Справа № 368/547/19
Рішення 2/368/65/20
Іменем України
"22" січня 2020 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі: головуючого судді Шевченко І.І.
при секретарі Назаренко А.І.
з участю позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1
представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом адвоката Матюшенкова Д.В.
відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2
та представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом адвоката Клапчука Ф.П.
представника третьої особи за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик Київської області в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Кагарлицька міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Кагарлицької міської ради Київської області, ОСОБА_1 про скасування рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
встановив:
позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Матюшенков Д.В. просять суд усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 , земельною ділянкою площею 0,05 га для ведення огородництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони ОСОБА_2 здійснювати будь - які дії на вказаній земельній ділянці, у тому числі у здійсненні оранки, культивації, розкидання добрив, посіву, внесення гербіцидів, міжрядного обробітку, збирання врожаю, протягом строку дії договору оренди земельної ділянки від 01.07.2015 року з урахуванням термінів його продовження, укладеного між ОСОБА_1 та Кагарлицькою міською радою, стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , 50 000,00 грн. як відшкодування моральної шкоди та вирішити питання про судові витрати, обґрунтовуючи позов наступним.
01 липня 2017 року між ОСОБА_1 та Кагарлицькою міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого, Кагарлицька міська рада на підставі рішення № 575-08-ХІІІ-УІ від 30.04.2015 року передала їй в оренду земельну ділянку площею 0,05 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення
городництва.
На даний час вона добросовісно користується земельною ділянкою та сплачує щорічну орендну плату, що підтверджується листом Кагарлицької міської ради від 01.04.2019 року № 583/02-19.
Однак, її сусідка, ОСОБА_2 , вважає, що вказана вище земельна ділянка належить саме їй, а тому остання безперешкодно потрапляє на земельну ділянку, обробляє її, займається там огородництвом, засіює земельну ділянку різноманітними рослинними культурами вже на засіяні нею рослинні культури, попри всі її заборони.
Наразі спір щодо даної земельної ділянки вже триває понад три роки, з приводу чого вона змушена була неодноразово звертатися як до правоохоронних органів, так і до Кагарлицької міської ради із різноманітними заявами про порушення з боку відповідача її права як орендаря земельної ділянки.
Звернення її з листами від 10.07.2018 року, 17.03.2017 року та 02.04.2019 року до Кагарлицького ВП, відносно самовільного захвату відповідачем земельної ділянки не дали жодного результату, зокрема листами від 03.08.2018 року, від 08.08.2018 року та від 12.04.2019 року їй була надана порада звернутися до суду для вирішення земельного питання.
Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч. 1 ст. 55).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею ст. 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).
Згідно з положеннями ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ст. 93 ЗК України та ст.1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької і іншої діяльності.
Згідно ч.4 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.13, ч.1 ст.14 ЗУ "Про оренду землі").
Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями (ч.ч.1, 2 ст.27 ЗУ "Про оренду землі").
Вказана норма ЗУ "Про оренду землі" кореспондується із нормою ст.391 ЦК України щодо права власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним і права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Згідно з положеннями ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач має право на звернення до суду з позовом про усунення будь-яких порушень його прав на користування земельною ділянкою, а також на відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 27 ЗУ "Про оренду землі" передбачено, що орендар земельної ділянки на підставі чинного договору оренди, має право на витребування орендованої земельної ділянки з чужого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею.
Способами захисту цивільних прав, згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, є:
1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ч.4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 , що викладені у позовній заяві, їй була завдана моральної шкоди, яка полягає у завданні їй негативних наслідків в результаті того, що відповідач знищує вже засаджений нею врожай, шляхом засівання земельної ділянки різноманітними рослинними культурами на засіяні нею рослинні культури, попри всі заборони її, без дозволу потрапляє на земельну ділянку, обробляє її, займається там огородництвом.
Також до негативних наслідків вона відносить нервовий стрес, який виразився у додаткових витратах часу для захисту своїх інтересів. Так, вона неодноразово попереджувала відповідача не створювати їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а також неодноразово зверталась з даного приводу до Кагарлицької міської ради та Кагарлицького ВП, внаслідок чого витрачала свій час.
