справа № 2а-4702/09/0670
категорія 2.11.3
16 грудня 2009 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Капинос О.В.,
при секретарі - Господарчук І.В.,
за участю представників позивача Дячук О.В., Петренка І.В., Хомяк Н.О., представників відповідача Яремчука О.В., Савицької І.С., Левченка В.С., прокурора Слівінського О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Україна" < Текст >
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі < Текст >
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-
встановив:
Позивач звернувся з вказаним позовом до Державної податкової інспекції в м. Житомирі, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001302301/0 від 25.05.2009 р. та податкове повідомлення-рішення № 0001312301/0 від 25.05.2009 р.. Вважає, що вищевказані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали. Просять його задовольнити.
Представники відповідача проти позову заперечили, з підстав, викладених в письмовому відзиві на позовну заяву. Просять в позові відмовити.
Прокурор, який вступив в справу на стороні відповідача, проти позову заперечує. Просить в позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріли справи, встановив: Державною податковою інспекцією в м. Житомирі проведена планова виїзна документальна перевірка АТЗТ «Україна» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої складено акт перевірки № 3046/23-1/00307230/0110 від 13.05.2009 р. (далі - акт перевірки), на підставі якого донараховано податок на прибуток підприємств в сумі 6335476грн. за основним платежем, та 4195860грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податок на додану вартість в сумі 3562962 грн. за основним платежем, та 3562962 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Зокрема, в акті перевірки зазначено, що АТЗТ „Україна” в порушення пп..1.25 ст.1, пп..4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено валові доходи в розмірі 5 618 412,20 грн. за 4 квартал 2008 року, оскільки зазначена сума являється безнадійною заборгованістю перед ВАТ „Васильківський шкірзавод”.
Однак, суд не погоджується з даним висновком податкового органу з наступних підстав.
В акті перевірки відображено, що відносно ВАТ „Васильківський шкірзавод” порушено справу про банкрутство № Б19/311-08 від 15.07.2008 р., таким чином підприємством порушено ст.. 12 «Забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і що заборгованість в сумі 5 618 412,20 грн. є безнадійною. Висновок ДПІ базуються тільки на даних про порушення справи про банкрутство ВАТ „Васильківський шкірзавод”.
Згідно ухвали Господарського суду Київської області від 22.09.2008 р. провадження у справі про банкрутство ВАТ „Васильківський шкірзавод” зупинено.
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону боржник - це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати; кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
Відповідно договору № 012 купівлі-продажу від 10.01.2008 р., ВАТ „Васильківський шкірзавод” реалізовує продукцію, а АТЗТ „Україна” придбає дану продукцію, та здійснює оплату за отриману продукцію протягом не більше ніж 100 (ста) календарних днів від дня її прийняття. Станом на 31.12.2008 р. заборгованість позивача перед ВАТ „Васильківський шкірзавод” становить 5 618 412,20 грн..
Відповідно до п. 1.25. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
- заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;
- прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;
- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);
- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;
- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Тобто, АТЗТ „Україна” є не кредитором, а боржником перед ВАТ „Васильківський шкірзавод”. Вказана заборгованість позивача не є безнадійною, з огляду на визначеність безнадійної заборгованості відповідно до п. 1.25 ст. 1 вищезазначеного Закону. Крім того, відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.10.2009 р. ВАТ „Васильківський шкірзавод” включений до ЄДРПОУ.
Також, безпідставним є посилання податкового органу на пп.4.1.6 п.4.1.ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” про те, що продукція отримана від ВАТ „Васильківський шкірзавод” є безоплатно отриманою. Як зазначено в договорі № 012 від 10.01.2008 р. між ВАТ „Васильківський шкірзавод” та АТЗТ „Україна” оплата за отриману продукцію проводиться не пізніше ніж 100 календарних днів після отримання такої продукції. Таким чином, продукція отримана АТЗТ „Україна” від ВАТ „Васильківський шкірзавод” не є безоплатно отриманою, а договір є оплатним.
Крім того, в акті перевірки зазначено, що АТЗТ „Україна” в порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” завищено валові витрати, пов'язані з мерчандайзинговими, логістичними, маркетинговими, інформаційно-консультативними послугами, послугами, отриманих в т.ч. від ТОВ “Метро Кеш енд Кері Україна”, на суму 1676248, 87 грн..
