13 січня 2020 року м. Ужгород№ 807/559/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Микуляк П.П.
при секретарі Петрус К.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1, представник - не з'явився,
відповідача: ГУ Національної поліції в Закарпатській області, представник - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним дискримінаційного ставлення та зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошена вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 04 лютого 2020 року.
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, яким просить суд:
- визнати протиправним дискримінаційне ставлення до неї з боку Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, яке виявилося у її побитті, приниженні її людської гідності за ознакою належності до ромсько/циганської народності під час її перебування у відділенні поліції у смт. В. Березний, Великоберезнянського району Закарпатської області;
- зобов'язати ГУНП в Закарпатській області вчинити дії щодо публічного вибачення перед позивачкою шляхом здійснення публікації в газеті «Новини Закарпаття».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року відмовлено у відкритті провадження в даній адміністративній справі у зв'язку з тим, що даний спір повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 року у справі №807/559/18 без змін, оскільки спір з яким звернувся позивач до суду, виник між ним і відповідачем із відносин, які регулюються положеннями цивільного законодавства України, а тому зазначений спір не є публічно-правовим. Окрім того, зазначено, що така форма судового захисту як визнання дискримінаційних дій нормами КАС України не передбачено.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 на Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2018 року та Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року справу №807/559/18 відповідно до правил ч.6 ст. 346 КАС України передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 24 квітня 2019 року дійшла висновку (а.с.125 -130), що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 і її розгляд у порядку цивільного судочинства є помилковими, у зв'язку з чим справу було передано до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
15 травня 2019 року згідно до Витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, дану справу було передано для продовження розгляду судді Рейті С.І.
22 травня 2019 року суддею Рейті С.І. було подано письмову заяву про самовідвід, з підстав, визначених п.4 ч.1 ст.36 КАС України (за наявності інших обставин, що викликають сумнів у неупередженості судді).
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про самовідвід судді було задоволено та передано дану адміністративну справу для повторного визначення головуючого судді по справі.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану адміністративну справу було передано на розгляду судді Микуляк П.П.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2019р. було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час судового розгляду було заслухано пояснення позивачки та її представника, а також представника відповідача.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи тим, що позовні вимоги позивача ґрунтуються виключно на припущеннях представника позивача щодо неоднакового ставлення працівників поліції до ромів, критерієм якого є етнічне походження, що не має свого підтвердження.
В останнє судове засідання сторони по справі не з'явилися, однак ними були подані клопотання про розгляд даної адміністративної справи за їх відсутності.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Слідчим відділенням Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017070070000463, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.28 та ч.3 ст.345 КК України, за фактом спричинення 18.12.2017 року о 16.10 години громадянами ромської народності ОСОБА_1 (сином позивачки), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 тілесних ушкоджень працівникам Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , під час виконання ними службового обов'язку по охороні громадського порядку.
18.12.2017 року працівниками СКП Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_10 та ОСОБА_6 . було запрошено ОСОБА_1 до відділення поліції для надання нею пояснень щодо вчинення її сином ( ОСОБА_1 ) правопорушення, а саме: побиття працівників Великоберезнянського відділення поліції.
Позивачка та її представник зазначають, що під час надання пояснень у кримінальному провадженні №12017070070000463 від 18.12.2017р. працівниками поліції у відділенні поліції їй було завдано тілесні ушкодження в т.ч. струс мозгу, забій мягких тканин голови тощо. Таке поводження з нею вважає дискримінаційним саме по причині належності до ромської національності.
З даного приводу позивачка звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури.
Так в грудні 2017р. позивачка звернулася до прокуратури з повідомленням про вчинення злочину саме працівниками поліції, однак органи прокуратури розглядали вказане звернення в порядку передбаченому ЗУ «Про звернення громадян», а тому результат даного розгляду оскаржено та відповідно після винесення Ухвали Ужгородським міськрайонним судом 16.01.2018р. внесено відомості до ЄРДР. В подальшому було призначено досудове розслідування, а після створення ДБР справа передана детективам ДБР у м. Львові.
