Справа №345/3044/19
Провадження № 2/345/44/2020
27.01.2020 м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді Якиміва Р.В.,
секретар судового засідання Баран В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення особи з житлового будинку,
за участю представника позивача ОСОБА_3 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
Позивач звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що 28.01.2000 за згодою власника ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_2 , її колишній чоловік, був зареєстрований та вселений в домоволодінні по АДРЕСА_1 . Рішенням Калуського міськрайонного суду від 28.03.2018 шлюб між нею та відповідачем був розірваний.
Також рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.09.2018 за нею було визнано право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька ОСОБА_5 , а саме на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Позивач зазначила, що не може проживати в належному їй будинку та змушена винаймати квартиру, оскільки відповідач створив для неї неможливі умови проживання, не здійснює оплату комунальних платежів. Також вказала, що відповідач може проживати в домоволодінні його матері в АДРЕСА_2 . Обґрунтовуючи свою позицію, посилається на положення ст. 116 ЖК України, якою передбачено можливість виселення осіб, якщо вони систематично руйнують або псують житло, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання громадського впливу виявилися безрезультатними.
Оскільки добровільно виселитися ОСОБА_2 не хоче, ОСОБА_6 просить суд усунути їй перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю шляхом його виселення з належного їй домоволодіння без надання іншого жилого приміщення.
19.08.2019 ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що 12.03.1994 уклав з позивачем шлюб. З 2000 року вони стали проживати в м. Калуші в домоволодінні її батьків. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_6 вони продовжували там проживати, а також вкладали спільні кошти в ремонт та реконструкцію будинку. На даний час він також підтримує вказане житло в належному стані. Після розірвання шлюбу дружина почала виганяти його з дому, провокувати скандали. Внаслідок одного з них постановою Калуського міськрайонного суду від 20.12.2017 його було визнано винуватим за ч. 1 ст. 173-2 КпАП України. Також йому були направлені листи адвокатом ОСОБА_3 про добровільне виселення, на які він не відреагував. Твердження позивача про порушення ним правил співжиття та посилання на підтвердження цього на постанову суду, якою його притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не відповідає дійсності, а лише свідчить про неприязні відносини між ними. Понад рік позивач не приходить в будинок, хоча він не чинить їй жодних перешкод, заборгованість зі сплати комунальних платежів відсутня.
Також вважає безпідставними посилання позивача як на підставу втрати права на проживання на положення ст. 116 Житлового кодексу України, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів систематичного порушення ним правил співжиття, а також вжиття до нього заходів попередження чи громадського впливу.
В судовому засіданні позивач пояснила суду, що перебуває з відповідачем у неприязних стосунках та не може проживати з ним в одному будинку, тому винаймає інше житло. Просила позов задоволити.
Представник позивача підтримав заявлений позов, просив його задоволити.
Відповідач та його представник позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні, оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів систематичного порушення ним правил співжиття.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що з 12.03.1994 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.03.2018 (а.с. 8-9).
На підставі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.09.2018 за ОСОБА_1 було визнано право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме а домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).
10.10.2018 на підставі заяви позивача за нею було зареєстроване право власності на вказане домоволодіння в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 12).
З наданої ЦНАП Калуської міської ради довідки від 14.11.2018 вбачається, що в належному позивачу домоволодінні зареєстрований її колишній чоловік ОСОБА_2 (а.с. 15).
Постановою Калуського міськрайонного суду від 20.12.2017 ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за фактом вчинення скандалу з ОСОБА_1 (а.с. 16).
Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 не проживає в належному їй домоволодінні тривалий час та винаймає інше житло. Відповідач після розірвання шлюбу продовжує фактично проживати за адресою АДРЕСА_1 .
На підтвердження неналежного утримання належного їй домоволодіння, в якому продовжує проживати відповідач, надана довідка ТОВ «Івано-Франківськгаз збут» № 212, що в зв'язку із наявністю боргу за користування природним газом газопостачання було відключено з 21.02.2019 (а.с. 17), однак станом на 26.07.2019 постачання газу було відновлене, а заборгованість відсутня (а.с. 46).
Після оформлення ОСОБА_1 права власності на спадкове майно її представник ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_2 із заявою про виселення в добровільному порядку з житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с. 18. 19). Оскільки відповідач добровільно не виселився, 03.01.2019 йому був направлений повторний лист (а.с. 20, 21).
Крім того, 10.06.2019 ОСОБА_1 зверталася із заявою до Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою щодо перевірки правомірності проживання ОСОБА_2 у належному їй домоволодінні, факту створення для неї та її сина неможливих умов проживання, а також незаконного виготовлення, розпивання та реалізації алкогольних напоїв (а.с. 23).
Із довідки про результати розгляду даного звернення вбачається, що в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки будь-яких правопорушень, передбачених КУпАП, а також грубе порушення громадського порядку, а також рекомендовано звернутися до суду з даним питанням.
Суд, заслухавши свідків, вважає що пояснення, надані ними суду, характеризують особисті відносини позивача та відповідача. Свідки суду не надали свідчень, що відповідачем порушені правила співжиття, а також що він чинить ОСОБА_1 перешкоди в користуванні житлом, а тому суд вважає, що їх покази слід відхилити, оскільки вони не підтверджують та не спростовують наведені сторонами факти.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статі 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб.
Судом встановлено, що відповідач проживав та був зареєстрований в домоволодінні АДРЕСА_1 зі згоди попереднього власника ОСОБА_5 , батька позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час набуття ОСОБА_1 права власності на домоволодіння шляхом оформлення своїх спадкових прав після смерті батька відповідач не був членом її сім'ї в розумінні ст. 156 ЖК України у зв'язку із розірванням шлюбу, жодних домовленостей між нею та ОСОБА_2 щодо його проживання в належному їй домоволодінні немає, а з огляду на наявність неприязних відносин між ними позивач не може користуватися та розпоряджатися належним їй майном.
З огляду на вищенаведене суд вважає, що відповідачем порушене її право на користування та розпорядження житлом, а тому позов слід задоволити.
На підставі наведеного та керуючись ст. 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -
Позов задоволити.
Усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перешкоди в користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , з житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене 05.02.2020.
Суддя