іменем України
05 лютого 2020 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/10020/19
Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/278/20
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді - Бобрової І.О.,
суддів - Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
сторони справи:
позивач - Комунальне підприємство «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами:
• Комунального підприємства «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради,
• ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 27 листопада 2019 року у справі за позовом Комунального підприємства «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги,
місце постановлення рішення судом першої інстанції - м.Чернігів,
дата складання повного тексту рішення судом першої інстанції - 27.11.2019,
У вересні 2019 року КП «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради звернулось до ОСОБА_1 з позовом, в якому просило стягнути з останньої на свою користь 53 485,24 грн заборгованості з оплати комунальних послуг та за найм житлового приміщення в гуртожитку.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що частина будинку АДРЕСА_1 є житловою, та використовується як гуртожиток, перебуваючи в його господарському віданні та в статутному фонді. Відповідачка ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю займає у гуртожитку для проживання дві кімнати №9 та №10, житловою площею 33,6 кв.м, користується комунальними послугами, але їх оплату в повному обсязі та плату за найм житлового приміщення не відшкодовує підприємству, яким з відповідними службами укладені договори про надання послуг з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, постачання електричної енергії, газопостачання, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 на суму 53 485,24 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 27 листопада 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради заборгованість в сумі 28 232,91 грн та 1014,10 у відшкодування сплаченого судового збору, а всього 29 247,01 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 грудня 2019 року у задоволенні заяви КП «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено.
В апеляційній скарзі КП «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення у справі, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Скаржник зазначає, що відзив відповідачки на позов був поданий з порушенням процесуального строку, встановленого судом, тому відзив мав би бути залишений судом першої інстанції без розгляду на підставі ст. 126 ЦПК України. Скаржник посилається на не забезпечення судом його права на подання заперечення на відзив. Позивач вважає, що відзив на позовну заяву підписаний адвокатом Кравченко В.В., яким не надано належних доказів на підтвердження його повноважень, зокрема, ордер не містить всіх необхідних реквізитів. Тому всі документи, додані до відзиву, як і сам відзив, в якому заявлено про застосування строку позовної давності, суд безпідставно прийняв до уваги. Скаржник не погоджується із висновком суду про пропуск строку позовної давності за період з 01.01.2016 по 03.09.2016, оскільки поза увагою суду залишились факти сплати відповідачем у червні 2016 року 1800 грн, при належних до сплати 842,71 грн, та в липні 2017 року - 1822 грн, при нарахованих 1054,12 грн, тобто позивачкою визнавалася наявна заборгованість і вносилась плата на її погашення, отже строк позовної давності переривався. Викликає сумнів, надана адвокатом відповідачки, квитанція від 24.06.2016 на суму 2000 грн, оскільки за даними позивача у 2016 році від відповідача в рахунок оплати за комунальні послуги надійшло лише 1800 грн, що підтверджується копією прибуткового касового ордеру від 30.06.2016 та довідкою від 21.08.2019 №55. Не погоджується також позивач із ухвалою суду про відмову в ухваленні додаткового рішення, вважаючи, що судом не було забезпечено право позивача на подання до суду заперечення на відзив, а разом з тим і доказів витрат на правничу допомогу. Зазначає, що позивачем у позові заявлялось про здійснення витрат на професійну правничу допомогу та про покладення таких витрат на відповідача.
Відповідачка своїм правом на подачу відзиву не скористалася.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на помилковість судового рішення, яке є необґрунтованим наявними письмовими доказами. Скаржниця також посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Скаржниця посилається на те, що у неї наявна інформація про те, що у спірній квартирі також зареєстровані і інші громадяни, проте є складність в отриманні таких письмових доказів через обмежений доступ до інформації щодо особистих даних сторонніх осіб, тому позивач невірно визначився із суб'єктним складом сторін по справі, так як позовні вимоги були пред'явлені лише до однієї зареєстрованої у спірному житловому приміщенні особи без врахування наявності інших споживачів комунальних послуг. Вважає, що стороною позивача не було обґрунтовано належними та допустимими доказами використання відповідачкою кімнати №9 у гуртожитку, за яку позивач також заявляє вимогу про стягнення витрат за надані комунальні послуги. Відповідач посилається на те, що позивач не надав письмового доказу наявності укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг. На думку скаржника, до розрахунку заборгованості позивач мав би долучити затверджені ціни та тарифи на утримання спірного житлового приміщення, а також докази про доведення до відома відповідача існування таких тарифів, проведення взаєморозрахунків між сторонами щодо розміру наявної заборгованості. Відповідачка стверджує, що у розрахунок заборгованості безпідставно не були включені суми, сплачені нею у січні-жовтні 2019 року. Крім того, відповідачка вважає, що позивач повинен був надати докази того, що він є власником або балансоутримувачем спірного житлового приміщення, а приміщенню присвоєно статус гуртожитку. В справі відсутні докази того, що певні комунальні послуги надає саме позивач, а не відповідні надавачі таких послуг.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 позивач КП «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи, що вона є безпідставною і необґрунтованою, викладеною при неправильному застосуванні норм матеріального права. Позивач зазначає, що наявним в справі Статутом підприємства підтверджено, що спірна будівля перебуває в господарському віданні, статутному капіталі та на бухгалтерського обліку позивача. Довідками позивача та заявою відповідача від 03.11.2010, відомостями на оплату комунальних послуг за 2016-2018 року підтверджується, що відповідач разом із сім'єю проживає в кімнатах №№9,10 гуртожитку, проте від укладення договору найму житлових приміщень ухиляється, спожиті житлово-комунальні послуги та плату за найм житлових приміщень сплачує не в повному обсязі та несвоєчасно. У своїй заяві від 19.06.2017 відповідачка просила відобразити у договорі реструктуризацію її заборгованості по житлово-комунальним послугам, тобто визнавала наявність такої заборгованості. Заперечення відповідачки проти розрахунку заборгованості позивач вважає безпідставними. На думку позивача, позиція скаржниці щодо неправомірності стягнення заборгованості за фактично спожиті комунальні послуги та найм житлових приміщень у гуртожитку за відсутності договору є помилковою, оскільки факт відсутності договору про надання послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі. Позивач зазначає, що він має право вимагати виконання обов'язку оплати наданих комунальних послуг як від одного з солідарних боржників, так і від будь-кого з них окремо. Зазначення в апеляційній скарзі про ненадання позивачем до позовної заяви доказів затвердження тарифів на проживання спростовується матеріалами справи, які місять копії відповідних рішень обласної та міської рад з цього питання, а посилання на те, яке житло надається для тимчасового проживання військовослужбовців взагалі не стосується даного спору. Матеріали, які подавалися адвокатом Кравченком В.В., не можуть прийматися до уваги, оскільки на момент їх подання повноваження даного адвоката не були підтверджені відповідно до вимог ч.4 ст.62 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення суду частково не відповідає.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка та її сім'я проживають у гуртожитку, який належить на праві господарського відання позивачу, користується комунальними послугами, але плату за них не відшкодовує, внаслідок чого утворилась заборгованість. Визначаючи розмір заборгованості до стягнення, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про стягнення заборгованості за період з 01.01.2016 по 03.09.2016, враховуючи подання позову 03.09.2019, подана з пропуском строку позовної давності, про що заявлено стороною відповідача, тому задоволенню не підлягає. Відмовляючи у стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з того, що позивачем не надано акту виконаних робіт за вказаним договором та квитанції про сплату вказаних витрат.
Колегія суддів частково не може погодитися із зазначеним висновком суду, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 проживає разом із сім'єю, яка складається із чоловіка ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , у гуртожитку по АДРЕСА_1 , займаючи кімнати № АДРЕСА_1 та № АДРЕСА_2 . Реєстрація позивача разом з членами сім'ї в кімнаті 10 підтверджується довідкою №109/06-19 від 26.06.2019 (а.с.24 т.1), копіями паспортів (а.с.173,176,179 т.1) та формами «А» на а.с.26-27 т.1. Дані про реєстрацію в даних кімнатах інших осіб матеріали справи не містять.
Гуртожиток по АДРЕСА_1 перебуває в господарському віданні та в статутному фонду позивача, що підтверджується п.6.1, 6.2. Статуту КП «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради, договором на закріплення майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області на праві господарського відання від 30.09.2005, укладеного між Управлінням комунального майна обласної ради та позивачем, актом передачі майна від 30.09.2005.
Зазначені документи були додані до позовної заяви, у зв'язку з чим твердження відповідача про те, що позивач повинен був надати докази того, що він є власником або балансоутримувачем спірного житлового приміщення, а приміщенню присвоєно статус гуртожитку, є безпідставними.
Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР.
Питання оплати за користування житловими приміщеннями в гуртожитках та оплати за житлово-комунальні послуги на момент виникнення спірних правовідносин було врегульоване Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Положенням про гуртожитки, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2015 року № 84.
Згідно з положеннями пункту 7 розділу ІІІ Положення про гуртожитки, (чинного протягом періоду за який позивач просить стягнути заборгованість з 01.01.2016 по 31.12.2018) особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за таке проживання, а також за житлово-комунальні послуги, які їй надаються у зв'язку з проживанням у гуртожитку. Розмір плати за проживання в гуртожитку визначається в договорі найму жилого приміщення в гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженого власником гуртожитку. У договорі найму жилого приміщення в гуртожитку також визначається порядок здійснення розрахунків між власником гуртожитку та особою, що проживає в гуртожитку. Розмір плати за житлово-комунальні послуги визначається відповідно до встановлених уповноваженим органом цін/тарифів на такі послуги.