Крім того 05.02.2018 року до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшли листи від 29.01.2018 для розгляду, в межах компетенції, та надання інформації щодо можливих порушень прав та свобод громадян ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 допущених окремими працівниками Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП під час проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №12017070070000463 від 18.12.2017р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.28, ч.3 ст.345 КК України.
За вказаним зверненням було проведено службове розслідування, в ході якого встановлено, що слідчим відділенням Великоберезнянського віділення поліції Ужгородського ВП ГУНП здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017070070000463, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.28 та ч.3 ст.345 КК України, за фактом спричинення 18.12.2017 року о 16 годині 10 хв. групою осіб ромської народності тілесних ушкоджень працівникам Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області, під час виконання ними службового обов'язку по охороні громадського порядку.
По даному кримінальному проваджені, до Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області і була запрошена ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , через те, що її син ОСОБА_9 причетний до побиття працівників поліції Великоберезнянського відділення проліції.
Службовим розслідуванням було встановлено, що ОСОБА_9 прибула до Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області самостійно, жодних поліцейських заходів примусу до неї не застосовувалось.
Допит ОСОБА_9 розпочався 18.12.2017 року о 23.00 годині та проводився в службовому кабінеті № 14, після закінчення якого остання була відпущена додому. Під час допиту ОСОБА_9 ніяких тілесних ушкоджень не отримувала, до неї заходи фізичного впливу не застосовувались.
Висновком згаданого службового розслідування від 23.03.2018 року не було встановлено фактів неправомірних дій з боку окремих працівників поліції, та про результати такого було проінформовано Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2018 року у справі № 298/344/18 ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч.2 ст. 345 КК України та призначено йому покарання за ч.2 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі строком на два роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 від відбування покарання звільнено з випробуванням із встановленням іспитового строку два роки.
ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч.2 ст. 345 КК України та призначено йому покарання за ч.2 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі строком на два роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 від відбування покарання звільнено з випробуванням із встановленням іспитового строку два роки.
ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28 ч.2 ст. 345 КК України та призначено йому покарання за ч.2 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі строком на два роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування покарання звільнено з випробуванням із встановленням іспитового строку два роки.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання протиправними та дискримінаційними дії Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (як орган держави відповідальний за дій працівників поліції) стосовно позивачки, які виявилися у її побитті та приниженні, як особи ромської національності, під час надання нею пояснень.
Також ОСОБА_9 у своєму позові заявляє вимоги про відшкодування моральної шкоди, а саме: зобов'язання ГУНП в Закарпатській області публічно вибачитися перед позивачкою шляхом здійснення публікації в газеті «Новини Закарпаття», оскільки у зв'язку з вчиненням вказаних вище неправомірних дій, суб'єктом владних повноважень було завдано їй моральну шкоду, яка виявилась у тілесних ушкодженнях (струс мозгу, забій м'яких тканин голови, тощо) та душевному стражданні.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначено Законом України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон № 5207-VI).
Пунктом 2 ч.1 ст. 1 цього Закону визначено, що дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
За приписами ст. 14 Закону № 5207-VI особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом.
Тобто, особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою, зокрема до суду.
Слід зазначити, що у висновку службового розслідування зазначено, що в ході допиту позивачки в межах кримінального провадження остання не залежно від етнічного походження користувалась своїми правами та інтересами визначеними Кримінальним процесуальним кодексом України, що підтверджено, висновком службового розслідування від 23.03.2018 року, а тому будь-яких дій, які б мали ознаки дискримінаційного ставлення в ході допиту позивачки в якості свідка у кримінальному проваджені не виявлено.
Суд звертає увагу, що відомості про оскарження позивачкою вказаного висновку службового розслідування від 23.03.2018 року відсутні.