Весь час вона нервує, з приводу поновлення її порушеного права, в результаті неправомірних дій відповідача.
Отже, незаконними діями відповідача, їй була заподіяна моральна шкода, яку вона виходячи з обсягу та характеру моральних і психологічних страждань, оцінює у розмірі 50 000,00 гривень.
Із зустрічним позовом звернулася позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Клапчук Ф.П. та просять суд скасувати рішення Кагарлицької міської ради від 30.04.2015 р № 575-08-LXIII-VІ, згідно якого було вирішено передати в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір оренди земельної ділянки між Кагарлицькою міською радою Київської області та відповідачем від 01.07.2015 р., згідно з яким було вирішено передати в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_1 , зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні її земельною ділянкою площею 0,02 га під огородництво, яка розташована в межах Кагарлицької міської ради за адресою АДРЕСА_2 (на березі ставка), стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 101 000 гривень, обґрунтовуючи позов наступним.
Порушення її прав оспорюваним рішенням та договором оренди.
ОСОБА_2 є власником житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до протоколу №1 від 29.01.1991 р. колгоспників колгоспу ім. Леніна їй було виділено земельну ділянку під город площею 0,02 га по АДРЕСА_2 (біля ставу).
Рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №166 від 29.11.1995 р. їй було надано у довгострокове користування земельну ділянку під городництво площею 0,02 га по АДРЕСА_2 (біля ставу).
Рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 53 від 22.04.1999 р. їй продовжено термін оренди земельної ділянки під городництво площею 0,02 га по АДРЕСА_2 ( на березі ставка) терміном на 3 роки.
Рішенням II сесії 24 скликання Кагарлицької міської ради №19-ІІ-24 від 29.05.2002 р. їй було продовжено термін оренди земельної ділянки під городництво площею 0,02 га по АДРЕСА_2 ( на березі ставка) терміном на 25 років.
На підставі вказаних рішень між нею та Кагарлицькою міською радою було укладено договори оренди земельної ділянки від 07.04.1997 р., 15.03.1999 р. та 05.04.2002 р.
Користуючись земельною ділянкою протягом усього часу сплачувала орендну плату за земельну ділянку. На даний час у неї збереглись квитанції про сплату орендної плати з 1998 по 2019 роки.
Отже, їй належить право на земельну ділянку відповідно до вищевказаних рішень, а тому передача вищевказаної земельної ділянки порушує її права.
Підстави для скасування рішення та визнання недійсним договору оренди.
Із матеріалів позовної заяви їй стало відомо, що рішенням Кагарлицької міської ради від 30.04.2015 р №575-08-LXIII-VІ було вирішено передати відповідачу земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення між відповідачем та Кагарлицькою міською радою 01.07.2015 р. було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідачу було передано в тимчасове користування вищевказану земельну ділянку терміном 1 рік.
Отже, строк оренди земельної ділянки закінчився 01.07.2016 р., а тому на даний час відповідач не має будь-якого права на користування земельною ділянкою площею 0,05 га по АДРЕСА_1 .
Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Будь-яких письмових угод щодо продовження строку дії договору між Кагарлицькою міською радою та Відповідачем укладено не було, а тому строк оренди закінчився 01.07.2016 р.
Однак, не зважаючи на це позивач вважає, що рішення міської ради та договір оренди були прийняті та укладені з порушення норм діючого законодавства України, а тому підлягають скасуванню та визнанню недійсним виходячи з наступного.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу (ч.2 ст.127 ЗК України).
За приписами ч. 1 ст.134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частинами 2, 3 статті 134 ЗК України встановлені випадки, коли земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 та ст. 21 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
З урахуванням наведеного, вона вважає, що рішення Кагарлицької міської ради від 30.04.2015 р №575-08-LXIII-VІ, згідно якого було вирішено передати відповідачу земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято з порушенням вищевказаних вимог законодавства.
