23 січня 2020 року Справа № 160/13002/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які полягають у відмові призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14.06.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14.06.2019, зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 1 - 5 років 10 місяців 3 дні, за Списком № 2 - 22 роки 7 місяців 10 днів, а також виплатити ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася з 14.06.2019.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03.09.2019 він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, 29.11.2019 у її призначенні позивачеві було відмовлено у зв'язку з не зарахуванням до пільгового стажу ОСОБА_1 відповідних періодів його роботи як за Списком № 1 так і за Списком № 2. Позивач вважає неправомірною відмову відповідача у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки ним до пенсійного органу були надані всі необхідні документи, які підтверджують його право на призначення такої пенсії.
Ухвалою суду від 24.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
21.01.2020 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що за результатами розгляду документів наданих ОСОБА_1 на підтвердження свого пільгового стажу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про відсутність підстав для призначення пільгової пенсії за Списком № 2 позивачу, оскільки станом на 03.09.2019 загальний стаж роботи складає 31 рік 09 місяців 06 днів, з них: за Списком № 1 - 02 роки 06 місяців 11 днів (з урахуванням періоду навчання в професійно-технічному училищі № 32); за Списком № 2 - 09 років 02 місяці 08 днів. За таких обставин, загальний пільговий стаж роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» станом на 03.09.2019 у ОСОБА_1 відсутній.
На виконання ухвали суду від 24.12.2019 відповідачем було долучено до матеріалів справи № 160/13002/19 належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
Згідно положень ст. 263 КАС України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом № 1798/03.12-11 від 29.11.2019 пенсійний орган відмовив позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, оскільки згідно наданих документів, станом на 03.09.2019 загальний стаж ОСОБА_1 склав 31 рік 09 місяців 06 днів, стаж роботи на пільгових умовах: за Списком № 1 - 02 роки 06 місяців 11 днів (з урахуванням періоду навчання в професійно-технічному училищі № 32); за Списком № 2 - 09 років 02 місяці 08 днів., що є недостатнім для призначення даного виду пенсії.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з відмовою відповідача у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до п. 2 розд. ХV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) встановлено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Пунктом 3 "Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України за № 383 від 18.11.2005, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
При цьому, згідно п. 2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 "Про затвердження порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу.
Як встановлено статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закону № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або
за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1 (БТ НОМЕР_2 І НОМЕР_3 ), в якій містяться записи, зокрема:
- № 1 з 01.09.1979 по 10.06.1983 - навчання у Криворізькому гірничому професійно-технічному училищі № 32 за спеціальністю «Машиніст транспортно-навантажувальних машин», що відноситься до Списку № 1 (диплом № 390410 від 10.06.1983);
- № 2 з 05.07.1983 по 29.11.1983 - робота у рудоуправлінні ім. В.І. Леніна об'єднання «Кривбасруда», дільниця № 12, на посаді підземного машиніста вантажної машини 4-го розряду, що відноситься до Списку № 1 (наказ № 43-к від 11.07.1983);
- № 13 з 19.05.1997 по 10.02.1999 - робота у Відкритому акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», на посаді слюсаря з ремонту устаткування 4 розряду дільниці № 1 з ремонту дробильної фабрики цеху з ремонту технологічного обладнання, що відноситься до Списку № 1 (наказ 73к1133 від 16.05.1997);
- № 22 з 16.08.2002 по 13.10.2003 - робота у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мастерс» на посаді газорізальника по п'ятому розряду, що відноситься до Списку № 2 (наказ № 455 від 16.08.2002);
- № 24 з 06.11.2003 по 02.03.2009 - робота у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КБМК» на посаді монтажника по монтажу сталевих і залізобетонних конструкцій 4-го розряду, що відноситься до Списку № 2 (наказ № 125-к від 05.11.2003);
- № 29 з 03.03.2009 по 31.07.2013 - робота у Закритому акціонерному товаристві «Криворізька будівельна компанія» на посаді монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 4-го розряду, що відноситься до Списку № 2 (наказ № 27-к від 03.03.2009);
- № 34 з 01.08.2013 по 13.06.2019 - робота у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Криворізька будівельна компанія» на посаді монтажника з ремонту сталевих і залізобетонних конструкцій 4-го розряду, що відноситься до Списку № 2 (наказ № 34к від 01.08.2013).