Крім того, позивачем не надано жодного доказу, який надає змогу підтвердити дискримінаційне ставлення працівників Великоберезнянського відділення поліції саме за ознакою етнічного походження.
Посилання представника позивача про те, що позивачку було принижено та завдано тілесних ушкоджень лише тому, що остання належить до національних меншин, а саме до ромської національності, на думку суду, не може бути належним доказом дискримінаційного ставлення працівниками відділення поліції.
Позовні вимоги позивачки ґрунтуються виключно на припущеннях щодо дискримінаційного ставлення працівників поліції до ромської національності, критерієм якого є етнічне походження.
В даному випадку дискримінаційне ставлення до ромської національності не знайшло свого підтвердження.
Ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачка стверджує, що їй була завдана в результаті незаконних дій моральна шкода та просить зобов'язати ГУНП в Закарпатській області публічно вибачитися перед нею шляхом здійснення публікації в газеті «Новини Закарпаття». Однак суду не надано жодних доказів в підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та причинного зв'язку між діями відповідача і заподіяною шкодою. Отже, суд вважає, що позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Суд звертає увагу, що Кримінальним кодексом України, встановлено відповідальність за вчинення злочину з підстав ознак расової приналежності (в розумінні Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні").
Як вже зазначалося вище представником позивачки в судовому засіданні було зазначено, що за фактом можливих неправомірних дій з боку працівників Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області відносно громадянки ОСОБА_9 була подана до прокуратури відповідна заява про зловживання працівниками Великоберезнянського відділення поліції Ужгородського ВП ГУНП службовим становищем.
За фактом вчинення працівниками поліції саме кримінального правопорушення було внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), а справу про можливі неправомірні дії з боку працівників Великоберезнянського відділення полції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області відносно громадянки ОСОБА_9 було передано до Державного бюро розслідувань у м. Львові з моменту його створення.
Відповідно в разі доведення зазначених обставин, особи винні у вчиненому проступку притягаються судом до кримінальної відповідальності з урахуванням обставин які відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 67 КК України (вчинення злочину на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності) обтяжують відповідальність.
Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, до публічно-правових спорів відповідно до норм КАС України є публічно-правовий спір, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій.
Відповідно до судової практики Верховного Суду України, наведеної, зокрема, в його Постанові від 31 травня 2016 року по справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Визнання протиправним дискримінаційного ставлення до позивачки з боку саме Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за ознакою належності до ромської національності є неналежним способом захисту, що додатково підтверджується внесенням відомостей за її заявою в ЄРДР оскільки в разі доведення обставин на які посилається позивачка наявні ознаки злочину відповідальність за який передбачена КК України, де за скоєне відсутня відповідальність у формі принесення публічних вибачень шляхом здійснення публікацій в газеті. Вказана вище позовна вимога не направлена на захист будь-якого права позивачки, а така форма судового захисту - як визнання дискримінаційного ставлення з боку ГУ Нацполіції за неведених вище обставин передчасна до закінчення розслідування кримінального правопорушення та/або винесення вироку.
Відповідно до норм ч.1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Окрім того, ч. 1 ст. 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку саме відповідачем доведено передчасність позовних вимог, оскільки оскарження рішень, дії чи бездіяльності відносно позивачки відповідачем - ГУ Нацполіції (як органом держави, що відповідає за дії конкретних працівників поліції) можливе тільки після завершення кримінальної справи порушеної за заявою позивачки.
Тому посилання її представника на прецедентне рішення Європейського суду з прав людини «Вергельський проти України» є недоречним з огляду на неоднаковість ситуації, а сама згадка в даному рішенні, що «жодного суб'єкта владних повноважень не було визнано винним у вчиненні насильницького злочину стосовно затриманого, яке мало місце, не може звільняти державу від відповідальності за Конвенцією» не являється підставою для задоволення позовних вимог - визнання протиправним дискримінаційного ставлення до позивачки з боку саме Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за ознакою належності до ромської національності.
На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративний позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним дискримінаційного ставлення та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк