справа №1.380.2019.003357
30 січня 2020 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,
представника позивача Попадюка С.С.,
представника відповідача Іванейко Я.Я.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області, а саме вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2533-52 У від 08.11.2018 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.07.2019 року представником позивача отримано спірну вимогу, якою позивача зобов'язано сплатити 15819,54 грн. боргу з єдиного соціального внеску. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, оскільки з часу впровадження такого зобов'язання як ЄСВ (єдиний соціальний внесок) з його доходу у виді заробітної плати (директор ТзОВ «Альберто-комп'ютер») роботодавцем здійснювалось нарахування та перерахування в дохід держави ЄСВ. Інші доходи впродовж 2011-2018 відсутні. Вказує, що з моменту реєстрації підприємцем у 2002 року не здійснював будь-яких дій пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, а у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо позивача, як підприємця. Вважає, що не зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок на інші доходи, оскільки подвійне оподаткування в Україні заборонене.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 25.07.2019. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просив суд у задоволенні позову відмовити та зазначив, що згідно інтегрованої картки платника податку для фізичних -осіб підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 08.11.2018 у позивача обліковується недоїмка у розмірі 15819,54 грн. У зв'язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ, відповідачем було сформовано спірну вимогу. Крім того, вказує, що відповідно до змін, внесених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування) зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Вказане передбачено абзацом третім ч.8 ст.9 Закону України №2464, а саме, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Законом України від 07.02.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3723,00 грн. Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%). Таким чином, згідно розрахунку заборгованості позивача, у нього обліковується недоїмка у розмірі 15819,54 грн., що становить 3 несплачені щоквартальні платежі (2457,18*3), а також сума у розмірі 8448,00 грн. Нарахування суми у розмірі 8448,00 грн. передбачено частиною п'ятою ст.8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування. Представник відповідача також вказує, що вищевказані нарахування здійснені контролюючим органом позивачу як фізичній особі-підприємцю, а відтак позивач зобов'язаний сплатити ЄСВ навіть у разі відсутності доходу.
Представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначає, що у ЄДР не міститься інформація про фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 , а відтак у нього не виникло обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску.
07.10.2019 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в якому вказує, що відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 з 05.12.2002 р. є фізичною особою-підприємцем та перебуває на податковому обліку у ГУ ДФС у Львівській області. Таким чином, позивачем підприємницьку діяльність не припинено, позивач є платником єдиного внеску та повинен його сплачувати. Крім того, покликання позивача на відсутність інформації щодо нього як фізичної особи-підприємця у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зумовлена тим, що фізичною особою-підприємцем не подано відповідну заяву до державного реєстратора про включення його як ФОП в ЄДР.
09.10.2019 представником позивача подано заяву про зміну підстав позову. У вказаній заяві представник позивача покликається, на те, що взяття фізичної особи-підприємця на облік як платника ЄСВ здійснюється лише у встановлений Законом спосіб - на підставі відомостей від державного реєстратора. Законом не передбачено автоматичного визнання фізичної особи платником ЄСВ лише на підставі даних, які містяться в органах державної податкової служби. Наявність будь-яких внутрішніх листів, роз'яснень, підзаконних актів щодо присвоєння статусу платника ЄСВ суперечить положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Таким чином, вважає, що визнання фізичної особи ОСОБА_1 платником ЄСВ лише на підставі перебування його на податковому обліку є безпідставним.
Ухвалою суду від 08.07.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 25.07.2019.
25.07.2019 підготовче засідання відкладено на 19.09.2019 року.
19.09.2019 підготовче засідання відкладено на 17.10.2019 року.
17.10.2019 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 14.11.2020 року.
14.11.2019 судове засідання відкладено на 28.11.2019 року.
Ухвалою від 28.11.2019 року витребувано від Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79040, м.Львів, вул.Городоцька, 299) належним чином завірені копії матеріалів реєстраційної справи ОСОБА_1 .
28.11.2019 судове засідання відкладено на 24.12.2019 року.
24.12.2019 судове засідання відкладено на 30.01.2020 року.
30.01.2020 року представник відповідача подав клопотання про заміну сторони ГУ ДФС у Львівській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Львівській області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» Головне управління ДФС у Львівській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Львівській області.
У зв'язку з викладеним, суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання про заміну сторони у справі, замінивши відповідача Головне управління ДФС у Львівській області його правонаступником Головним управлінням ДПС у Львівській області.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив його задоволити з підстав викладених у позовній заяві та заяві про зміну предмета позову.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно довідки ТзОВ «Альберто-комп'ютер» №1/06 від 03.07.2019 року ОСОБА_1 , з 01.03.2004 року по даний час працює на посаді директора ТзОВ «Альберто-комп'ютер».
Відповідно до довідки про доходи від 04.07.2019 №3 позивачу нараховувалась заробітна плата, виходячи з якої роботодавцем сплачувався за позивача ЄСВ (а.с.18-19).
Згідно реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи контролюючого органу, ОСОБА_1 з 05.12.2002 року є фізичною особою-підприємцем та перебуває на податковому обліку у ГУ ДФС у Львівській області.
Згідно інтегрованої картки платника податку для фізичних-осіб підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність, станом на 08.11.2018 у позивача обліковується недоїмка у розмірі 15819,54 грн.
У зв'язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ, 08 листопада 2018 року відповідачем сформовано спірну вимогу №Ф-2533-52, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити 15819,54 грн заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2533-52 У від 08.11.2018 року, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18).
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 з 01.03.2004 року по даний час працює на посаді директора ТзОВ «Альберто-комп'ютер», тобто з 2004 року є найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується представником ГУ ДПС у Львівській області та підтверджується довідкою про доходи позивача від 04.07.2019 №3, згідно відомостей якої ТзОВ «Альберто-комп'ютер» сплачувало за позивача ЄСВ (а.с.18-19).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТзОВ «Альберто-комп'ютер» судом не встановлено та відповідачем не надано. Зокрема, у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях відповідач стверджує, що позивач зобов'язаний сплатити ЄСВ навіть у разі відсутності доходу.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що податковим органом не підтверджено необхідність сплати позивачем єдиного соціального внеску, а відтак оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2533-52 У від 08.11.2018 року підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав та при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував рішення органу місцевого самоврядування.
Позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб'єктом владних повноважень.
Позов слід задоволити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2533-52 У від 08.11.2018 року.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.14, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задоволити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2533-52 У від 08.11.2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05.02.2020.
Суддя Крутько О.В.