04 лютого 2020 року м. Ужгород№ 260/1273/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Рейті С.І.
при секретарі судового засідання Олійник В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання протиправними дій та бездіяльності, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 лютого 2020 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення. Рішення в повному обсязі складено 05 лютого 2020 року.
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), яким просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виявилася у невидачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належить йому до видачі; визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу в день виключення із списків частини (11.06.2019 року) компенсації за неотримане речове майно; стягнути з відповідача невиплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке не було видане під час проходження військової служби позивачем, в день виключення із списків частини (11.06.2019 року).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виплачена позивачу грошова компенсація за неотримане речове майно. За таких обставин просить стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Представником відповідача подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки виплата грошової компенсації за неотримане речове майно здійснюється в межах бюджетних призначень, які на вказані виплати відсутні.
17.12.2019 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про часткову відмову від позову, а саме в частини позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Ухвалою суду від 04.02.2020 року закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Предметом спору, після закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, є визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка виявилася у невидачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належить йому до видачі та визнання протиправними дій щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу в день виключення із списків частини (11.06.2019 року) компенсації за неотримане речове майно.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
11.06.2019 року ОСОБА_1 , на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 129, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення.
Разом з тим, відповідачем не надано позивачу довідку про вартість речового майна, що належить йому до видачі, а також, відсутні докази щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, тому позивач вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону).
Згідно частини першої ст. 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок 178).
Пунктами 2, 3 Порядку 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку 178.
Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Будченко проти України" від 24.04.2014, Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).
Крім того, як вказано у рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014, що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stec and Others v. the United Kingdom) [ВП], заяви №65731/01 та №65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15.09.2009 у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 39) (пункт 31).
Таким чином, згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2019 року, провадження № К/9901/3690/18.
Як вже встановлено судом, наказом Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 129 від 11.06.2019 року припинено контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 .
Однак, докази щодо виплати позивачу компенсації за не отримане речове майно відсутні.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом стягнення з відповідача відповідної суми.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНКОПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ 08682683) про визнання протиправними дій та бездіяльності - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належить йому до видачі.
3. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення із списків частини (11.06.2019 року) компенсації за неотримане речове майно.
4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Рейті