункт 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового України.
Вирішуючи спір, суд керувався наступним.
Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (надалі по тексту - ПК України).
Підпунктами 21.1.1, 21.1.4 п.21.1 ст.21 ПК України закріплено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України, діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
В підпункті 20.1.4 пункту 20.1 ст.20 ПК України зазначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом (ст.75 ПК України).
Підстави та порядок проведення документальних позапланових перевірок визначено статтею 78 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.78.4. ст.78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Згідно пункту 79.1 ст. 79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Відповідно до п.116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМ України від 05.03.2009 року №270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
В акті перевірки вказано, що копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки були надіслані позивачу 05.10.2018 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Судом з'ясовано, що поштове відправлення, зокрема, із наказом про проведення перевірки повернулося до контролюючого органу з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
У зв'язку із цим та позитивно оцінюючи твердження представника позивача, суд враховує, що останнім днем строку, протягом якого відділення поштового зв'язку зобов'язане було вручити позивачу поштове відправлення, а останнім днем отримати надіслану податковим органом кореспонденцію і після спливу якого вважалося, що копії наказу і повідомлення про проведення перевірки ОСОБА_1 отримав - 05.11.2018 року.
При цьому, суд зауважує, що перевірка була розпочата податковим органом 16.10.2018 року, тобто до закінчення законодавчо встановленого строку для отримання вищевказаних копій наказу та письмового повідомлення про проведення перевірки.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таким чином, доводи відповідача про своєчасне направлення на адресу позивача наказу про проведення перевірки до її початку не узгоджуються з вимогами вищенаведених норм податкового законодавства, оскільки за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.
Однак, судом також встановлено, що позивачем повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки не отримувалося.
При цьому, як вбачається із змісту самого наказу на проведення перевірки, відповідачем не роз'яснюється позивачу порядок участі у перевірці, подання пояснень чи інших документів, які можуть стосуватися предмету перевірки. Таку функцію, з огляду на наявні матеріалів справи, здійснює повідомлення про проведення перевірки.
Наказом Державної фіскальної служби України №22 від 31.07.2014 року затверджені Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків.
Пунктом 1.4.2 таких Методичних рекомендацій визначено особливості організації проведення документальних планових та позапланових невиїзних перевірок. А саме, при організації документальних планових та позапланових невиїзних перевірок необхідно враховувати особливості їх проведення, визначені статтею 79 розділу ІІ Кодексу.
Так, документальна планова та позапланова невиїзна перевірка здійснюються на підставі наказу про проведення, оформленого з дотриманням вимог, передбачених цим розділом Методичних рекомендацій, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 Кодексу.
З метою дотримання вимог статей 77 та 79 Кодексу підрозділи органу ДФС, які здійснюють (очолюють) документальну планову або позапланову невиїзну перевірку, забезпечують надіслання (вручення) платнику податків (його представнику) у порядку та терміни, визначені Кодексом, копії наказу про проведення документальної планової / позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки, складеного за формою згідно з додатком 4 - при проведенні документальної планової невиїзної перевірки, а при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки - згідно з додатком 6 до Методичних рекомендацій.
Зазначене повідомлення підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) органу ДФС, завіряється відповідною печаткою цього органу та реєструється у Журналі реєстрації повідомлень про проведення перевірок платників податків у порядку, визначеному підпунктом 1.4.1 пункту 1.4 цього розділу Методичних рекомендацій. При цьому, з метою дотримання вимог Кодексу та прав платників податків доцільно забезпечити завчасне надіслання (вручення) повідомлень про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.
З огляду на вказане вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкових повідомлень-рішень.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків, шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень у зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.
Отже, з огляду на зазначене вище, суд вважає, що податковий орган в порушення норм ст.ст.42, п.79.2 ст.79 ПК України розпочав і провів перевірку без належного повідомлення позивача про проведення такої, вручення наказу та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
Наведена правова позиція також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.06.2018 року (справа №821/597/17).
Отже, нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою для винесення наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Наведене дає підстави для висновку, що фактично посадовими особами контролюючого органу в порушення встановленого законодавством порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було розпочато таку перевірку без належного повідомлення платника податків.
