Іменем України
30 січня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4915/19
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Ірметової О.В,
за участю:
секретаря судового засідання: Попової Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
18 листопада 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому просить:
- визнати протиправну бездіяльність Головне управління Національної поліції в Луганській області;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області здійснити перерахунок премії за вересень 2019 року в середньомісячній сумі премії за січень 2019 року по серпень 2019 року, тобто 430,99 гривень, та стягнути її на користь позивача;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області здійснити перерахунок вихідної допомоги при звільненні з урахуванням суми нарахованої премії за вересень 2019 року, та стягнути її на користь позивача;
- стягнути на користь позивача з Головного управління Національної поліції в Луганській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.09.2019 по 16.10.2019, у сумі 21264,79 гривень;
- стягнути на користь позивача з Головного управління Національної поліції в Луганській області за період з 07.11.2015 по 31.01.2016 винагороду в розмірі 100 (сто) відсотків місячного грошового забезпечення у розрахунку на місяць, а саме: за листопад 2015 року - 3680,00 гривень, за грудень 2015 року - 4600,00 гривень, за січень 2016 року - 4600,00 гривень, а разом - 12880 гривень.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 07.11.2015 позивача було прийнято на службу в Національній поліції відповідно до Наказу ГУНП в Луганській області № 1 о/с від 07.11.2015. В подальшому, 03.09.2019 позивача було звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі Наказу ГУНП в Луганській області № 821 о/с від 29.08.2019 відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 821 о/с від 29.08.2019 звільнено зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_2 Вікторовича заступника начальника слідчого відділення Білокуракинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 1 (за власним бажанням), з 03.09.2019, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 10 років 00 місяців 28 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 07 років 03 місяці 28 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 10 років, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 07 діб щорічної чергової основної відпустки, встановивши відсоток премії за вересень 2019 року 29,34%.
Позивач вважає, що відповідачем зменшено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні з поліції.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог про що надав відзив на позовну заяву (а.с. 52-72), в обґрунтування якого зазначено, що спірні правовідносини регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, яким затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Відповідач зазначив, що законодавство апелює поняттям «встановлення розміру премії». Тобто кожного місяця премія встановлюється (а не «збільшується» або «зменшується»). Так на підставі списків на преміювання ОСОБА_1 була встановлена премія у вересні 2019 року у розмірі 29,34%. Саме на підставі цих списків на преміювання готується наказ про встановлення розміру премії.
Також відповідач зазначив, що законодавством не передбачено, що розмір премії за поточний місяць повинен дорівнювати розміру премії за попередні місяці, а тому вимога щодо визнання зменшення ГУНП в Луганській області премії позивачу в вересні 2019 року до 29,34% є неправомірною не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.09.2019 по 16.10.2019 відповідач зазначив, що виплата поліцейським вказаної одноразової грошової допомоги проводиться після звільнення особи зі служби в поліції. При цьому діюче законодавство не містить приписів щодо обов'язкової сплати вказаної допомоги у день звільнення особи зі служби в поліції, а тому твердження позивача, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в поліції повинна була сплачена позивачу у день звільнення зі служби в поліції, є хибним.
Щодо стягнення на користь позивача винагороди за безпосередню участь в АТО, відповідач зазначив таке.
Винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції виплачується тільки за час фактичної участі у відповідних заходах, які зазначені у п.1 додатку № 1 постанови КМУ від 31.01.2015 № 24.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Порядку від 02.02.2015 № 49 військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, у разі одночасного дотримання таких умов: залученні до проведення антитерористичної операції; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу антитерористичної операції (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України); перебувають у районі проведення антитерористичної операції.
Відповідач вважає, що в матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про виконання позивачем завдань керівництва штабу антитерористичної операції позивачем у спірний період. Тобто в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження безпосередньої участі позивача у проведенні антитерористичної операції, за яку постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 № 24 встановлено виплату грошової винагороди.
Також відповідач зазначив, що накази АТЦ при СБУ (по стройовій частині), які виступали підставою для видачі довідок №А-3091 від 12.05.2016, №А-3092 від 12.05.2016, позивача було лише зараховано до списку сил і засобів проведення антитерористичної операції. Для використання сил і засобів, що залучаються до проведення антитерористичної операції, керівник оперативного штабу повинен прийняти відповідне рішення.
Будь-які розпорядчі документи, які б свідчили про виконання позивачем завдань керівництва штабу антитерористичної операції у спірний період відсутні.
На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, розгляд справи просив проводити без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, розгляд справи просив проводити без його участі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.
Судом встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 04.08.2009 по 03.09.2019 проходив службу в органах МВС України та Національної поліції України, що підтверджується трудовою книжкою позивача (а.с. 14).