Однак, суд не погоджується з таким висновком відповідача виходячи з наступного.
Правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб"єктів господарювання різних форм власності, відповідно до Конституції України встановлює Господарський кодекс України.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Виходячи з визначення терміну „маркетинг", вказаному в Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1 - інновація „Обстеженню технологічних інновацій промислового підприємства", затвердженої Наказом Держкомстату України № 382 від 28.11.2005 р., можна зробити висновок, що маркетинг проводиться з метою вдосконалення збуту продукції на ринку.
Відповідно до п.8 ст.19 Господарського кодексу України усі суб"єкти господарювання зобов"язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом.
Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Згідно ст.1 вказаного Закону бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - бухгалтерський облік є обов"язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст.1 зазначеного Закону - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно п.2 ст.9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов"язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату і місце складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ст.1 вказаного Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов»язань, власному капіталі підприємства.
Крім того, відповідно до вимог пп.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні містити такі обов"язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Таким чином, бухгалтерський облік є обов"язковим видом обліку, який ведеться на підприємстві і на даних якого грунтується податкова звітність. Крім того, бухгалтерський облік ведеться на підприємстві лише на підставі первинних документів, що містять обов"язкові реквізити та фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов"язкові реквізити.
Відповідно ст.. 19 Конституції України органи держаної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надання маркетингових, мерчендайзингових та інших послуг з просування товару не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акту, який би забороняв або обмежував таку діяльність.
Як встановлено судом, протягом 2008 року підприємством укладені договори про надання маркетингових, мерчендайзингових та інших послуг. Послуги, передбачені договорами, пов»язані з продажем та придбанням продукції позивача, та стосуються продукції (товару), постачання якого є його господарською діяльністю, що дає підстави віднести їх вартість до складу валових витрат підприємства.
Так, згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Пункт 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, п.5.11 ст. 5 вказаного Закону не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.
Пунктом 5.4.4 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, відносяться до валових витрат платника податку. Крім того, ні у вказаному Законі, ні в інших нормативно-правових актах не встановлено вимоги що для віднесення до валових витрат передпродажні послуги мають надаватись тільки стосовно товарів, що є власністю платника податку.
З матеріалів справи вбачається, що послуги, які надавались позивачу, стосувалися товарів, поставка (продаж) яких є господарською діяльністю підприємства, товари виготовлялись під торговими марками (знаками) для товарів і послуг, які належать позивачу на праві власності, що підтверджується відповідними свідоцтвами. Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності підприємства з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. Так як вказані послуги надавалися на період дії договірних відносин з поставки товару, то послуги мали регулярний постійний характер.
Також необхідно зазначити, що висновок щодо права позивача на віднесення до складу валових витрат вартості вказаних послуг зроблений також в листі ДПА України від 08.04.2008 р. № 3146/6/15-016.
Відповідно до п. 4.4.1. ст.4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до підпункту г) п. 4.4.2 ст.4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обгрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування.
Відповідачем безпідставно зазначено, що в актах виконаних робіт не конкретизовано які саме маркетингові, мерчандайзингові послуги, послуги по організації збуту товарів, послуг по організації просування товарів, логістичних послуг, послуг з внесення нових товарів до асортиментного переліку постачальника для подальшого продажу, послуг з введення нових товарів постачальника у кожний торгівельний центр ТОВ “Метро Кеш енд Кері Україна”, тобто акти виконаних робіт не містять інформацію про фактично понесені витрати на виконання вказаних послуг.
Разом з тим, правилами ведення податкового обліку, встановленими чинним законодавством, зокрема ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не вимагається підтвердження витрат на проведення маркетингових, мерчандайзингових, інформаційно-консультативних та інших послуг додатковими або спеціальними документам у вигляді звітів, висновків, аналізів, програм, графіків і ін. Чинне законодавство не передбачає спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання маркетингових чи мерчандайзингових послуг.
Пунктом 5.3.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Акти, якими оформлялись факт отримання позивачем послуг від контрагентів, відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства та містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб. Крім того, акти, що засвідчують факт надання послуг, не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку.
Крім того, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Податковий кредит по отриманим послугам підприємством повністю підтверджено відповідними податковими накладними, що містяться в матеріалах справи, і не заперечується податковою інспекцією у м. Житомирі, що підтверджується актом перевірки.