Частиною 1 статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Всупереч наведеному, спірний договір укладено сторонами без дотримання встановленого законодавством порядку надання земельної ділянки в оренду, а саме: без дотримання конкурентних засад (земельних торгів).
Крім того, договір оренди між Кагарлицькою міською радою Київської області та відповідачем від 01.07.2015 р. суперечить вимогам Закону України «Про оренду землі» щодо його змісту та форми.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, вона вважає, що укладений між Кагарлицькою міською радою Київської області та відповідачем договір оренди від 01.07.2015 р. земельної ділянки комунальної власності площею 0,05 га по АДРЕСА_1 належить визнати недійсним.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно ч. 2 ст. 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно п. г) ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Згідно ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно п. б ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Виходячи з вказаних положень Земельного кодексу України вона як користувач земельної ділянки має право вимагати усунення будь-яких порушень її прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Крім цього, у разі створення перешкод у користуванні земельною ділянкою, вона може звернутися до суду з вимогою про вчинення дій необхідних для відновлення порушеного права власності, а саме усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою.
Отже, городина, яку посадила відповідач та влаштування сміттєзвалища на земельній ділянці, яка виділена їй є протизаконним та самовільним захопленням відповідачем земельної ділянки, в результаті чого порушуються права її як користувача сусідньої земельної ділянки.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також: спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У зв'язку з порушенням відповідачем її прав як суміжного землевласника та власника житлового будинку, вона зазнала моральних переживань та страждань в результаті того, що постійно відчуває сильне душевне хвилювання через протиправні дії відповідача та створення перешкод у доступі до земельної ділянки. Позивач почала відчувати незручності та докладати додаткових зусиль для організації свого повсякденного життя. Моральні та фізичні страждання спричинили погіршення емоційного та психологічного стану та стану її здоров'я. Через що вона вимушена купувати та приймати ліки для стабілізації свого самопочуття та здоров'я.
Крім цього, відповідач постійно погрожувала їй, неодноразово погрожувала сапою на городі або на базарі іншим людям, повідомляла, що вона господар на земельній ділянці, перешкоджала збирати огородину та знищила її.
Виходячи з обсягу та характеру моральних, психологічних та фізичних страждань вона оцінює завдану їй моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень.
Через протиправні дії відповідача вона змушена була відновлювати стан своєї земельної ділянки, зокрема прибирати сміття в розмірі 25 метрів кубічних. У зв'язку з чим, їй були понесені витрати на відновлення земельної ділянки в сумі 60 000 гривень.
Також, відповідачем було пошкоджено посіви огородини її, а саме гірчиця, просо-сорго. Відповідач протягом чотирьох років не допускала її до земельної ділянки та створювала перешкоди. Вказані витрати становили 1000 гривень.
Крім цього, відповідач протягом 4 років користувалась її земельною ділянкою, створюючи їй перешкоди. Тому, вона не могла використовувати земельну ділянку, що призвело до збитків на суму 40000 гривень.
Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим, немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позивач за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Матюшенков Д.В. позовні вимоги за первісним позовом підтримують та просять його задовольнити. Щодо зустрічних позовних вимог, то їх не визнають в повному обсязі та просять у їх задоволенні відмовити, оскільки вони є безпідставними, тому не підлягають до задоволення.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представник адвокат Клапчук Ф.П. позовні вимоги за зустрічним позовом підтримують та просять його задовольнити. Щодо позову за первісним позовом, то вони вважають їх без підставними та такими що не підлягають до задоволення.
Представник третьої особи за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом в особі Кагарлицька міська рада Мацібура О.П. підтримує позовні вимоги позивача за первісним позовом та не визнає позовні вимоги за зустрічним позовом, оскільки вважає, що позивач за первісним позовом правомірно користувалася земельною ділянкою, оскільки існували договірні відносини, а тому відповідач ОСОБА_2 не має права на спірну земельну ділянку, оскільки відсутні правові підстави для цього.