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 29.08.2019 №821/ос, позивача було звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 03.09.2019, встановивши відсоток премії за вересень 2019 року 29,34% (а.с. 11, 89).
Згідно виписки по картковому рахунку позивача 20 вересня 2019 року позивачу була зарахована заробітна плата за вересень 2019 року та одноразова грошова допомога при звільненні, що також підтверджується платіжним дорученням №3890 від 19.09.2019 та зведеною відомістю для зарахування на карткрахунки співробітникам ГУНП в Луганській області (а.с. 15, 85-86).
Також відповідно до виписки по картковому рахунку позивача, йому 17.10.2019 була зарахована заробітна плата ГУНП в Луганській області в сумі 117,88 грн (а.с. 15).
Розрахунки при звільненні здійснено 27.04.2018р., що підтверджується листом відповідача від 30.05.2018р. №1134/28/01-18 та розрахунковим листом (а.с.37,38).
Крім того, згідно з довідками №А-3091 від 12.05.2016, №А-3092 від 12.05.2016, ОСОБА_1 в період з 30.08.2014 по 07.11.2015, та з 07.11.2015 по день видачі довідки безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області, на підставі наказів першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 07.06.2015 №158, від 07.11.2015 №321, від 19.12.2015 №353 (а.с. 18-19).
Відповідно до довідки про доходи від 15.10.2019 №858/111/22-2019 за період з 07.11.2015 по січень 2016 року грошове забезпечення позивачу нараховувалось без виплати винагороди за участь в антитерористичній операції (а.с. 20).
Позивач не погодившись з невиплатою винагороди за участь в АТО за зазначений період, вважаючи, що йому було зменшено розмір премії за вересень 2019 року, у зв'язку з чим йому невірно було розраховано грошовому допомогу при звільненні, а також вважаючи, що з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Щодо позовних вимог стосовно здійснення перерахунку премії за вересень 2019 року та здійснення перерахунку вихідної допомоги при звільненні, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію", частиною першою статті 94 якого поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
З метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, Міністерством внутрішніх справ України затверджено наказом від 06 квітня 2016 року № 260 Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок та умови № 260).
За змістом пункту 2 Порядку та умов № 260 до складу грошового забезпечення входять:1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 6 Порядку та умов № 260 передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.
Згідно з пунктом 12 Порядку та умов № 260 Керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.
Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції.
У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці.
Накази про преміювання поліцейських видаються до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання.
Виплата премії проводиться щомісяця в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.
Поліцейським поліції охорони виплата премії здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць разом з виплатою грошового забезпечення.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що встановлення премій є правом керівника, а не його обов'язком, при цьому встановлення цих премій можливе лише при наявності відповідних бюджетних асигнувань.
З матеріалів справи вбачається, що премія за квітень 2019 року була встановлена наказом начальника ГУНП в Луганській області від 25.09.2019 №2533 «Про преміювання за вересень 2019 року» у розмірі 29,34%, яка і була включена до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.
Крім того, нормами законодавства визначено сукупність підстав, що впливають на встановлення розміру премій поліцейському.
При цьому, премія відноситься до виду заохочення за результатами служби поліцейського відповідно до його особистого вкладу в загальні результати служби.
Слід зазначити, що нормами чинного законодавства не визначено фіксований розмір премії, який має встановлюватися щомісяця. Розмір премії поліцейським встановлюється за рішенням начальника ГУНП в Луганській області відповідно до результатів служби за місяць, а не в порівнянні із попередніми періодами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок премії за вересень 2019 року є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вихідної допомоги при звільнення пов'язана з вимогою про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок премії за вересень 2019 року, а тому є похідною у розумінні п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України.
У зв'язку з тим, що суд не знайшов підстав для задоволення позовної вимоги щодо перерахунку позивачу вихідної допомоги при звільненні, а тому в задоволенні позовної вимоги щодо перерахунку вихідної допомоги при звільнення слід відмовити.
Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно з частиною другою статті 94 Закону № 580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі Постанова № 988) та Порядком №260.
Пунктом 1 Постанови № 988 встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 23 Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують численність працівників, військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ кошторисах.
Аналогічна норма закріплена у пункті 7 Розділу І Порядку № 260 відповідно до якого грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 13 Розділу І Порядку № 260 виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць.
Відповідно до статті 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з частиною четвертою статті 9 цього Закону, виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі Порядок № 393).
Пунктом 10 Порядку № 393 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейські, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
При цьому, суд звертає увагу, що ані Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ані постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ.
