Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19)
26 листопада 2019 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула касаційні скарги Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень та компанії «Nibulon S. A.»на рішення Господарського суду Донецької області від 14 червня 2018 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі за позовом Національного банку України до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз», за участю компанії «Nibulon S. A.», про звільнення з-під арешту нерухомого майна і постановою від 26 листопада 2019 року касаційні скарги задовольнила, оскаржувані судові рішення скасувала та ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо сторонами відповідного спору є юридичні особи. Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами) з приводу зняття арешту з нерухомого майна, має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи суб'єктний склад сторін учасників спору, а також те, що спірні правовідносини пов'язані з виконанням договору іпотеки цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові зазначила, що позовні вимоги мотивовані порушенням прав позивача як іпотекодержателя внаслідок накладення відповідачем арешту на майно, що знаходиться в іпотеці, щодо реалізації права позивача на переважне задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок такого майна.
За матеріалами справи право Національного банку України (далі - НБУ) як іпотекодержателя на нерухоме майно (предмет іпотеки), що належить на праві власності Приватному акціонерному товариству «Компанія «Райз», у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване 13 червня 2014 року.
Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді. За таких обставин особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З висновками Великої Палати Верховного Суду погоджуюся, але вважаю їх неповними.
1. Зокрема, вважаю за необхідне доповнити, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (частини шоста та сьома статті 51).
2. Підстави для зняття державним виконавцем арешту з майна наведені у статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у частині 5 зазначеної статті передбачено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
3. Частинами другою, шостою та сьомою статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
4. З наведених положень Закону України "Про іпотеку" слід дійти висновку, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.
5. Отже, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя (НБУ) в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
6. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту майна у зв'язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання на момент пред'явлення відповідної вимоги. Факт порушення основного зобов'язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов'язується з його існуванням.
Вважаю, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року прийнята за результатами розгляду вищезазначеної справи мала б містити і вказані мотиви.
Суддя В. В. Пророк
Окрема думка складена 03 лютого 2020 року