Суд, вислухавши сторони, свідків та вивчивши письмові докази, приходить до висновку про відмову у задоволенні як позову ОСОБА_1 , так і зустрічного позову ОСОБА_2 , виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків. Відповідно до них цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не настання певної події.
Положеннями ч. 1 ст. 4, ст. 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 01 липня 2015 року між Кагарлицькою міською радою та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого Кагарлицька міська рада рішенням № 575-08-LXIII-VI від 30.04.2015 р. надає, а ОСОБА_1 приймає у тимчасове користування земельну ділянку, площею 0,05 га строком на один рік для ведення огородництва в районі вулиці Зеленського , 1. Даний договір був зареєстрований у книзі договорів оренди землі 01.07.2015 р. за № 49-1. На зворотній частині договору зазначено, що даний договір було продовжено на 2015-2018 р.р. та на 2019 р. (т. 1 а.с. 9).
Листом від 10.07.2018 р. № 1037/02-19 Кагарлицькою міською радою Шаповал Т . В . повідомлено, що її заяви від 18.05.2018 року вх. № 370, від 22.06.2018 р. № 472, від 22.06.2018 р. № 501 були розглянуті на черговому засіданні постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та адміністративного устрою яке відбулося 27.06.2018 року. Згідно з пропозиціями даної комісії та беручи до уваги існуючий договір оренди земельної ділянки № 49-1 від 2015 року, що пролонгований на поточний 2018 рік шляхом сплати орендної плати, міська рада вважає її законним землекористувачем (орендарем) земельної ділянки для ведення городництва площею до 0,05 га, що розташована в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16).
Кагарлицькою міською радою листом від 01.04.2019 р. підтверджено, що відповідно до укладеного договору оренди земельної ділянки № 49-1 від 2015 р. ОСОБА_1 регулярно сплачується орендна плата за використання земельної ділянки (т. 1 а.с. 10).
Згідно з випискою з протоколу № 1 зборів уповноважених колгоспників ім.. Леніна від 29.01.1991 р. згідно з поданою заявою було вирішено виділити земельну ділянку в розмірі 0,02 га ОСОБА_2 під огород по АДРЕСА_2 з вільного присадибного фонду колгоспу (т. 1 а.с. 41).
Згідно з рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 166 від 29.11.1995 р., розглянувши заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було вирішено, що зняти земельну ділянку з гр. ОСОБА_2 в розмірі 0,02 га по АДРЕСА_2 /біля ставу/ в зв'язку з тим, що дана земельна ділянка входить в водоохоронну зону, відмовлено гр. ОСОБА_6 в виділенні земельної ділянки по АДРЕСА_2 в зв'язку з тим, що дана земельна ділянка являється водоохоронною зоною. Гр. ОСОБА_6 постійно засмічує дану земельну ділянку. Надати гр. ОСОБА_2 земельну ділянку в розмірі 0,02 га по АДРЕСА_2 / біля ставу/ в короткострокове користування. Схил який прилягає до цієї земельної ділянки, утримувати в належному стані. Надати гр. ОСОБА_2 земельну ділянку в довгострокове користування в розмірі 0,09 га по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу міської Ради (т. 1 а.с. 42).
Листом № 191 від 03.05.1995 р. виконавчий комітет Кагарлицької міської ради повідомив ОСОБА_6 , копію якого було направлено і ОСОБА_2 наступне, що наділити земельну ділянку по АДРЕСА_2 / над ставком/ неможливо, так як вона була виділена зборами уповноважених колгоспників /протокол № І від - 29.01.1991 року/ колгоспу ім. Леніна по АДРЕСА_2 в розмірі 0,02 га і якою вона в даний час користується (т. 1 а.с. 43).
Згідно з рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 53 від 22.04.1999 р., розглянувши заяву ОСОБА_2 було вирішено продовжити термін договору оренди земельної ділянки площею 0,02 га ОСОБА_2 під огородництво по АДРЕСА_2 , терміном на три роки. Цим же рішення було зобов'язано ОСОБА_2 заключити договір оренди земельної ділянки (т. 1 а.с. 46).
