05 лютого 2020 року м. Ужгород№ 260/1374/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: 1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 01.08.1994 р. по 14.08.2019 р. він проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, з 04.08.1999 р. у військовій частині НОМЕР_1 . 02 серпня 2019 року він звернувся до відповідача із письмовим рапортом щодо надання довідки про нараховану та виплачену індексацію його грошового забезпечення, у відповідь на який йому було повідомлено про невиплату такої з мотивів відсутності механізму нарахування індексації за попередні періоди та фінансових ресурсів. Такі дії відповідача вважає протиправними та такими, що порушують гарантоване законодавством право на своєчасне одержання винагороди за працю.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
21 жовтня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов №1222 від 16.10.2019 р., відповідно до якого проти задоволення позову заперечив. Зокрема, зазначив, що згідно з вимог чинного законодавства індексація грошових доходів населення здійснюється за рахунок відповідних коштів та у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Однак для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансових ресурсів в Міністерстві оборони України не було. Нормами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2003 р. №1078, не передбачено механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. З огляду на вказане вважає, що військова частина не могла виплатити індексацію грошових коштів позивачу за вказаний період.
24 жовтня 2019 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якого вважає, що відповідач не навів жодного документального підтвердження відсутності коштів для здійснення виплати індексації. Навпаки зазначає, що відповідно до наказів Міністерства оборони України від 27.01.2016 р., від 09.02.2017 р. №88 та від 15.02.2018 р. №65, командирам військових частин належало нараховувати та виплачувати індексацію відповідно до вимог законодавства України. Вважає безпідставним посилання відповідача на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 р. №248/3/9/1/2, оскільки такий не носить розпорядчого характеру та не є нормативним актом. Окрім того, звертає увагу суду на те, що військова частина НОМЕР_1 не перебуває у підпорядкуванні Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що майора ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) - заступника командира зенітного ракетно-артилерійського дивізіону з озброєння наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №2 від 02.01.2013 р. з 01 січня 2013 року зараховано в списки особового складу частини на всі види забезпечення.
Наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 25.06.2019 р. №192 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі ст. 26 ч. 1 п. «а» (у запас), ч. 5 п. 2 пп. «а» (у зв'язку з закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №169 від 29.07.2019 р. підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 15 серпня 2019 року.
02 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернуся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив надати вказівку начальнику фінансово-економічної служби щодо надання довідки про виплату індексації у період з січня 2016 року по березень 2018 року.
Листом №897 т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 07 серпня 2019 року у відповідь на рапорт ОСОБА_1 повідомлено, що згідно ст. ст. 48, 51 Бюджетного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Разом з тим, для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансових ресурсів в Міністерстві оборони України не було. Окрім того, механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Тому військова частина НОМЕР_1 не може надати довідку про нараховану та виплачену у період з 01.01.2016 р. по 01.03.2018 р. індексацію грошового забезпечення.
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та не виплати передбаченої нормами законодавства України індексації його грошових доходів протиправними, з метою належного захисту порушеного права на своєчасне одержання винагороди за працю позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 р., держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Порядок, об'єкти та підстави проведення індексації грошових доходів населення регламентуються нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон).
Так, відповідно до положень ст. 1 Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
При цьому, ст. 2 Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (ч.ч. 3, 4 ст. 4 Закону).
Нормами ст. 6 Закону встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Індексація доходів населення згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" №2017-III від 05.10.2000 р. відноситься до державних соціальних гарантій та покликана підтримати достатній життєвий рівень громадян та купівельну спроможність їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Норми ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлюють обов'язковість державних соціальних гарантій для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок).
П. 2 Порядку передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед яких, грошове забезпечення військовослужбовців.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (п. 4 Порядку).
Відповідно до п. 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Основною умовою початку нарахування індексації є встановлення того факту, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Суд зазначає, що відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених ст.4 цього Закону.
Відповідно до офіційної інформації, висвітленої Міністерством фінансів України в засобах масової інформації та мережі інтернет, величина індексу споживчих цін у 2015-2018 роках перевищила поріг індексації 103 відсотка.
Разом з тим, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у вказаний період не проводилася.
Не нарахування та не виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідач обґрунтовує виключно відсутністю фінансування та механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.
Вирішуючи питання правомірності дій відповідача крізь призму основних засад адміністративного судочинства, суд повинен дослідити, чи вчинялися такі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Зазначене кореспондується також з встановленим Конституцією України обов'язком будь-якого суб'єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Норми ч. 1 ст. 5 Закону встановлюють джерела коштів на проведення індексації грошових доходів населення, відповідно до яких підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Зазначене кореспондується з положеннями п. 6 Порядку, відповідно до якого виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Суд вважає, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Більше того, відповідачем взагалі не надано суду жодних належних та допустимих доказів заявленого твердження.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, гарантує захист власності. Так, зокрема, зазначеною статтею визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зазначене також кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Отже, з прецедентної практики Європейського суду з прав людини вбачається, що індексація грошового забезпечення також може розглядатися як «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підпадають під захист, гарантований цією статтею.
Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, відсутність належного бюджетного фінансування не може бути підставою для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічна позиція щодо не правомірності не нарахування та не виплати особі індексації грошового забезпечення викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Таким чином, суд вважає, що чинним законодавством України гарантоване право позивача на проведення індексації його грошових доходів у разі настання обставин, передбачених ст. 4 Закону, наведені відповідачем доводи не позбавляють обов'язку останнього провести таку, а тому дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018 року є протиправними.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 р. №248/1485, оскільки такі не є нормативно-правовими актами. Суд зазначає, що при прийнятті рішень з приводу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення працівника відповідач повинен керуватися нормами відповідних законодавчих актів, а не роз'яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки останні, на відміну від нормативно-правових актів, не носять обов'язкового характеру.
Ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій.
З урахуванням зазначеного, враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII “Перехідних положень” КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).
СуддяР.О. Ващилін