Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 359/4066/19
провадження № 51-4728 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу судді-доповідача Київського апеляційного суду від 19 липня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110100000545, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.
Вказане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 25 березня 2019 року в невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи біля гуртожитку, що на АДРЕСА_2 , діючи повторно, незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - метадон, маса якого у перерахунку на суху речовину становить 0,223 г. Вказаний наркотичний засіб ОСОБА_7 зберігав при собі до часу його вилучення працівниками поліції 25 березня 2019 року о 14:05.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку.
Суддя-доповідач Київського апеляційного суду від 19 липня 2019 року, керуючись ч. 2 ст. 394 КПК України, на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2019 року.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу судді-доповідача апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує, що суддя-доповідач, грубо порушуючи та неправильно трактуючи положення ч. 2 ст. 394 КПК України, безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , оскільки в апеляційній скарзі засуджений ставив питання не тільки про правову кваліфікацію його дій, у яких він зізнався, а також і про порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Наголошує, що, крім іншого, в апеляційній скарзі засуджений оспорював законність процедури застосування судом положень ч. 3 ст. 349 КПК України та нероз'яснення йому наслідків розгляду кримінального провадження в такому порядку. Таким чином, вважає, що суддя-доповідач апеляційного суду позбавив законного права ОСОБА_7 на оскарження вироку місцевого суду в апеляційному порядку.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила ухвалу судді-доповідача апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як убачається з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_7 , вказуючи про незаконність та необґрунтованість вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2019 року, оскаржив його в апеляційному порядку.
Суддя-доповідач Київського апеляційного суду, посилаючись на положення ч. 2 ст. 394 КПК України, своєю ухвалою від 19 липня 2019 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 .
При цьому суддя-доповідач дійшов висновку, що вирок місцевого суду постановлено із застосуванням ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому вказаний вирок не може бути переглянутий в апеляційному порядку з підстав, які ніким не заперечувалися в суді першої інстанції.
З таким висновком судді-доповідача апеляційного суду колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічні положення містяться в ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Крім того, ч. 1 ст. 21 КПК України гарантовано право кожного на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним та неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З вироку суду першої інстанції вбачається, що місцевий суд під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 визначив обсяг та порядок дослідження доказів, що підлягають дослідженню, із застосуванням ч. 3 ст. 349 КПК України, при цьому обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу останнього.
Статтею 392 КПК України визначено судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 392 КПК України передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що в апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , окрім іншого, зазначав про допущені місцевим судом процесуальні порушення під час фіксування судового розгляду, про порушення порядку дослідження доказів у кримінальному провадженні й безпідставне застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , суддя-доповідач апеляційного суду не врахував, що вказані засудженим у скарзі обставини є процесуальними порушеннями та не відносяться до тих обставин, про які зазначено в ч. 2 ст. 394 КПК України. Вказаною нормою встановлені обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним.
У такому випадку апеляційне оскарження вироку місцевого суду, постановленого із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (наприклад неправильної правової кваліфікації дій засудженої особи) або істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (наприклад порушення правил підсудності) не обмежується.
Таку ж позицію висловив ЄСПЛ у своєму рішенні «Ростовцев проти України», яке набуло статусу остаточного 25 жовтня 2017 року, щодо порушення ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що полягає в порушенні національними судами суті права заявника на подання апеляційної скарги. ЄСПЛ встановив, що заявник мав право на розгляд його справи в апеляційному порядку, але не міг оскаржити прийняте щодо нього рішення, оскільки не оспорював обставин, що стали підставою для його засудження, і таким чином погодився із застосуванням скороченої форми судового розгляду. Хоча визнання подій ОСОБА_8 могло означати відмову від деяких його процесуальних прав, безперечно, така відмова не стосувалася права на апеляційне оскарження правової кваліфікації його дій. Саме на цій підставі заявник звертався з апеляційною скаргою. Отже, не можна стверджувати, що заявник відмовився від свого права на апеляцію.
З огляду на викладене колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги захисника про порушення суддею-доповідачем апеляційного суду права засудженого ОСОБА_7 на оскарження вироку місцевого суду в апеляційному порядку.
Крім того, зі змісту оскаржуваної ухвали судді-доповідача апеляційного суду вбачається, що, перевіряючи апеляційну скаргу ОСОБА_7 , суддя-доповідач встановив відсутність порушень під час застосування місцевим судом положень ст. 349 КПК України, про що засуджений наголошував у своїй апеляційній скарзі.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку суддя-доповідач вдався до оцінки та перевірки доводів апеляційної скарги, що не передбачено на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскільки така перевірка має здійснюватися судом апеляційної інстанції колегіально у складі, визначеному ч. 4 ст. 31 КПК України, під час апеляційного розгляду кримінального провадження (матеріалів провадження) по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України при вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ст. 412 КПК України).
За таких обставин, на переконання колегії суддів, ухвала судді-доповідача Київського апеляційного суду від 19 липня 2019 року є незаконною, оскільки постановлена із порушенням принципу доступу до правосуддя, принципу забезпечення права на оскарження судових рішень, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
З урахуванням наведеного касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а ухвала судді-доповідача апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційний суд повинен постановити законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу судді-доповідача Київського апеляційного суду від 19 липня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3