29.05.2002 р. рішенням ІІ сесії XXIV Кагарлицької міської ради № 19-ІІ- XXIV «Про продовження терміну оренди земельної ділянки» було вирішено продовжити термін оренди земельної ділянки площею 0,02 га по АДРЕСА_4 років. ОСОБА_2 до початку продовження терміну оренди скласти договір оренди земельної ділянки з міською радою. Дану земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням (т. 1 а.с. 47).
Листом №1571/02-19 від 04.10.2018 р. Кагарлицькою міською радою було повідомлено ОСОБА_1 про те, що її заява від 04.09.2018 року вх.. № 689 була розглянута на черговому засіданні постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та адміністративного устрою, яке відбулося 01.10.2018 року. Згідно з пропозиціями даної комісії повідомили наступне, що рішення міської ради від 29.05.2002 року № 19-ІІ- XXIV «Про продовження терміну оренди земельної ділянки» втратило свою чинність в зв'язку з відсутнім та укладеним договором оренди земельної ділянки. Окремо повідомили, що дане рішення ніяк не стосується присадибної земельної ділянки гр. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) яка перебуває у її власності згідно державного акту на право приватної власності серія І-КВ загальною площею 0,247 га. Стосовно укладених та діючих договорів оренди земельної ділянки з гр. ОСОБА_2 , інформують, що такі договори оренди - відсутні (т. 1 а.с. 208).
Окрім того в матеріалах справи містяться три договори оренди земельної ділянки між Кагарлицькою міською радою та ОСОБА_2 від 07.04.1997 р., який зареєстрований за № 14 від 07.04.1997 р., від 15.03.1999 р., який зареєстрований за № 173 від 15.03.1999 р. та від 05.04.2000 р., який зареєстрований за № 926 від 05.04.2000 р. (т. 1 а.с. 223-225).
Листом Кагарлицької міської ради за № 1093/02-19 від 18.07.2018 р. ОСОБА_2 було повідомлено про те, що її заява від 18.06.2018 року вх.. № 449 була розглянута на черговому засіданні постійної комісії з питані» регулювання земельних відносин і т. д. 27.06.2018 року. За пропозицією членів даної комісії та беручи до уваги, що земельна ділянка в АДРЕСА_1 офіційно передана в користування іншому землекористувачеві, враховуючи її попередні заяви та вищевказана заява мають однаковий зміст, були ретельно опрацьовані і розглянуті на попередній комісії, і подальшому розгляду не підлягають. В разі незгоди з даною пропозицією, вона має право звернутися до суду (т. 1 а.с. 235).
Листом Кагарлицької міської ради за № 1098/02-43 від 20.07.2018 р. ОСОБА_2 було повідомлено, що на виконання доручення КОДА від 11.07.2018 року № ХО-8326104 щодо розгляду її звернення на гарячу лінію № 545 повідомлено наступне, що згідно пропозицій постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та адміністративного устрою від 27.06.2018 року, яка уважно та детально розглядала заяви, беручи до уваги, що земельна ділянка в АДРЕСА_1 офіційно знаходиться у користуванні на умовах оренди в іншого землекористувача з 2015 року, що посвідчується договором оренди, права користування визнано за існуючим орендарем. Стосовно інформації, яку нею надано КОДА повідомляють, що документом який посвідчує право користування земельної ділянки являється договір оренди, який у неї відсутній. Тому, виходячи з вищевикладеного, право користування земельною ділянкою має орендар земельної ділянки (т. 1 а.с. 236).
Листом Кагарлицької міської ради за № 1335/02-19 від 0409.2018 р. ОСОБА_2 було повідомлено, що її заява від 09.08.2018 року вх.. № 623 була розглянута на черговому засіданні постійної комісії з питань регулювання земельних відносин і т. д. 30.08.2018 року. Згідно пропозицій членів даної комісії та беручи до уваги, що рішення міської ради від 29.05.2002 року № 19-ІІ-ХХІУ «Про продовження терміну оренди земельної ділянки» не має юридичної сили та не відповідає нормам чинного законодавства, подальших підстав для розгляду та задоволення її заяви немає (т. 1 а.с. 237).