Згідно із пунктами 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, з власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг. Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.
Відповідно до пункту 5 розділу І Положення про гуртожитки, за призначенням гуртожитки поділялись на два види: для проживання окремих осіб (жилі приміщення перебувають у користуванні кількох осіб, які не перебувають між собою в сімейних відносинах); для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні однієї сім'ї).
Дані про укладення між сторонами договору найму жилого приміщення матеріали справи не містять. Проте сторонами не заперечується факт проживання відповідача в гуртожитку. Факт часткової сплати квартплати відповідачка підтвердила копіями квитанцій до прибуткового касового ордера (а.с.184-185 т.1). Вказане свідчить про те, що між сторонами виникли фактичні правовідносини, відповідно до яких позивач надав відповідачці дві кімнати в гуртожитку, утримання яких відповідачка частково оплачує.
Як вказано вище, відповідачка ОСОБА_1 разом із сім'єю проживає у гуртожитку, займаючи кімнати № АДРЕСА_1 та № АДРЕСА_2 , та згідно з пунктами 4, 7 розділу ІІІ Положення про гуртожитки зобов'язана своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку і за житлово-комунальні послуги, які їй надаються у зв'язку з проживанням у ньому.
Факт проживання відповідачки у гуртожитку та займання нею саме двох кімнат підтверджується власноручно підписаною ОСОБА_1 заявою від 03.11.2010 (а.с.28 том 1), у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги останньої про те, що позивачем не доведено його право здійснювати нарахування послуг на кімнату №9 є безпідставними.
Встановлено, що відповідачка має заборгованість з оплати за проживання у гуртожитку за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 у розмірі 53 485, 24 грн, яка нею добровільно не погашена, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів відсутності у неї заборгованості за проживання у гуртожитку. Навпаки, у своїй заяві від 19.06.2017 (а.с.189 том 1) відповідачка ОСОБА_1 просила генерального директора КП «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради відобразити реструктуризацію її заборгованості по житлово-комунальним послугам, отже станом на червень 2017 року ОСОБА_1 визнавала наявність у неї заборгованості.
Твердження ОСОБА_1 про відсутність у неї обов'язку сплачувати отримані послуги за відсутності укладеного між нею та позивачем договору про надання послуг, є безґрунтовними з огляду на наступне.
За приписами статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №904/7183/17. Підстав відступити від цього правового висновку під час розгляду справи, що переглядається, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безґрунтовними.
Натомість доводи апеляційної скарги позивача щодо невірно визначеної суми заборгованості та безпідставного застосування наслідків спливу позовної давності є слушними.
Згідно із розрахунком позивача заборгованість відповідача за комунальні послуги за 2016 рік становить 12135,91 грн, за 2017 рік - 19226,98 грн, за 2018 рік - 22122,35 грн. Загальний розмір заборгованості 53 485,24 грн (а.с.25 том 1).
Твердження ОСОБА_1 про те, що до розрахунку заборгованості позивач мав би долучити затверджені ціни та тарифи на утримання спірного житлового приміщення, є безпідставними, оскільки матеріали справи містять відповідний наказ Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка від 30.01.2018 «Про визначення плати за найм житла», яким встановлено мінімальну вартість місячної оренди 1 квадратного метра загальної площі нерухомого майна (а.с.32 т.1). Прийняттю даного наказу передували рішення Чернігівської обласної ради від 07.12.2017 та Чернігівської міської ради від 21.12.2017 (а.с.29-30 том 1).
Суд першої інстанції, визначаючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню, виходив з того, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 01.01.2016 по 03.09.2016 заявлені з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів не може погодитися із зазначеним висновком суду.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Судом встановлено, що у червні 2016 року відповідачкою внесена оплата в сумі 1800 гривень, в той час, коли було нараховано за червень 2016 року - 842,71 грн (а.с.127 т.1), що підтверджується прибутковим касовим ордером №425 від 30.06.2016 (фотокопія на а.с.111 том 1). Крім того, у липні 2017 року відповідачкою сплачено 1822 грн, при нарахованих до сплати 1054,12 грн (а.с.128 том 1), що також підтверджується прибутковим касовим ордером №405 від 14.07.2017 (фотокопія на а.с.112). Тобто відповідачка часткового оплатила заборгованість за минулі місяці, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка до сплати ними послуг у червні 2016 року та у липні 2017 року декілька місяців послуги не оплачувала. Про визнання факту наявності заборгованості свідчить і особиста заява ОСОБА_1 на ім'я керівника позивача від 19.06.2017 з проханням відобразити реструктуризацію її заборгованості по житлово-комунальним послугам (а.с.189 том 1).
