05 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/11658/19
категорія 111030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області про відшкодування шкоди,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить стягнути на свою користь з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної Казначейської служби України 93448,57 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Аргументуючи позовні вимоги вказує, що з 16.08.2011 перебуває на обліку в Житомирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує щомісячне грошове утримання судді, як суддя у відставці, з якого, в свою чергу, у період з 01.07.2014 до 28.02.2018, пенсійний орган протиправно утримував податок з доходу фізичних осіб та військовий збір. Вказані відрахування здійснювалися відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким доповнено п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України підпунктом 164.2.19.
Наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення вищевказаних норм Податкового кодексу України, у зв'язку із чим, зазначені норми втрачають свою чинність з дня ухвалення цього рішення, а тому здійснені відрахування, були незаконними та призвели до заподіяних йому значних збитків.
Позивач вважає, що неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для компенсації заподіяних йому збитків, тобто застосування до держави наслідків передбачених ст.152 Конституції України, ст.22, 1175 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 18.11.2019 прийнято позовну заяву до провадження та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
27.11.2019 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву №01.1-10-10/1791 від 25.11.2019, в якому представник відповідача просить відмовити з задоволенні позовних вимог в повному обсязі та вважає Управління Державної казначейської служби України в м.Житомирі Житомирської області неналежним відповідачем у справі. Вказує, що управління не вступало у спірні правові відносини, а тому відсутні будь-які його неправомірні дії та бездіяльність, разом з тим відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та позовними вимогами, а отже відповідач не може нести за це відповідальність.
Від Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області будь-яких пояснення щодо позову або відзиву до суду не надходили.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду №01-84в від 13.12.2019, № 01-01в від 02.01.2020 суддя Єфіменко О.В., у період з 28.12.2019 до 13.01.2020 перебувала у щорічній відпустці.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Під час судового розгляду справи, встановлено, що ОСОБА_1 з 16.08.2011 перебуває на обліку у Житомирському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 88% суддівської винагороди на відповідній посаді судді, з якої був звільнений останній.
Зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 19.12.2018, надісланого позивачу за результатами розгляду його звернення з питань надання довідки про відрахування з пенсії податку на доходи фізичних осіб та військового збору слідує, що з щомісячного грошового утримання позивача з 01.07.2014 до 28.02.2018 відраховано податки у розмірі 93448,57 грн, в тому числі податок на доходи фізичних осіб у розмірі 86408,13 грн та 7040 грн - військового збору (а.с.9).
Вказані відрахування, здійснювалися на підставі внесених змін до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким доповнено п.164.2. ст.164 Податкового кодексу України підпунктом 164.2.19.
Натомість, як вказує у позовній заяві ОСОБА_1 , рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 у справі № 1-6/2018, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Враховуючи визнання неконституційною норми, на підставі якої здійснювалися відрахування вищевказаних податків, позивач вважає, що має право на відшкодування шкоди за незаконне утримання таких коштів з щомісячного грошового утримання у період з 01.07.2014 до 28.02.2018. У позовній заяві наголошує, що має право на отримання компенсації недоотриманих коштів в розмірі 9448,57 грн в порядку ст.152 Конституції України, ст.ст.22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпунктами 162.1.1, 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Об'єктом оподаткування резидента, відповідно статті 163 ПК України, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Пунктом 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 167.4 статті 167 ПК України, 167.4. ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо перевищення суми пенсії (включаючи суму її індексації, нараховану відповідно до закону), щомісячного довічного грошового утримання, визначеної у підпункті 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 цього розділу, які отримуються платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом.
Водночас, пунктом 16-1 Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України закріплено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
При цьому, п.п.1.1-1.4. пунктом 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України визначено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (п.1.5 пунктом 16-1 цього ж підрозділу ПК України).
Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Разом з тим, приписами підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до підпункту «е» 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи як сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримувана платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, крім випадку, визначеного підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.
Так, матеріалами справи підтверджено, що з щомісячного грошового забезпечення позивача у період з 01.07.2014 до 28.02.2018 здійснювалося відрахування, відповідно до вищевказаних норм ПК України, зокрема ст.ст.164-165 ПК України, податків у розмірі 93448,57 грн, в тому числі податок на доходи фізичних осіб у розмірі 86408,13 грн та 7040 грн - військового збору.