Рішенням XLVI сесії VII скликання від 01.11.2018 р. Кагарлицька міська рада вирішила відмовити гр. ОСОБА_2 в задоволенні її заяви від 04.10.2018 року вх. 758 у зв'язку з тим, що рішення міської ради від 29.05.2002 року № 19-ІІ-ХХІУ «Про продовження терміну оренди земельної ділянки» не має юридичної сили та не відповідає нормам чинного законодавства (т. 1 а.с. 238).
Листом № 584/02-19 від 01.04.2019 р. Кагарлицька міська рада повідомила ОСОБА_2 про те, що її заява від 06.03.2019 року вх. № 233 була розглянута на черговому засіданні постійної комісії з питань регулювання земельних відносин і т. д. 14.03.2019 року. Згідно з пропозиціями членів постійної комісії з питань регулювання земельних відносин і т. д. та відповідно до ст. 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для певного виду цільового використання у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування і т.д. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, і т.д. Згідно з доданими документами до її заяви вбачається, що об'єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок який має поштову адресу АДРЕСА_2 знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,247 га, з них 0,10 га кадастровий номер 3222210100:01:484:0066 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,147 га кадастровий номер 3222210100:01:484:0065 для ведення особистого селянського господарства, відповідно до отриманого Державного акту на право приватної власності на землю серія І-КВ.
Виходячи з вищевикладеного нею використано в повній мірі право первинної безоплатної приватизації по даних видах цільового використання землі. Окремо зазначили, що відповідно до ст. 128 Земельного Кодексу України передбачено продаж земельних ділянок комунальної власності в порядку визначеному чинним законодавством, а саме: наявності на земельній ділянці об'єкту нерухомого майна, що не відповідає фактичній ситуації по бажаній земельній ділянці (т. 1 а.с. 241).
Свідок ОСОБА_7 пояснив, що він з 2017 року приїжджає в м. Кагарлик та бачив як ОСОБА_8 працює на городі. Вона йому говорила, що спірна земельна ділянка належить їй.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що позивач за первісним позовом є її мама, яка на правовій основі володіє земельною ділянкою для огородництва, але їй заважає ОСОБА_8 , що свої протиправними діями заважає користуватися земельною ділянкою.
Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно зі статтею 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Статтею 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Відповідно до частини третьої статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За змістом наведених вище норм закону, при прийнятті рішення про надання згоди (дозволу) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орган місцевого самоврядування повинен перевірити відповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.
Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Абзацом 2 Розділу ІХ Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» визначено, що після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди переукладається відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.
Згідно зі ст.. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/6662/17 (провадження № 14-201цс19) зазначила, що прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто таке рішення є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб. У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень. Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
Тобто, якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень фізична особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права сторони.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 6 стаття 81 ЦПК).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки ні позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 , ні позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами про їх порушене право, тому суд позивачу за первісним позовом у частині вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, так і позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 про про скасування рішення міської ради та визнання недійсним договір оренди відмовляє у задоволення в цій частині позовних вимогах.
Що стосується вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_1 щодо моральної шкоди в сумі 50 000 грн., то суд зазначає наступне.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 , що викладені у позовній заяві, їй була завдана моральна шкода, яка полягає у завданні їй негативних наслідків в результаті того, що відповідач знищує вже засаджений нею урожай, шляхом засівання земельної ділянки різноманітними рослинними культурами на засіяні нею рослинні культури, попри всі її заборони, без дозволу потрапляє на земельну ділянку, обробляє її, займається там огородництвом. Також до негативних наслідків вона відносить нервовий стрес, який виразився у додаткових витратах часу для захисту своїх інтересів. Так, вона неодноразово попереджувала відповідача не створювати їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а також неодноразово зверталась з даного приводу до Кагарлицької міської ради та Кагарлицького ВП, внаслідок чого витрачала свій час. Весь час вона нервує, з приводу поновлення її порушеного права, в результаті неправомірних дій відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 вищевказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року№3-рп/2003 у справі № 1-12/2003наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
В матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази наявності вини ОСОБА_2 у спричиненні ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50000 грн. та в чому саме вона полягає, тому в цій частині вимог суд позивачу ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 відмовляє.