Вказані записи скріплені печатками підприємств.
Аналізуючи викладене, слід зазначити, що відповідачем не зараховано до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 16.08.2002 по 13.10.2003 у ТОВ «ВБК «Мастерс» на посаді газорізальника по п'ятому розряду, що відноситься до Списку № 2, з огляду на те, що надана позивачем довідка від 10.06.2019 № 10/0/0 про особливий характер роботи ОСОБА_1 за період з 16.08.2002 по 13.10.2003 у ТОВ «ВБК «Мастерс» є недостовірною, оскільки ТОВ «ВБК «Мастерс» за юридичною адресою: вул. Ландау, буд. 6, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50006 не знаходиться.
Однак, на переконання суду, такі твердження відповідача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка, в даному випадку, повністю підтверджує вказаний період роботи ОСОБА_1 у ТОВ «ВБК «Мастерс».
Більш того, є незрозумілим сам факт пов'язування відповідачем видачі позивачу довідки ТОВ «ВБК «Мастерс» від 10.06.2019 № 10/0/0 про особливий характер роботи з безпосереднім місцем знаходження ТОВ «ВБК «Мастерс», та як це може бути пов'язано із зарахуванням спірного періоду роботи, а саме з 16.08.2002 по 13.10.2003, до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2.
Крім того, щодо періоду роботи ОСОБА_1 з 06.11.2003 по 02.03.2009 у Товаристві з обмеженою відповідальністю «КБМК» на посаді монтажника по монтажу сталевих і залізобетонних конструкцій 4-го розряду, що відноситься до Списку № 2, то з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем зараховано до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 лише частину вказаного періоду роботи, а саме: з 25.07.2007 по 02.03.2009, з підстав того, що наказ № 4\1 від 19.07.2002 ДП КБМК ЗАО «КСК» «Про результати атестації робочих місць» не містить відомостей про погодження експертом з умов праці, а відповідно період роботи позивача з 06.11.2003 по 24.07.2007 не може бути віднесений до пільгового стажу по Списку № 2.
Однак, такі твердження відповідача, на переконання суду, є також безпідставними, оскільки факт проведення атестації робочого місця позивача підтверджується наказом № 4/1 від 19.07.2002, при цьому відповідні недоліки останнього, не можуть стати підставою для не зарахування ОСОБА_1 спірного періоду роботи з 06.11.2003 по 24.07.2007 та відповідно позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки такі недоліки вчинені безпосереднім керівництвом підприємства та до яких позивач не має жодного відношення.
Що стосується періоду роботи ОСОБА_1 з 03.03.2009 по 31.07.2013 у ЗАТ «Криворізька будівельна компанія» на посаді монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 4-го розряду, що відноситься до Списку № 2, то з цього приводу суд зазначає, що посилання відповідача на довідку видану ПАТ «Криворізька будівельна компанія» № 108 від 18.09.2019, відповідно до якої підтверджено лише 03 роки 02 місяці 21 день пільгового стажу по Списку № 2 ОСОБА_1 , не приймається судом до уваги, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача, є трудова книжка.
Більш того, дослідивши означену довідку ПАТ «Криворізька будівельна компанія» № 108 від 18.09.2019, суд встановив, що остання не містить інформації стосовно фактично відпрацьованого часу ОСОБА_1 за Списком № 2, що становить у підсумку саме 03 роки 02 місяці 21 день.
Слід також зазначити, що відповідачем за аналогією було здійснено і зарахування стажу роботи позивача до пільгового стажу за Списком № 2 за період його роботи з 01.08.2013 по 13.06.2019, що обумовлено довідкою ТОВ «КБК» № 2027 від 02.09.2019 із вибіркою фактично відпрацьованого часу підтверджено період на роботах із шкідливими умовами праці за Списком № 2 тривалістю у 04 роки 04 місяці 08 днів, однак як вже зазначалось судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача, є трудова книжка, яка в даному випадку, повністю підтверджує пільговий стаж роботи позивача по Списку № 2 за період з 01.08.2013 по 13.06.2019.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 по справі № 668/3386/15-а (провадження № К/9901/19127/18).
Щодо зарахування періоду навчання ОСОБА_1 в професійному-технічному училищі з 01.09.1979 по 10.06.1983 до пільгового стажу за Списком № 1, то з цього приводу суд зазначає наступне.