Таким чином, відповідачем безпідставно зроблено висновок про те, що такі послуги неправомірно віднесені до валових витрат, а відтак підприємством занижено податок на прибуток підприємств по таким операціям.
Також, в акті перевірки зазначено, що АТЗТ „Україна” по ряду договорів комісії, купівлі-продажу безпідставно віднесено до валових витрат та безпідставно включено до податкового кредиту суми по таких договорах.
Однак, суд не погоджується з таким висновком відповідача виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1.32 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
З аналізу вищезазначених норм Господарського кодексу України вбачається, що суб»єкти господарювання вільні у виборі видів підприємницької діяльності, яку вони здійснюють.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання виникають на підставі господарських договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Згідно статті 67 ГК підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Таким чином, оскільки прямих правових норм в чинному законодавстві України немає щодо того, що підприємство яке здійснює господарську діяльність не має право здійснювати іншу діяльність пов'язану на отримання прибутку, крім її основної, то відповідно позивач має право здійснювати будь-яку діяльність, яка прямо не заборонена законом та передбачена статутом підприємства, з однією метою - отримання прибутку.
Судом встановлено, що позивачем у 2008 році укладено ряд договорів комісії, купівлі-продажу, зокрема, ячменю фуражного, ріпаку, пшениці продовольчої, гороху, шкур великої рогатої худоби.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Укладені позивачем договори є діючими, оплатними і судові рішення, щодо їх недійсності відсутні.
Крім того, відповідачем в порушення пп. 2.3.4. Наказу ДПА України від 10.08.2005 р. № 327 „Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25.08.2005 р. за № 925/1120, яким визначено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання, в акті перевірки зазначено, що діяльність, на виконання якої укладені договори комісії не має відношення до виробників панчішно - шкарпеткових виробів, у зв»язку з чим АТЗТ „Україна” порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та пп.7.4.2, пп. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Пункт 5.3 ст.5 зазначеного Закону передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат. Крім того, п.5.11 ст. 5 даного Закону не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.
Пунктом 5.3.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як встановлено в ході розгляду справи, придбання товару здійснювалося позивачем з метою подальшого його продажу та отримання доходу, тобто для використання в своїй господарській діяльності. Проведення зазначених господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.
Зокрема, на отримання та передачу товару позивачем надано накладні, дані операції відображені в бухгалтерському обліку підприємства , що підтверджується витягами з книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), податковими накладними, що не заперечується відповідачем.
Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Документи, що засвідчують факт переходу права власності на придбані товари, надані позивачем містять всі зазначені реквізити, вони не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку.
Посилання в акті перевірки, зокрема, на те, що позивачем в порушення Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» для підтвердження права на віднесення сум до валових витрат по зазначених договорах не надано всіх документів, які б підтверджували проведення господарських операцій, зокрема, ветеринарні довідки, договори зберігання зерна, сертифікати якості, складські квитанції, тощо, суд вважає безпідставним.
Так, відповідно до преамбули Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» цей Закон визначає державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу. Таким чином, вказаний Закон не регулює правовідносин в сфері оподаткування, а зазначені відповідачем документи не є документами бухгалтерського обліку в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ».
Крім того, судом встановлено, що позивачем реалізація придбаного товару здійснювалась на підставі договорів комісії комісіонерами, а тому договори на його зберігання ним не укладались. Дані договори від свого імені, відповідно до умов договорів комісії, укладались комісіонерами, яким було передано на реалізацію зазначений товар .
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений в п.3.2 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість ” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені законом реквізити. Податкові накладні, на підставі яких підприємством сформовано податковий кредит, не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним законодавством, що підтверджується актом перевірки.
Тобто, позивач правомірно на підставі п.7.5.1. п.7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів на підставі отриманих від його постачальників податкових накладних, що засвідчує факт придбання ним товарів.
Отже, на підставі викладеного, суд вважає, що позивачем правомірно включені суми за придбані товари до складу валових витрат та податкового кредиту без порушення вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Щодо зроблених висновку щодо порушення підприємством пп.7.4.2. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” при придбання легкового автомобіля “Міцубісі Лансер” від ТОВ “Ніко України”, суд вважає його безпідставним, виходячи з наступного.