Згідно з позицією Верховного Суду, що висловлена у постанові від 19.02.2019 року у справі №820/6323/17, присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак, з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.
Тож, фактично позивача не було повідомлено про дату початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та місце її проведення, що позбавило його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень і документів, а тому можна дійти висновку, що відповідачем проведено перевірку без наявності на те правових підстав.
Так, порушення порядку проведення перевірки (відсутність податкової перевірки як юридичного факту) потягнуло за собою не дослідження податковим органом документів первинного та бухгалтерського обліку позивача.
Загалом, із акту перевірки вбачається, що таких доказів податковим органом не досліджувалося. Об'єктом дослідження були лише дані баз податкової звітності за формою 1ДФ, лист ПАТ «Креді Агріколь Банк» від 06.09.2018 року за №497, договір про внесення змін та доповнень №4 від 12.05.2015 року (про прощення боргу) до кредитного договору від 18.04.2008 року №59/08-юкі та валютний меморіальний ордер.
Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
В силу ст.3 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.
Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.
Права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.
Тож, суд приходить до висновку, що визначення грошових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів.
Окрім того, суд, погоджуючись із доводами представника позивача, висловленими у судових засіданнях, зазначає, що жодних запитів податковим органом щодо витребування у платника податків не надсилалось та, як було з'ясовано під час розгляду справи, із вимогою про надання таких відповідач також не звертався до платника. При цьому, досліджені відповідачем під час проведення перевірки докази не підпадають під визначення поняття «первинні документи» і на переконання суду також не можуть вважатися первинними бухгалтерськими та податковими документами.
При цьому, обставини щодо невчасного повідомлення про проведення перевірки свідчать про те, що позивач не знав та не міг знати про потребу в подачі документів у відповідний період.
Наведене узгоджується із правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі №810/1411/15.
Суд, посилаючись на правову позицію, наголошує, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної невиїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкові повідомлення-рішення, що прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Неприйнятним є також спосіб встановлення податковим органом правопорушення стосовно витрат сформованих позивачем, без перевірки документів, адже у будь-якому випадку документальна перевірка вимагає дослідження документів, на підставі яких встановлюються податкові правопорушення. Порушення способу перевірки доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками не проведення перевірки. Документальний спосіб дослідження у будь-якому випадку передбачає документи, як предмет такого дослідження, висновок податкового органу про податкове правопорушення по факту відсутності документів можливій виключно у випадку їх ненадання податковому органу платником податку під час проведення належної перевірки.
Наведена правова позиція з приводу того, що податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі 826/442/13-а, від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17, від 12.06.2018 року у справі №821/597/17.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що контролюючий орган, розпочавши проведення перевірки до вручення платнику податків копії наказу та повідомлення про проведення перевірки, діяв не в порядку та не у спосіб, встановлений податковим законодавством України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо визначення позивачу додаткових податкових зобов'язань із податку на доходи фізичних осіб й військового збору.
Враховуючи порушення порядку проведення перевірки (відсутність податкової перевірки як юридичного факту), що потягнуло за собою недослідження податковим органом документів первинного та бухгалтерського обліку позивача, суд прийшов до висновку, що наслідки такої перевірки у вигляді оскаржуваних податкових повідомлень-рішень також не можуть бути визнані правомірними, у зв'язку із чим останні підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Відповідно до ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії», Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України базується, крім засад соціальної справедливості, рівномірності та зручності сплати податків тощо також і на засадах презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що висновки акту не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, а оскаржувані податкові повідомлення рішення було винесено відповідачем без урахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття, тобто необґрунтовано.
Таким чином, оцінюючи у сукупності надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений при зверненні до суду позивачем судовий збір в загальній сумі 1589,30 грн. (в сумі 768,40 грн., згідно з квитанцією №5 від 26.11.2019 року та в сумі 820,90 грн., згідно з квитанцією №6 від 26.11.2019 року), слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Львівській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року, яка оформлена актом «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р.» від 22.10.2018 року №2549/13-01-57-13/НОМЕР_1.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 04.12.2018 року №0029755713, від 04.12.2018 року №0029855713.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35; код ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 1589 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 30 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Сасевич О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 03 лютого 2020 року.