В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та Верховного Суду, висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 806/2164/16.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Матеріалами справи підтверджено, що повністю остаточний розрахунок з позивачем проведено не в день звільнення - 03.09.2019, а через 43 дні 17.10.2019 (17 жовтня 2019 року позивачу були виплачені належні йому кошти у розмірі 117,88 грн: було проведено перерахунок посадового окладу та надбавки за вислугу років за грудень 2018 року; окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років за січень 2016 року, надбавки за таємність за грудень 2016 року та липень 2018 року, про що зазначено відповідачем в своїх письмових поясненнях).
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - подень постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Також, пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має розраховуватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до довідки про доходи від 20.12.2019 № 1044/111/22-2019, виданої Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області (а.с. 84), сума грошового забезпечення позивача складає: за липень 2019 року (31 календарний день) 12472,51 грн, за серпень 2019 року (31 календарний день) 15234,48 грн, разом 27706,99 грн. Середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню складає 446,89 грн (27706,99 грн/62 к.д.).
День звільнення позивача 03.09.2019 вважається останнім днем служби. Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 04.09.2019 по 16.10.2019 та становить 43 календарних днів.
Таким чином, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2019 по 16.10.2019, яке належить стягнути на користь позивача, складає 19216,27 грн = 446,89 грн х 43 календарних днів.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового кодексу України зобов'язаний виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.
Щодо позовних вимог про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, суд зазначає таке.
Статтею 13 Закону України від 20 березня 2003 року №638-IV «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.
За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб'єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.
Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" встановлено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 р. виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.
На виконання наведеної постанови Міністерством внутрішніх справ України видано наказ № 719 від 23 липня 2014 року, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 8 серпня 2014 р. за №939/25716 «Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України» яким передбачено виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, починаючи з 01 травня 2014 року, винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень у розрахунку на місяць.
Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди), за останньою займаною штатною посадою на час участі в зазначених операціях і заходах.
У п.2 цього наказу визначено, що винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.
Тобто, виходячи з приписів наведених норми, винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції виплачується тільки за час фактичної участі у заходах, передбачених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158.
З 03.02.2015 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» (далі постанова №24), пунктом 1 якої встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.
Розмір винагороди визначається виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів місячного грошового забезпечення постійного характеру, премії та повинен становити не менш як 3 тис. гривень на місяць. У разі коли військовослужбовець, особа рядового або начальницького складу, що брали безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду менше одного календарного місяця, розмір винагороди визначається пропорційно дням участі виходячи з її розміру, що становить не менш як 3 тис. гривень (абзац 2 пункту 1 Постанови № 24).
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Постанови № 24 винагорода військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу виплачується також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я після отриманих під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду поранень (контузії, травми, каліцтва).
Згідно з пунктом 1 додатку № 1 до Постанови № 24 в період мобілізації (в тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, період проведення антитерористичної операції винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за безпосередню участь військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу, звільненні таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 року № 24 наказом Міністерства оборони України від 02 лютого 2015 року № 49 «Про особливості виплати винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичної операції», зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 року за № 135/26580, затверджено Порядок виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі Порядок №49).
У п. 4 розділу І Порядку № 49 визначено, що виплата винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) наказами вищих командирів (начальників, керівників).
За приписами п.3 розділу 2 Порядку №49 винагорода виплачується за час, обрахований з дня фактичного початку участі військовослужбовців (крім резервістів) у заходах, зазначених у пункті 1 цього розділу, до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів (штабу АТО).
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції виплачується тільки за час фактичної участі у відповідних заходах, які зазначені у п.1 додатку 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 р. № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій».
Відповідно до п.5 розділу ІІ Порядку №49 військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України); перебувають у районі проведення АТО.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 р. №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» встановлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.
Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Суд зазначає, що з системного аналізу нормативних актів вбачається, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції виплачується тільки за час фактичної участі у відповідних заходах, які зазначені у п.1 додатку 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2015 р. № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій», у разі одночасного дотримання особами таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України); перебувають у районі проведення АТО.
Отже, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, Головним управлінням МВС України в області видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.
Наданими доказами підтверджуються ті обставини, що позивач перебував у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.
Однак, докази на підтвердження фактичної участі позивача у проведенні антитерористичної операції у весь період служби в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, в матеріалах справи відсутні.
Також суд зазначає, що виконання позивачем службових обов'язків у містах, які відносяться до зони проведення АТО, не свідчить про виконання позивачем конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні АТО, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати позивачу винагороди за участь в антитерористичній операції за спірний період.
Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу вимог законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код: 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19216,27 грн (дев'ятнадцять тисяч двісті шістнадцять гривень 27 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 04 лютого 2020 року.
Суддя О.В. Ірметова