Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 761/23081/16-ц
провадження № 61-21127св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2017 року у складі судді Рибака М. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,
Короткий зміст позовних вимог:
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»; банк), ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.
Позовна заява мотивована тим, що 02 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено договір поруки в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 266/РП/65/2008-840, укладеним 02 липня
2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 .
Розділом 4 кредитного договору було передбачено право банку вимагати дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати всіх відсотків та інших платежів, передбачених договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс чергові мінімально необхідні платежі у термін, визначений пунктом 3.3.4. цього договору, а також у випадку невиконання умов, передбачених у пункті 4.3.6 цього договору.
Оскільки статтею 559 ЦК України передбачено обов'язок пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців із дня настання строку чергового платежу за основним зобов'язанням, в даному випадку, банк, порушивши вказані положення, звернувся із позовною заявою до поручителя 26 лютого 2010 року тоді як заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором виникла ще 12 вересня 2008 року.
ОСОБА_1 просив визнати припиненим договір поруки від 02 липня
2008 року № 266/РП/65/2008-840, укладеним між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня
2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що порука не є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України. Суд дійшов висновку про те, що вимагати дострокового виконання зобов'язань у випадку прострочення боржника є саме правом а не обов'язком кредитора, передбаченим договором та статтею 1050 ЦК України, а тому посилання позивача на те, що банк зобов'язаний був звернутись із вимогою до поручителя в шестимісячний строк із дати останнього платежу за кредитним договором, не може слугувати підставою для визнання поруки припиненою, оскільки банк, в межах строку дії поруки, звернувся із судовою вимогою до боржника та поручителя. При цьому суд вказав, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року у справі
№ 761/22399/15-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено, що ПАТ «КБ «Надра» 01 березня 2010 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку, звернулось із зазначеним позовом до суду, та дійшов висновку про те, що порука поручителя не припинилася.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
10 квітня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди не звернули уваги на те, що згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 17 вересня 2014 року у справі
№ 6-53цс14, передбачено припинення договору поруки, якщо кредитор не пред?явить позов до поручителя протягом шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов?язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), тобто з моменту першого не виконаного зобов?язання за кредитним договором.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Додаткові пояснення заявника:
21 січня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного суду пояснення до касаційної скарги, які обґрунтував тим, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі
№ 6-53цс14 також підтверджується постановами Верховного Суду від
23 січня 2018 року у справі № 285/1462/15-ц; від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12; від 21 серпня 2018 року у справі № 357/9757/15-ц; від 29 серпня 2018 року у справі № 175/1867/14-ц; від 29 серпня 2018 року у справі № 644/7132/14-ц; від 29 серпня 2018 року у справі № 667/157/15-ц; від 29 серпня 2018 року у справі № 187/472/16-ц; від 29 серпня 2018 року у справі № 182/6290/13-ц; від 19 вересня 2018 року у справі № 755/8416/15; від 26 вересня 2018 року у справі № 203/6827/14-ц; від 10 жовтня 2018 року у справі 333/758/16-ц; від 17 жовтня 2018 року у справі № 375/998/15-ц; від 17 жовтня 2018 року у справі № 466/5367/14-ц.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.
У червні 2017 року матеріали справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами справи передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 02 липня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 266/РП/65/2008-840. Кінцевий термін повернення кредиту встановлений до 12 липня 2033 року.
02 липня 2008 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір поруки між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1
№ 266/РП/65/2008-840.
Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань, що витікають із кредитного договору.
Відповідно до пункту 5.2 договору поруки цей договір вступає у силу з моменту його належного оформлення сторонами.
Пунктом 5.3 договору поруки передбачений строк його дії до повного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору та виконанням поручителем своїх зобов'язань згідно з умовами цього договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що порука не є припиненою з підстав передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України. Суд дійшов висновку про те, що вимагати дострокового виконання зобов'язань у випадку прострочення боржника є саме правом а не обов'язком кредитора, передбаченим договором та статтею 1050 ЦК України, а тому посилання позивача на те, що банк зобов'язаний був звернутись із вимогою до поручителя в шестимісячний строк із дати останнього платежу за кредитним договором, не може слугувати підставою для визнання поруки припиненою, оскільки банк, в межах строку дії поруки, звернувся із судовою вимогою до боржника та поручителя. При цьому суд вказав, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від
24 березня 2016 року у справі № 761/22399/15-ц за позовом
ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено, що ПАТ «КБ «Надра» 01 березня 2010 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку, звернулось із зазначеним позовом до суду, та дійшов висновку про те, що порука поручителя не припинилася.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:
У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.
Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.
Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов'язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від
20 червня 2018 року справа № 758/6863/14-ц.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «КБ «Надра» 01 березня 2010 року звернулося з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 02 липня 2008 року
№ 266/РП/65/2008-840 у розмірі 6 354 699,06 грн. При цьому, суд встановив, що порука поручителя не припинилася
За правилами частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанціях) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Оскільки рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня 2016 року, яке набрало законної сили, було встановлено, що ПАТ «КБ «Надра» 01 березня 2010 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку, звернулось із позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, порука поручителя не припинилася, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості та безпідставності заявлених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
При цьому ОСОБА_1 не був позбавлений можливості оскаржувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня
2016 року, яким стягнуто у солідарному порядку з нього та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, у встановленому законом порядку з підстав припинення поруки.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги:
При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400. 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. П. Курило