Україна
17 березня 2010 р. справа № 2а-16390/09/0570
час прийняття постанови: 15-40
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шальєвої В.А.
при секретарі < Призвище секретаря >
при секретарі Химич М.В.
за участю представника позивача ОСОБА_1
представників відповідача Чернега І.М., Суржкової Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Донецьку, по вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.03.2009 р. він подав до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька податкову декларацію про доходи, одержані у 2008 р. За даними, які містяться у податковій декларації, позивач у 2008 році отримав наступний дохід: заробітна плата у ТОВ „Адамс Девелопмент груп” в розмірі 227398,22 грн., з якої утримано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 33521,07 грн.; орендна плата в розмірі 2041081,80 грн., з якої утриманий податок в сумі 306162,28 грн. Отриманий дохід був використаний позивачем, в тому числі, й на виплату боргу за іпотечним кредитом, укладеним 26.12.2007 р між позивачем та ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, на придбання квартири АДРЕСА_1 та процентів за користування кредитними коштами. Сума виплачених за іпотечним договором процентів у 2008 р. становить 199754,58 грн.
Позивач вважає, що у відповідності до п. 1.5 ст. 1, ст. 5, п. 10.5 ст. 10 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” він має право на податковий кредит, тому в розрахунку до декларації він зменшив суму загального річного доходу на суму податкового кредиту, в зв'язку з чим розмір грошового відшкодування він визначив у розмірі 29374,52 грн.
Податковий орган не визнає право позивача на податковий кредит, посилаючись на те, що позивач не зареєстрований у квартирі, яку прибав за іпотечним договором, а тому відмовив у повернені податку.
Позивач просить визнати дії відповідача по неприйняттю податкового кредиту на суму 199754,58 грн. неправомірними, зобов'язати відповідача прийняти податковий кредит за іпотечними процентами та повернути з державного бюджету сплачений податок з доходів фізичних осіб в сумі 29374,52 грн.
Представник позивача, діючи в межах повноважень, наданих довіреністю, зменшив розмір позовних вимог, подавши відповідну заяву, в якій просив визнати дії відповідача по неприйняттю податкового кредиту на суму 199754,58 грн. неправомірними, зобов'язати відповідача прийняти податковий кредит за іпотечними процентами на суму 199754,58 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснивши, що позивач визначив своїм постійним місцем проживання квартиру № 8 в будинку № 136 по вул. 50-річчя СРСР у м. Донецьку, а не квартиру, яку придбав за кредитним договором, тому відповідач робить висновок, що відсутні підстави, передбачені Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб” для реалізації позивачем права на податковий кредит за іпотечним кредитуванням.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Позивач ОСОБА_4 є платником податку з доходів фізичних осіб відповідно до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Відповідач Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька є суб'єктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України „Про державну податкову службу в Україні” повноваження.
Судом встановлено, що 26.12.2007 р. позивачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 014/11-175/0838 з ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” на придбання нерухомості - чотирикімнатної квартири, загальною площею 159,70 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-19). На виконання зобов'язання за кредитним договором 28.12.2007 р. ОСОБА_4 з ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” був укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щековим Д.М. за реєстром № 2589 (а.с. 23-26).
17.03.2009 р. ОСОБА_4 подав до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька податкову декларацію про доходи, одержані у 2008 р. За даними, які містяться у податковій декларації, позивач у 2008 році отримав наступний дохід: заробітна плата у ТОВ „Адамс Девелопмент груп” в розмірі 227398,22 грн., з якої утримано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 33521,07 грн.; орендна плата в розмірі 2041081,80 грн., з якої утриманий податок в сумі 306162,28 грн. (а.с. 6-9).
Отриманий дохід був використаний позивачем, в тому числі, й на виплату боргу за іпотечним кредитом та процентів за користування кредитними коштами. Сума виплачених позивачем за іпотечним договором процентів у 2008 р. становить 199754,58 грн. Позивачем у розрахунку до декларації була зменшена суму загального річного доходу на суму податкового кредиту, в зв'язку з чим розмір грошового відшкодування він визначив у розмірі 29374,52 грн.
Листом від 15.05.2009 р. ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька повідомила ОСОБА_4 про відсутність у нього права на податковий кредит за іпотечним договором з тих підстав, що квартира, яка придбана позивачем за кредитним договором, не є основним місцем проживання позивача (а.с. 56-57).
Суд вважає дії податкового органу щодо відмови позивачу у реалізації його права на податковий кредит протиправними з наступних підстав.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульований Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Згідно з пп. 5.1.1 п. 5.1 ст. 5 цього Закону платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.