Відповідно з пп.7.4.1 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи почали такі товари (послуги) та основні фонди використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Таким чином, згідно пп.7.4.1. вказаного Закону платник ПДВ має право на включення до складу податкового кредиту звітного періоду суму ПДВ нарахованого (сплаченого) в цьому звітному періоді при придбанні легкового автомобіля, що є основним фондом і підлягає амортизації, який підприємством заплановано використовувати для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності. При цьому право на нарахування податкового кредиту платник отримує незалежно від того, чи почав придбаний ним легковий автомобіль використовуватися в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності протягом звітного податкового періоду, незалежно від того, яким шляхом було придбано автомобіль (придбання на митній території України або ввезення з-за меж митної території України за договором купівлі-продажу, отримання в якості внеску до статутного фонду від резидента або від нерезидента), а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Разом з тим, пп.7.4.2 ст.7 вказаного Закону передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включаються до складу основних фондів.
Тобто, у даному Законі існує колізія щодо неоднозначного трактування порядку формування на податкового кредиту платником ПДВ при придбанні легкового автомобіля та порядку відображення в податковому обліку сум ПДВ, нарахованих (сплачених) при придбанні легкового автомобіля.
Відповідно до п. 1.17 ст.1 даного Закону валові витрати виробництва (обігу), розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно пп.. 5.3.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ПДВ, сплачений в складі витрат при придбанні товарів (робіт, послуг), що відносяться до складу валових витрат, та основних фондів нематеріальних активів, які підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат, або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом у випадку, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник ПДВ, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які обкладаються ПДВ та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком.
Тобто, суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, відносяться до складу валових витрат.
Однак, згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не в звільнених від оподаткування або не є об'єктом оподаткування, а тому не відноситься до складу валових витрат.
Таким чином, вищенаведені норми Закон України «Про податок на додану вартість» і Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», передбачають неоднозначне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарської операції при придбанні легкового автомобіля і можливості віднесення сплачених сум ПДВ по цим операціям до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.
У відповідності до пп. 4.4.1. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Крім того, дане порушення в акті перевірки викладено з порушенням вимог пп. 1.3, 1.4, 1.5, 1.7, 2.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами підприємницької діяльності затверджений наказом ДПА України 10.08.205 № 327. Зокрема, даним Порядком передбачено, що за результатами документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства посадовими особами органів податкової служби, які брали участь у їх проведенні, складається акт, який містить систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень платником податків норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання ним законних вимог посадових осіб податкових органів. З метою прийняття правильного рішення за результатами документальної перевірки в акті підлягають розгляду всі істотні обставини фінансово - господарської діяльності суб'єкта господарювання, що стосуються фактів виявлених порушень, які повинні бути викладені в акті ясно, об'єктивно, повно із посиланням на докази, що зафіксовані податкових, бухгалтерських регістрах, що достовірно підтверджують наявність вказаних порушень. Забороняється викладення в акті документальної перевірки необґрунтованих даних, а також перевіряючими, які не мають підтверджених доказів та різного роду висновків щодо дій посадових осіб перевіряємого підприємства. Відповідачем висновки про порушення вимог пп..7.4.2 Закону України «Про податок на додану вартість» зроблені на суб'єктивних припущення перевіряючих без посилання на відповідні докази та аналізу виявленого порушення.
Таким чином, суд вважає, що позивач правомірно, без порушення пп.7.4.2. п.7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену при при придбання легкового автомобіля “Міцубісі Лансер”.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0001302301/0 від 25.05.2009 р. та податкове повідомлення-рішення № 0001312301/0 від 25.05.2009 р. прийняті з порушенням норм чинного законодавства, а тому протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб"єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", Законом України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спору), ст.ст. 86, 94, 158-162 КАС України,
постановив:
Позов задовільнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Житомирі № 0001302301/0 від 25.05.2008 р. та № 0001312301/0 від 25.05.2008 р..
Стягнути з Державного бюджету України через Головне управлінння Державного казначейства України в Житомирській області на користь Акціонерного товариства закритого типу "Україна" 6 грн. 80 коп. слаченого судового збору.
Постанова Житомирського окружного адміністративного суду набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження подається через Житомирський окружний адміністративний суд до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається у тому ж порядку протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя: О.В. Капинос
Повний текст постанови виготовлено: 23 грудня 2009 р.
присуджено до стягнення < сума > грн.
матеріальну шкоду < сума > грн.
моральну шкоду < сума > грн.