Стаття 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» встановлює, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
При цьому, чинним законодавством (Закон України № 2636-ІV від 02.06.2005) встановлено, що час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
Документально встановлено, що позивач після завершення навчання з 05.07.1983 (в межах 3-х місячного строку) був прийнятий на шахту машиністом вантажної машини 4-го розряду у рудоуправління ім. В.І. Леніна об'єднання «Кривбасруда» (Список № 1), де працював до 29.11.1983 - тобто 4 місяці 25 днів.
Також, документально підтверджується, що з 19.05.1997 по 10.02.1999 позивач працював у ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», на посаді слюсаря з ремонту устаткування 4 розряду дільниці № 1 з ремонту дробильної фабрики цеху з ремонту технологічного обладнання (Список № 1) - тобто 01 рік 8 місяців 22 дні.
Таким чином, наявні підстави для здійснення зарахування періоду навчання в професійно-технічному училищі до пільгового стажу за Списком № 1, проте лише у співвідношенні до наявного відпрацьованого пільгового стажу, а саме 02 роки 1 місяць 17 днів.
З урахуванням викладеного пільговий стаж роботи позивача по Списку № 1 складає 04 роки 03 місяці 04 дні.
При цьому, пільговий стаж позивача по Списку № 2 складає 16 років 09 місяців 07 днів.
Враховуючи наведене, а також те, що на час звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилось 55 років, його страховий стаж становив більше 31 року, в тому числі стаж за Списком № 1 - 04 роки 03 місяці 04 дні, за Списком № 2 - 16 років 09 місяців 07 днів (загальний пільговий стаж - 21 рік 11 днів), тому він набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року (остаточне) у справі "Чуйкіна проти України" (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З системного аналізу положень КАС України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
При вирішенні питання про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою, в сумі 1 000,00 грн., суд виходить з таких приписів статей 134, 139 КАС України.
Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатом Бондаренко Світланою Олександрівною договір про надання правової допомоги від 05.12.2019.
Згідно п. 1.1 зазначеного Договору адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу Клієнту, яка полягає в наступному: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень положень чинного законодавства України, в тому числі і пенсійного законодавства; складання адміністративного позову від імені Клієнта до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; представництво інтересів Клієнта у судах всіх інстанцій під час розгляду вищезазначеного позову; складання у разі необхідності документів процесуального характеру, клопотань, апеляційної та касаційної скарг тощо; представництво інтересів Клієнта в органах державної влади та місцевого самоврядування; представництво інтересів Клієнта під час здійснення виконавчого провадження; надання у разі необхідності іншої правової допомоги.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги від 05.12.2019, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з пенсійного законодавства; складання адміністративного позову від імені Клієнта до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - Клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 1 000,00 грн.
Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження здійснення судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги, позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги від 05.12.2019 з додатками; рахунок-фактуру від 17.12.2019 на суму 1 000,00 грн.; квитанцію про сплату за юридичні послуги від 17.12.2019 на суму 1 000,00 грн.; акт приймання-передачі наданих послуг від 17.12.2019.
Завірені копії вищезазначених документів долучені до матеріалів справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
Так, аналізуючи надані позивачем документи на підтвердження понесених витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою, суд звертає увагу, що квитанція про сплату за юридичні послуги від 17.12.2019 не є достатнім доказом на підтвердження факту понесення позивачем таких витрат, оскільки така квитанція за своєю формою не відповідає вимогам платіжного документа.
Таким чином, на переконання суду, позивачем не надано належних в розумінні ст. 73 КАС України доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимоги щодо стягнення на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрат на професійну правничу допомогу.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору суд виходив з такого.
Фактично позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах визнані протиправними, а задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії є похідними від першої вимоги, отже присудженню підлягає судовий збір у розмірі, який передбачений сплаті як за одну позовну вимогу немайнового характеру.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 74180 від 16.12.2019.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які полягають у відмові призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14.06.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14.06.2019, зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 1 - 04 роки 03 місяці 04 дні, за Списком № 2 - 16 років 09 місяців 07 днів, а також виплатити ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася з 14.06.2019.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції № 74180 від 16.12.2019.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення суду складений 23 січня 2020 року.
Суддя А. Ю. Рищенко