Ухвала
13 січня 2020 року
м. Київ
справа № 743/1201/19
провадження № 61-85ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє Крилова Олена Леонідівна, на заочне рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 120 042,15 грн.
Заочним рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 894,21 грн.
У іншій частині позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 30,35 грн у відшкодування судового збору.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, заочне рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2019 року - без змін.
Зі змісту оскаржуваної постанови Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року вбачається, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про малозначність даної справи.
24 грудня 2019 року подана до Верховного Суду касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», підписана Криловою О. Л. , в якій заявник просить скасувати заочне рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін, і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України«Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом
на 1 січня 2019 року становить 1 921 грн.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що ціна позову АТ КБ «ПриватБанк» складає 120 042,15 грн.
У даній справі ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.
Право на касаційне оскарження заочного рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2019 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовує тим, що справа має для нього виняткове значення.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зазначені заявником у касаційній скарзі обставини, передбачені підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтовані тим, що вирішення справи Верховним Судом має виняткове значення для нього. Вказані доводи касаційної скарги також не містять правових підстав для розгляду малозначної справи в касаційному порядку. Незгода заявника з діями відповідача або з оскаржуваними судовими рішеннями у цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання заявника на те, що вказана справа має виняткове значення для банку, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором перешкоджає функціонуванню банку, є безпідставними, оскільки заявником не наведено логічного обґрунтування таких тверджень, а саме, яким чином заборгованість за кредитним договором у розмірі 120 042,15 грн перешкоджає стабільній роботі банку.
Зміст наведених у касаційній скарзі обґрунтувань свідчить про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою доказів та заперечує проти обставин, які суди визнали встановленими на підставі поданих сторонами доказів.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року).
Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подано касаційну скаргу на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, і випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, ним не доведені, а судом не встановлені, відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюАкціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє Крилова Олена Леонідівна, на заочне рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 10 вересня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко