Постанова
іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 464/1425/15-к
провадження № 51-4537км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08-09 серпня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12014140070001563, за обвинуваченням
ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджану, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 08-09 серпня
2018 року ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 187 КК визнано невинуватим та виправдано.
Органами досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у тому, що він у групі з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_12 , що спричинило його смерть, за таких обставин.
19 листопада 2014 року близько 00:10 біля супермаркету «Наш»
на вул. Сихівській, 12-А у м. Львові, під час конфлікту, що виник між потерпілим ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , останній кулаком правої руки завдав удару потерпілому по обличчю, від якого той упав на асфальт. Підійшовши до ОСОБА_12 , який лежав, ОСОБА_13 завдав йому декількох ударів кулаками по голові та ногами по тулубу, а ОСОБА_14 - декількох ударів ногами по тулубу. Після цього ОСОБА_14 та ОСОБА_13 відійшли від місця події. Останній зайшов у піцерію, а повернувшись через декілька хвилин, знову підбіг до потерпілого, який лежав на землі, та ударив його кулаком по голові. Після цього до ОСОБА_12 підійшов ОСОБА_9 та завдав йому одного удару ногою по тулубу.
Внаслідок отриманих ударів потерпілому ОСОБА_12 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
Крім того, ОСОБА_9 обвинувачувався у тому, що він 29 червня
2014 року близько 03:15 на вул. Антоненка-Давидовича, 9 у м. Львові за попередньою змовою з не встановленою слідством особою вчинив розбійний напад на потерпілого ОСОБА_15 . Під час нападу ОСОБА_9 ударив потерпілого рукою по обличчю, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді синця та перелому кута нижньої щелепи зліва, а коли ОСОБА_15 упав та втратив свідомість, ОСОБА_9 та не встановлена слідством особа заволоділи майном потерпілого на суму 2335 грн.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 30 липня 2019 року вирок у частині виправдання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 121 та ч. 2 ст. 187 КК залишив без зміни.
У цьому кримінальному провадженні визнано винуватими та засуджено ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , щодо яких судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на безпідставність виправдання ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Стверджує, що судом не надано належної оцінки доказам сторони обвинувачення (показанням потерпілих, свідків, відповідним документам), які свідчать про присутність ОСОБА_9 на місці події під час побиття ОСОБА_12 та його причетність до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а також і про вчинення саме ОСОБА_9 розбійного нападу на
ОСОБА_15 . Вважає вирок таким, що не відповідає вимогам процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. Зазначає, що апеляційний суд на порушення місцевого суду уваги не звернув, ухвала не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Також прокурор звертає увагу на те, що, порушуючи вимоги ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції повторно не дослідив відповідних доказів, безпідставно відхиливши його клопотання про це.
У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала доводи касаційної скарги частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Потерпіла ОСОБА_6 та її представник - адвокат ОСОБА_7 у режимі відеоконференції підтримали доводи касаційної скарги прокурора.
Захисник ОСОБА_8 у режимі відеоконференції заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив судові рішення щодо ОСОБА_9 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Перевіряючи постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення в межах касаційних вимог прокурора, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що у разі ухвалення виправдувального вироку у його мотивувальній частині зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Місцевий суд, постановляючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_9 , зазначених вимог закону дотримався, дослідив докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку згідно з вимогами ст. 94 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому органами досудового розслідування злочинів.
Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_9 обвинувачувався в тому, що він в групі з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_12 , що спричинило його смерть. При цьому ОСОБА_9 інкримінується завдання потерпілому одного удару ногою в тулуб потерпілого.
Проте при постановленні вироку судом першої інстанції обґрунтовано було враховано, що з показань у судовому засіданнісвідків ОСОБА_18 ,
ОСОБА_19 та ОСОБА_20 - очевидців події видно, що ОСОБА_9 участі у побитті потерпілого не брав, ударів йому не завдавав. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_12 локалізуються на голові та обличчі, а смерть останнього настала від тупої травми голови. Відповідно до висновку імунологічної експертизи на одязі та взутті ОСОБА_9 не виявлено крові, яка б могла походити від ОСОБА_12 .
