Справа № 265/7270/19
Провадження № 2/265/365/20
(заочне)
03 лютого 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Вайновського А.М., за участю секретаря судового засідання Злидіної Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
Позивач звернулася до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даною позовною заявою, якою на підставі статей 383, 391 ЦК України просить усунути їй перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втрати право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 2000 року є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є одним з попередніх власників квартири, фактично не є членом сім'ї позивача, у квартирі не проживає. Про наявність реєстрації відповідача у помешканні позивач дізналася лише у 2019 році. Наявність реєстрації відповідача у квартирі створює для позивача як для власника низку перешкод у здійсненні права власності.
Відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 листопада 2019 року справа розглядається у спрощеному позовному провадження із викликом сторін у судове засідання.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не прибула, надавши заяву про розгляд справи у її відсутність, якою позовні вимоги підтримала у повному обсязі, а також зазначила про згоду на вирішення справи у заочному порядку.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи повідомленим у передбачений процесуальним законом спосіб про час і місце розгляду справи, до суду не прибув, про причини нявки не повідомив, відзиву на пред'явлений позов чи будь-яких інших заяв по суті справи не надав.
З урахуванням наведених обставин, суд вважає за можливе ухвалити рішення у справі в порядку заочного розгляду, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві особистої приватної власності належить ОСОБА_1 .
За інформацією, наданою Управлінням з оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання ДАП Маріупольської міської ради від 22.10.2019, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Такий же принцип непорушності права приватної власності закріплений в ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Отже за змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї.
Як зазначає позивач, відповідач ОСОБА_2 не є членом її сім'ї, фактично їй не відомий.
Відповідач ОСОБА_2 , не прибувши до суду та не надавши відзиву на позов, наведених обставин не спростував, а тому підстав ставити під сумнів наведені твердження позивача суд не вбачає.
Підсумовуючи наведене, враховуючи, що відповідач, не будучи членом сім'ї позивача (власника будинку), залишається зареєстрованим у належному позивачеві помешканні, чим створює для неї низку перешкод у здійсненні у повній мірі права власності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням та задоволення позовних вимог.
У відповідності до положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України суд також стягує з відповідача на користь позивача понесені нею та документально підтверджені витрати з оплати судового збору у сумі 768,40 гривень.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.12,13,81,133,141,263-265,280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Позивачем рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо розгляду справи на офіційному веб-порталі судова влада України http://court.gov.ua/sud0538/.
Повний текст рішення складено 03 лютого 2020 року.
Суддя _________________________