Що стосується вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 щодо матеріальної шкоди в сумі 101 000,00 грн. та моральної шкоди в сумі 50 000 грн., то суд зазначає наступне.
Стосовно матеріальної шкоди.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 обґрунтовує свої вимоги щодо матеріальної шкоди тим, що через протиправні дії відповідача вона змушена була відновлювати стан своєї земельної ділянки, зокрема прибирати сміття в розмірі 25 метрів кубічних. У зв'язку з чим, нею були понесені витрати на відновлення земельної ділянки в сумі 60 000 гривень. Також, відповідачем було пошкоджено посіви її огородини, а саме гірчиця, просо-сорго. Відповідач не допускала до земельної ділянки її протягом чотирьох років та створювала їй перешкоди. Вказані витрати становили 1000 гривень. Крім цього, відповідач протягом 4 років користувалась її земельною ділянкою, створюючи їй перешкоди. Тому, вона не могла використовувати земельну ділянку, що призвело до збитків на суму 40000 гривень. Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Між тим, суд вважає, що позивачем не надано будь-яких переконливих доказів щодо самовільно використаної відповідачем земельної ділянки, оскільки таким доказом можуть бути письмові докази щодо обстеження земельної ділянки відповідним уповноваженим органом, де буде зафіксовані розміри самовільно використаної земельної ділянки, її розташування на місцевості відповідно до правовстановлюючого акту про право власності позивача на спірну земельну ділянку.
Таким чином, перевіривши подані сторонами докази, та оцінивши їх в сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведені позовні вимоги в частині матеріальної школи на суму 101000,00 грн., а надані докази не підтверджують нанесення її саме відповідачем, а тому не може бути доказом на підтвердження розміру завданої позивачу майнової шкоди і в цій частині вимог позивачу за зустрічному позову суд відмовляє.
Стосовно моральної шкоди.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 обґрунтовує свої вимоги тим, що у зв'язку з порушенням відповідачем її прав як суміжного землевласника та власника житлового будинку, вона зазнала моральних переживань та страждань в результаті того, що постійно відчуває сильне душевне хвилювання через протиправні дії відповідача та створення перешкод у доступі до земельної ділянки. Вона почала відчувати незручності та докладати додаткових зусиль для організації свого повсякденного життя. Моральні та фізичні страждання спричинили погіршення емоційного та психологічного стану та стану її здоров'я. Через що вона вимушена купувати та приймати ліки для стабілізації свого самопочуття та здоров'я.
Крім цього, відповідач постійно їй погрожувала, неодноразово погрожувала сапою на городі або на базарі іншим людям, повідомляла що вона господар на земельній ділянці, перешкоджала збирати огородину та знищила її. Виходячи з обсягу та характеру моральних, психологічних та фізичних страждань вона оцінює завдану їй моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу суд виходить із положень ст. 23 ЦК України, яка вказує, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з роз'ясненням постанови Пленуму Верховного суду України « Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній або юридичній особі незаконним діями, або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо)та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість виражених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, зваженості та справедливості.
Відповідно до п. 9 вищевказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року№3-рп/2003 у справі № 1-12/2003наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Так як вимоги про спричинення моральної шкоди є необґрунтованими та недоведеними і позивач за зустрічним позовом не надала жодного належного доказу заподіяння їй моральної шкоди, тому за таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимогах позивачу за зустрічним позовом і в цій частині вимог.
На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про земельні відносини», ЗК України, ЦК України, ст. ст. 7,8, 19, 81,83, 258, 263-273 ЦПК України суд, -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Кагарлицька міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Кагарлицької міської ради Київської області, ОСОБА_1 про скасування рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення через суд першої інстанції до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.
У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня.
За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
Повний текст судового рішення виготовлено 31.01.2020 р.
Суддя І.І. Шевченко