Такими діями відповідачка перервала строк позовної давності у червні 2016 року, червні 2017 року та у липні 2017 року.
За таких обставин відсутні законні підстави застосовувати строк позовної давності до заявлених позивачем вимог. Період стягнення становить з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги позивача про те, що у зв'язку із здійсненням відповідачкою оплати за послуги за попередній період, строк позовної давності перервано. Вказане відповідає вимогам статті 264 Цивільного Кодексу України, яка передбачає переривання перебігу строку позовної давності.
Посилання позивача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 січня 2019 року у справі №437/2726/13-ц, колегією суддів приймається до уваги, оскільки фактичні обставини у вказаній справі є аналогічними зі справою, яка переглядається.
Аналізуючи наданий позивачем розрахунок, колегія суддів вважає за необхідне врахувати квитанцію до прибуткового касового ордеру від 24.06.2016, за якою Пєняєвою сплачено 2000 грн квартплати (а.с.184 том 1). Копія платіжного документа засвідчена адвокатом. Клопотання про витребування оригіналу квитанції позивач не заявляв. Сумніви позивача щодо дійсності даного документа суд до уваги не приймає, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Будь-яких доказів на спростування даної квитанції позивач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Інформацію щодо звернення до правоохоронних органів з приводу проведення відповідної перевірки матеріали справи не містять.
Таким чином, позовні вимоги КП «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради підлягали частковому задоволенню. Розмір заборгованості, яка стягнута судом першої інстанції, належить змінити, збільшивши її розмір з 28232,91 грн до 51 485,24 грн (53485,24 - 2000 =51 485,24) .
Твердження відповідача про те, що судом не було враховано квитанції про оплату послуг за січень-жовтень 2019 року не заслуговують на увагу, оскільки межі заявлених позовних вимог обмежуються строком з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Також колегія суддів вважає безпідставним довід відповідача про те, що позивач невірно визначився із суб'єктним складом сторін по справі, так як позовні вимоги були пред'явлені лише до однієї зареєстрованої у спірному житловому приміщенні особи без врахування наявності інших споживачів комунальних послуг.
Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2019 у справі №539/2869/16-ц висловив такий висновок про застосування норм права : «Постачання теплової енергії та гарячої води здійснюється не квартирі як об'єкту права власності, а певному суб'єкту (власнику, співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо), який проживає в квартирі. З урахуванням цього постачальник самостійно визначає особу або осіб, які є споживачами за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу і мають відповідати за позовом про стягнення відповідної заборгованості». Таким чином, право визначити особу, яка має відповідати за позовом про стягнення заборгованості належить позивачу.
Відповідачка не позбавлена можливості звернутися до інших мешканців кімнат №9 та 10 з позовом про компенсацію виплачених нею сум.
Разом з тим, є безпідставними доводи апеляційної скарги КП «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради щодо незаконності судового рішення в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, що понесені позивачем.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.
З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Справа перебувала в провадження суду першої інстанції з 03.09.2019. Рішення ухвалено 27.11.2019. Позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції на підтвердження понесення витрат на правову допомогу було надано лише договір про надання правової допомоги та копію ордеру (а.с.139-140). Акту виконаних робіт за вказаним договором та квитанції про сплату вказаних витрат надано не було. Про неможливість подання цих документів позивач не заявляв. З огляду на це, підстави для відшкодування витрат на правову допомогу відсутні.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам. Позов задоволений на 96,3% (51485,24 х 100 : 53485,24). Позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору, в сумі 2881,50 грн за подання апеляційної скарги та 1921 грн за подачу позову. Відповідно 96,3% від цих сум становить 1849,92 грн та 2774,88 грн.
Таким чином, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні шляхом збільшення визначених судом першої інстанції суми заборгованості з 28 232,91 грн до 51 485,24 грн, суми судового збору - з 1014,10 грн до 1849,92 грн, а загальної суму з 29 247,01 грн до 53335,16 грн.
Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч.1 п.3,4, 381-384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 27 листопада 2019 року змінити, збільшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради суму заборгованості за спожиті комунальні послуги з 28 232,91 грн до 51 485,24 грн (п'ятдесяти однієї тисячі чотирьохсот вісімдесяти п'яти гривень двадцяти чотирьох копійок), суму судового збору з 1014,10 грн до 1849,92 грн, загальну суму до стягнення з 29 247,01 грн до 53335,16 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка» Чернігівської обласної ради (код ЄДРПОУ 02225967, м. Чернігів, пр.Миру,23) 2774,88 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України
Судді Чернігівського апеляційного суду
І.О.Боброва
О.Є.Мамонова
Н.В.Шитченко
Повний текст складений 05.02.2020.