Податковий кредит, як це визначено п. 1.16 ст. 1 Закону, - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.
Статтею 1 Закону України „Про іпотеку” встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У відповідності до п. 1.5 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.
Договір, укладений позивач, повністю відповідає зазначеним вимогам.
Оподаткування операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кредитуванням, визначене статтею 10 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Згідно з п. 10.1 ст. 10 цього Закону платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Відповідно до п. 10.5 ст. 10 вказаного Закону право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися.
Оскільки позивач придбав нерухоме майно за іпотечним житловим кредитом, він має право на включення до складу податкового кредиту частини суми процентів, сплачених за таким договором.
Проблемою даного спору є питання про визначення позивачем предмету іпотеки як основного місця проживання.
Судом встановлено, що придбана за договором іпотеки квартира АДРЕСА_1 як на час подання податкової декларації та виникнення у позивача права на податковий кредит, так й на час розгляду справи, розташована у новозбудованому будинку, не придатна для проживання та не може використовуватися за призначенням, оскільки в квартирі не проведені оздоблювальні роботи. Ці обставини підтверджені у судовому засіданні актами обстеження стану квартири.
З 30.09.2008 р. по 09.12.2008 р. ОСОБА_4 був зареєстрований у АДРЕСА_1, про що свідчать відповідні відмітки у паспорті позивача.
Статтею 33 Конституції України проголошено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Такі положення Основного закону кореспондуються з приписами статті 2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, відповідно до яких громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відтак, виходячи із закріплених у Конституції України та Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” принципів вільного вибору місця проживання, не може бути підставою для обмежень у реалізації прав громадян реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність.
Таким чином, факт відсутності реєстрації позивача за адресою придбаної за іпотечним договором квартири, не може бути підставою для обмеження його права на податковий кредит.
В судовому засіданні представник позивача стверджував, що квартира АДРЕСА_1 визначена ОСОБА_4 як основне місце його проживання. Такі доводи підтверджені фактом реєстрації позивача у 2008 році за зазначеної адресою.
Відповідачем не надано суду доказів щодо спростування доводів позивача. Заперечення податкового органу щодо того, що відсутність реєстрації позивача за адресою придбаної квартири, свідчить про те, що ця квартира не є основним місцем проживання, не приймаються судом до уваги, оскільки вони суперечать конституційному принципу свободи у обранні місця проживання, а також спростовуються доказами щодо неможливості проживання в квартирі до закінчення ремонтних робіт.
Факт реєстрації позивача у м. Донецьку до закінчення ремонтних робіт не може спростовувати факт обрання позивачем основним місцем проживання квартири, придбаної за іпотечним договором.
Так, статтею 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Позивачем був виконаний зазначений обов'язок щодо реєстрації місця проживання у м. Донецьку у зв'язку з неможливістю з об'єктивних причин проживати у квартирі, яка визначена ОСОБА_4 як основне місце проживання.
Доводи податкового органу про непідтвердження відповідними платіжними документами суми сплачених відсотків за користування кредитом, викладені у листі від 15.05.2009 р., суд також вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Відповідач в судовому засіданні не заперечував, що позивачем були надані податковому органу відповідні квитанції та довідка банку про сплату відсотків. Отже, витрати позивача про сплату відсотків підтверджені документально, як це й вимагає зазначений Закон.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що його дії щодо відмови позивачу у реалізації права на податковий кредит є законними та обґрунтованими.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач в даних правовідносинах, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, фактично без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.
З урахуванням викладених обставин, суд задовольняє позов, визнає оскаржувані дії протиправними та зобов'язує відповідача включити до складу податкового кредиту за податковою декларацією за 2008 рік сплачену протягом 2008 року ОСОБА_4 частину процентів за іпотечним кредитним договором, укладеним з ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” 28.12.2007 р., в сумі 199754,58 грн.
Згідно ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька щодо не включення до складу податкового кредиту сплачених ОСОБА_4 процентів за іпотечним кредитним договором, укладеним з Відкритим акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль” 28.12.2007 р., в сумі 199754,58 грн.
Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Ворошиловському районі м. Донецька включити до складу податкового кредиту за податковою декларацією за 2008 рік сплачену протягом 2008 року ОСОБА_4 частину процентів за іпотечним кредитним договором, укладеним з Відкритим акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль” 28.12.2007 р., в сумі 199754,58 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.
Повний текст постанови виготовлений 22 березня 2010 р.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Шальєва В.А.