У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_9 , не врахував та не дав належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_21 , свідка ОСОБА_22 та даним відеозапису з камер спостереження супермаркету «Наш».
Разом із тим судом правильно враховані показання зазначених потерпілого та свідка про те, що вони не бачили, хто саме завдавав ударів
ОСОБА_12 , при цьому ОСОБА_22 зазначив, що самої бійки взагалі не бачив. Що стосується даних відеозапису з камер спостереження супермаркету «Наш», досліджених місцевим судом, то вони свідчать лише про факт перебування ОСОБА_9 та інших осіб неподалік від місця події. Про це саме зазначив і свідок ОСОБА_18 , який при пред'явленні особи для впізнання вказав на ОСОБА_9 як на особу, яка перебувала неподалік від місця події. Водночас він же й зазначив (у тому числі й у судовому засіданні), що жодних активних дій щодо потерпілого ОСОБА_12 . ОСОБА_9 не вчиняв. Отже, лише сам факт перебування останнього в районі місця події не може бути підставою для визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих злочинних дій.
Таким чином, місцевий суд обґрунтовано зазначив про те, що обвинувачення ОСОБА_9 в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_12 , що спричинили його смерть, наданими стороною обвинувачення доказами не доведено, та виправдав його.
Що стосується виправдання ОСОБА_9 за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_15 29 червня 2014 року близько 03:15
на вул. Антоненка-Давидовича, 9 у м. Львові, то колегія суддів зазначає про таке.
При постановленні вироку місцевим судом враховані показання потерпілого про те, що особу, яка вчинила на нього напад, завдала удару та заволоділа мобільним телефоном «Prestigio» та іншим майном, він не бачив, а тому стверджувати, що це був саме ОСОБА_9 , не може. Також враховані показання свідка ОСОБА_23 про купівлю мобільного телефону в знайомої особи, яка їй повідомила про те, що зазначений телефон вона знайшла. У подальшому свідок продала цей телефон охоронцю на ринку. Крім того, судом першої інстанції враховані й показання свідка ОСОБА_24 про те, що
ОСОБА_9 на час інкримінованих подій перебував разом з нею та не покидав її квартиру в цей період.
Місцевий суд дав належну оцінку (в сукупності з іншими дослідженими доказами) даним аналітичної довідки щодо вхідних та вихідних з'єднань з викраденого у ОСОБА_15 телефону, згідно з якими зазначений телефон використовувався за допомогою сім-картки, належної ОСОБА_9 . При цьому правильно звернув увагу на те, що телефон після викрадення спочатку використовувався іншим абонентом.
З урахуванням зазначеного судом обґрунтовано враховано, що вказана довідка окремо від інших доказів не може бути визнана достатнім доказом винуватості ОСОБА_9 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_15 . Це саме стосується і відповіді з ломбарду «Скарбниця», яка свідчить лише про те, що мобільний телефон «Prestigio» не був предметом застави.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Статтею 62 Основного Закону передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на зазначені вимоги закону рішення місцевого суду про виправдання ОСОБА_9 й за цим епізодом сумніву в колегії суддів не викликає.
Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.
Як видно з ухвали, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, зокрема, за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив її доводи щодо безпідставного виправдання ОСОБА_9 , проаналізував їх, зіставляючи з тими доказами, що містяться в матеріалах справи, та зазначив підстави, на яких цю скаргу визнано необґрунтованою.
Доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що на порушення вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його клопотання щодо повторного дослідження обставин кримінального провадження, є неприйнятними.
Як убачається з технічного запису, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції клопотання щодо дослідження доказів прокурор підтримав лише частково та просив допитати потерпілого ОСОБА_21 за епізодом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_12 .
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Проте, перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає передбачених законом умов, які б покладали на апеляційний суд такий обов'язок. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то в суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що він і зробив, дотримуючись положень закону.
Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.
З огляду на наведене касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 08-09 серпня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3