При цьому, слід відмітити, що рішенням Конституційного суду України у справі №1-6/2018 за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Конституційний Суд України вважає, що у сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого забезпечується пропорційне співвідношення між страховими внесками та призначеним розміром пенсійних виплат, а застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію у повному обсязі.
У законодавстві про пенсійне забезпечення в Україні таке співвідношення досягається встановленням залежності розміру пенсії від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) застрахованої особи, тобто від загальної суми сплачених за застраховану особу страхових внесків протягом всього періоду роботи, що передував призначенню або перерахунку пенсії.
Саме тому запровадження її оподаткування, починаючи з певного її розміру, порушує справедливий підхід до встановлення пенсії, оскільки призводить до зменшення її фактичного розміру, який встановлюється з урахуванням співвідношення між тривалістю страхового стажу та розміром заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист, яке відповідно до статті 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках; встановлюючи в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, зокрема принципу рівності.
Відповідно до рішення положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 27.02.2018.
Як свідчать матеріали справи, а зокрема лист Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №С-5131 від 19.12.2018, саме з 28.02.2018 припинилося відрахування з щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
При цьому, слід зауважити, що станом на дату виникнення спірних правовідносин абз.1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України був чинним, а відтак підлягав застосуванню та поширював свою дію на спірні правовідносини.
Доказів здійснення відрахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору із щомісячного грошового утримання позивача з 28.02.2018 позивачем до суду не надано, та під час судового розгляду справи не встановлено.
Так, до суду ОСОБА_1 звернувся із позовними вимогами, щодо стягнення з Державного бюджету України шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним.
В свою чергу, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, про що передбачено статтею 56 Конституції України.
В силу ст.152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Як вже згадувалося, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 у справі №1-6/2018 визнано неконтитуційними, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 ст.164 ПК України, а тому позивач вважає, що має право на отримання компенсації недоотриманих коштів в розмірі 93448,57 грн грн в порядку ст.152 Конституції України, ст.ст.22, 1175 Цивільного кодексу України (ЦК України) за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди передбачено ст.22 ЦК України.
Зокрема цією статтею передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
В свою чергу, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Зі змісту ст.1166 ЦК України слідує, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що статтею 22 ЦК України передбачено право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, однак предметом даного спору є компенсація шкоди, у вигляді недоотриманого грошового забезпечення судді у відставці.
Аналогічний висновок викладений у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 520/7678/19.
Водночас, суд зазначає, що правила статті 1175 ЦК України передбачають певні умови для відшкодування за рахунок держави шкоди, зокрема, завдання шкоди в результаті прийняття відповідним суб'єктом влади нормативно-правового акту, та визнання його незаконним та скасування.
Проте підстави, які слугували для звернення позивача із даним позовом, не містять посилань на порушення позивачем питання про визнання незаконними та скасування нормативно-правового акту саме відповідача у справі - Управління Державної казначейської служби України в Житомирській області.
Разом з тим, суд не погоджується з твердженнями позивача, що відповідачем у справі є саме держава в особі Управління Державної Казначейської служби в м.Житомирі Житомирської області, зважаючи на наступне.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначається пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами)".
З огляду на викладене, вказана постанова не регулює даний спір, оскільки стосується порядку виконання вже прийнятих рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів та боржників, а тому суд вважає безпідставним посилання позивача на вказаний вище порядок.
В свою чергу, суд погоджується із доводами представника відповідача, що управління Казначейства, виконуючи свої повноваження не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало, фактичними даними на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи не володіє, з огляду на наступне.
За приписами п.9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМ України №215 від 15.04.2015, казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до пп. 3 п. 4 цього ж Положення, управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
Відповідно ч.1 до ст.43 Бюджетного кодексу України, казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями; ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України; здійснення інших операцій з бюджетними коштами.
Таким чином, відповідно до наданих повноважень управління Казначейства виконують функцію обслуговуючого банку розпорядників і бюджетних коштів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями ст.90 КАС України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на викладене, суд вважає, що дані позовні вимоги зверненні до Управління Державної казначейської служби України в м.Житомирі Житомирської області є безпідставними та задоволенню не підлягають.
З урахуванням встановлених фактів, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 77, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 /РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області (вул. Святослава Ріхтера, 12/5, м.Житомир,10008. ЄДРПОУ/РНОКПП: 38035726), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.Перемоги, 55, м.Житомир, 10003. ЄДРПОУ/РНОКПП: 37927490), про відшкодування шкоди- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.02.2020.
Суддя О.В. Єфіменко