Постанова
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 2-1954/08
провадження № 61-44257св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Вест», закрите акціонерне товариство «МЖК «Академмістечко»,
третя особа - Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Кулікової С. В., Лапчевської О. Ф., Вербової І. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма «Вест» (далі - ТОВ НВФ «Вест»), закритого акціонерного товариства «МЖК «Академмістечко» (далі - ЗАТ «МЖК «Академмістечко»), у якому просила:
- визнати за нею майнові права на об'єкт інвестування - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати за нею право власності на об'єкт незавершеного будівництва трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ТОВ НВФ «Вест» виконати інвестиційний договір та після введення житлового будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію передати у її власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що 15 листопада 2004 року між нею та ТОВ НВФ «Вест» укладено договір № 456Г інвестування будівництва, а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Позивач виконала взяті на себе зобов'язання згідно умов договору інвестування, сплативши грошові кошти в розмірі 314 190 грн.
Посилаючись на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 в експлуатацію не зданий, знаходиться на стадії незавершеного будівництва, будівельні роботи на вказаному об'єкті призупинені, що порушує її права, як інвестора, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт інвестування - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на об'єкт незавершеного будівництва - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Зобов'язано ТОВ НВФ «Вест» виконати інвестиційний договір та після введення житлового будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію передати у її власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 виконала умови інвестиційного договору, у зв'язку з чим набула право власності на новостворене майно, проте ТОВ НВФ «Вест» порушує строки здачі в експлуатацію об'єкта інвестування, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2008 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 квітня 2008 року, задоволено. Заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об'єкт інвестування в незавершеному будівництві - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 скасовано.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, виходив з того, що визнання за ОСОБА_1 майнових прав та права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 істотно виплинуло на права ОСОБА_2 , яка відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2009 року також є власником спірної квартири, проте до участі у розгляді справи залучена не була.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що ТОВ НВФ «Вест», укладаючи з ОСОБА_1 договір інвестування будівництва АДРЕСА_1-Г, діяв на підставі договору інвестування будівництва частини житлового будинку від 11 лютого 2002 року № 11/02-2002, який укладено між ТОВ НВФ «Вест» та ЗАТ «МЖК «Академмістечко» раніше, ніж виникли договірні правовідносини між ЗАТ «МЖК «Академмістечко», закритим акціонерним товариством «Спілка» (далі - ЗАТ «Спілка») та товариством з обмеженою відповідальністю «Лісагробуд» (далі - ТОВ «Лісагробуд»). При цьому квартира АДРЕСА_1 , на відміну від договорів, укладених між ЗАТ «МЖК «Академмістечко», ЗАТ «Спілка» та ТОВ «Лісагробуд», весь час знаходилась у додатку № 1 до договору інвестування квартири від 11 лютого 2002 року № 11/02-2002 та рахувалась за ТОВ НВФ «Вест». Також суд не звернув уваги на те, що ЗАТ «МЖК «Академмістечко» не отримало від ТОВ НВФ «Вест» довідку, що квартира АДРЕСА_1 є вільною, а тому висновок апеляційного суду про порушення прав ОСОБА_2 внаслідок незалучення її до участі у розгляді справи є безпідставним.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У грудні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 листопада 2004 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «НВФ «Вест» договір АДРЕСА_1-Г інвестування будівництва, а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 2. 1. вказаного договору загальна вартість інвестиційного внеску складає - 314 190 грн, яку позивач сплатила 18 листопада 2004 року.
11 липня 2005 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «ЛІСАГРОБУД» попередній договір, за умовами якого ТОВ «Лісагробуд» належать майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , і складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 104,73 кв. м, жилою 59,88 кв. м, на 17 поверсі, блоку № 2 і підземний гараж, на підставі інвестиційного договору № 03/9, укладеного між ЗАТ «Спіка» та ТОВ «Лісагробуд» від 03 вересня 2002 року та договору гарантії та взаємної відповідальності № 08/9, укладленого між ЗАТ МЖК «Академгородок», ЗАТ «Спіка» та ТОВ «Лісагробуд» від 08 вересня 2002 року.
Пунктом 3 вказаного попереднього договору передбачено, що з моменту отримання ТОВ «Лісагробуд» свідоцтва про право власності на об'єкт сторони зобов'язуються підписати та укласти в нотаріальній формі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , і складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 104,73 кв. м, жилою 59,88 кв. м, на 17 поверсі, блоку № 2 і підземного гаража, але не пізніше 01 вересня 2006 року.
Відповідно до пункту 5 попереднього договору ТОВ «Лісагробуд» стверджує, що майнові права на вказану квартиру не продані, не подаровані, в спорі та під арештом не знаходяться, претензій з боку третіх осіб щодо квартири немає.
Підтверджуючи свої наміри укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , і складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 104,73 кв. м, жилою 59,88 кв. м, на 17 поверсі, блоку № 2 і підземного гаража, з метою забезпечення умов попереднього договору ОСОБА_2 сплатила на момент підписання цього договору ТОВ «Лісагробуд» 263 000 грн.(пункт 7 попереднього договору).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , і складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 104,73 кв. м, на 17 поверсі, блоку № 2 і підземний гараж. Визнано ОСОБА_2 право на отримання в натурі трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , і складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 104,73 кв. м, на 17 поверсі, блоку № 2 і підземний гараж. Визнано ОСОБА_2 майнове право на частку житлового будинку, будівництво якого не завершено, за адресою: АДРЕСА_1 , і складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 104,73 кв. м, на 17 поверсі, блоку № 2 і підземний гараж.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року тут і надалі в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 32 ЦПК України 2004 року).
Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою (частина друга статті 118 ЦПК України 2004 року).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Вказаний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов'язків, визначених статтями 3, 27 та 31 ЦПК України 2004 року, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки судового рішення.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 за умовами попереднього договору від 11 липня 2005 року також була інвестором квартири АДРЕСА_1 , та набула право власності на неї на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2009 року.
У зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, ухвалення рішення про права та інтереси ОСОБА_2 , яка також була інвестором квартири АДРЕСА_1 , проте до участі у розгляді цієї справи залучена не була, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для скасування рішення місцевого суду та відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з вказаним висновком апеляційного суду з огляду на допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права.
При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом свого майнового права на частку в об'єкті незавершеного будівництва, залучивши як відповідача до участі у справі ОСОБА_2 .
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов