Україна
17 березня 2010 р. справа № 2а-1970/10/0570
час прийняття постанови: 14 год. 30 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Папазової Г.П.
при секретарі Скутельник Ю.В.
за участю
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2 за усною заявою
представника відповідача Гончаренка В.М. за дов. від 04.01.10р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату про визнання неправомірними дій, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди,-
Позивач звернуся до суду з позовом до Донецького обласного військового комісаріату про визнання неправомірними дій, стягнення грошової компенсації у розмірі 3810,20 грн. та моральної шкоди у розмірі 1000 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на норми ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за № 2011-XII від 20.12.1991 року, відповідно до яких держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або грошову компенсацію замість них. Оскільки за час служби позивач не отримував речове майно, він мав право на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна. При звільнені йому не була виплачена грошова компенсація замість речового майна. Відповідно до довідки відповідача № 39 від 29.05.2006р. він має право на отримання грошової компенсації замість речового майна на загальну суму 3810,20 грн.
Крім того, дії відповідача щодо невидачі речового майна і невиплата протягом трьох років його вартості, порушили його права та примусили терпіти моральні страждання, у зв,язку з чим, просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
Просив поновити строк для звернення до суду з позовом, посилаючись на те, що він не міг звернутися до суду у зв,язку з хворобою та зверненнями до лікарні.
Заявою від 26 лютого 2010р. позивач уточнив позовні вимоги, а саме просив визнати неправомірними дій, стягнути грошову компенсацію у розмірі 3811,20 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просили суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на те, що позивачем пропущений строк для звернення з позовом до суду, встановлений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, зазначив, що у відповідності зі ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із змінами та доповненнями станом на 2010р., передбачено речове забезпечення військовослужбовців за нормами і в термін, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, але грошової компенсації замість нього (п.2 ст.9-1 закону) не передбачено ( п.2 ст.9-1 виключено на підставі Закону № 107-УІ від 28.12.2007 та ч.3 п.67 Закону України «Про державний бюджет України на 2008»).
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу начальника генерального штабу -головнокомандувача Збройних сил України від 31.03.2006р. був звільнений у запас за пунктом 63, підпункт «г» (у зв,язку зі скороченням штатів).
Під час проходження військової служби ОСОБА_1 повинен був забезпечуватися речовим майном, оскільки у відповідності до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст. 9 та ст. 9-1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", компенсація замість речового майна є складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовців, порядок забезпечення яким встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пункт 2 статті 9-1 виключено на підставі Закону України № 107-УІ від 28.12.2007р. «Про державний бюджет України на 2008 рік». Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. цю зміну визнано неконституційною.
Відповідно до п. 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних сил у мирний час, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1444 від 28.10.2004 року військовослужбовці звільнені з військової служби у запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за своїм бажанням можуть одержати речове майно, належне їм до одержання в місяці звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання у військовій частині наказу про звільнення.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України.
Положенням №1489 про забезпечення речовим майном органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС України визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються в запас чи відставку з правом носіння форм одягу, видається належне на день звільнення обмундирування. Виплата грошової компенсації замість речового майна зазначеним Положенням, на сьогоднішній день, не передбачено. Цей факт не приймається судом з огляду на принцип законності. Так, згідно з ч.2,4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов,язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов,язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Крім того, дане Положення не зареєстроване в Міністерстві Юстиції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №20рп-/2004 по справі № 1 -27/2004 за конституційним поданням Народних Депутатів України щодо відповідності Конституції України /конституційності/ положень статей 44,47,78,80 Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік..." визначено правову позицію даного суду з питань обмеження гарантій та компенсацій військовослужбовцям. Згідно з нею, комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту останніх, зумовлений особливістю їх професійних обов'язків. Здійснення, таких заходів не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Згідно з довідкою № 39 від 29.05.06р. сума компенсації позивача складає 3811,20 грн.
Вищенаведена сума грошової компенсації не була виплачена позивачу, про що не заперечує відповідач.
Відповідно до ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлене інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 цієї статті визначено, що для захисту прав, свобод чи інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вже у 2006 році знав про порушення своїх прав, що ним і не заперечується, однак ніяких дій щодо відновлення своїх прав до цього часу не приймав.
За приписами частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
При цьому суд не визнає поважною причину пропуску строку, зазначену позивачем, оскільки з дня його звільнення в травні 2006р. та до звернення до суду в січні 2010р. минуло майже чотири роки і позивач мав можливість за цей час звернутися з позовом до суду.
Що стосується вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн., суд відмовляє в задоволені, з наступних підстав.
Загальні підстави та порядок відшкодування моральної шкоди визначені ст. 1167 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.2 ст. 1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Оскільки протиправної бездіяльності з боку відповідача судом не встановлено, суд вважає, що будь-які підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди відсутні, у зв»язку із чим у задоволенні позову у цій частині також необхідно відмовити.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає, що згідно ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
І лише в разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), що передбачено ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що позивачем був пропущений строк звернення до суду, про що зазначив відповідач, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату про визнання неправомірними дій, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату про визнання неправомірними дій, стягнення грошової компенсації та моральної шкоди - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Папазова Г.П.