Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 591/1855/19
провадження № 61-17054св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Собини О. І., Ткачук С. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради про визнання права оренди приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2000 року між ним та Відділом комунального майна та приватизації Сумської міської ради був укладений договір оренди № ФМ-613, згідно з яким Відділ комунального майна та приватизації Сумської міської ради надав йому в користування нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення службових приміщень.
Вказував, що орендовані приміщення більш ніж 20 років поспіль використовує для здійснення адвокатської практики.
Зазначав, що умови договору оренди виконує у повному обсязі, проте відповідач, який є правонаступником орендодавця, протиправно відмовився від договору в односторонньому порядку та повідомив про припинення договору оренди.
Вважав, що відповідач порушив його законне право на користування вказаними нежитловими приміщеннями.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати його право оренди нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з умовами договору оренди № ФМ-613 від 26 жовтня 2000 року, укладеного між ним та Відділом комунального майна та приватизації Сумської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 17 травня 2019 року у складі судді Грищенко О. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано право ОСОБА_1 на оренду нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з умовами договору оренди від 26 жовтня 2000 року № ФМ-613, укладеного між ОСОБА_1 та Відділом комунального майна та приватизації Сумської міської ради.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення договору можливо лише у випадку настання обставин, зазначених у самому договорі. Оскільки такі обставини, визначені пунктом 9.9 договору не настали, тому підстави для припинення договору відсутні.
Районний суд дійшов висновку, що відповідач не виконав вимоги Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки не надав суду доказів письмового попередження позивача про відсутність намірів на продовження дії договору оренди. При цьому суд першої інстанції вважав встановленим факт порушення права ОСОБА_1 на оренду та дійшов висновку про необхідність захисту такого права шляхом його визнання.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради задоволено.
Рішення Зарічного районного суду мста Суми від 17 травня 2019 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради про визнання права оренди приміщення відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що припинення договору оренди можливе виключно через настання передбачених у пункті 9.9 договору обставин, є неправильним.
При цьому зазначив, що між сторонами існують зобов'язальні правовідносини, які визначені та виникли на підставі цивільно-правового договору оренди нежитлового приміщення від 26 жовтня 2000 року № ФМ-613, а надіслані відповідачем у період з жовтня 2018 року по січень 2019 року на адресу позивача листи про припинення договору оренди у зв'язку із закінчення строку його дії, ніяк не порушують права ОСОБА_1 , як орендаря за договором оренди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з огляду на те, що апеляційну скаргу підписано особою - ОСОБА_2 , яка при зверненні до суду не надала належних доказів на підтвердження наявності у неї відповідних повноважень - довіреності юридичної особи відповідача, а наявна у справі ксерокопія довіреності, що посвідчена підписом ОСОБА_2 , не може бути належним і допустимим документом.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін та обов'язковості судових рішень, не дослідив поданих ним доказів, зокрема, рішення Арбітражного суду Сумської області від 26 жовтня 2000 року.
Посилається на те, що оскаржуване судове рішення є помилковим і незаконним, а висновки апеляційного суду не ґрунтуються на матеріалах справи.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У вересні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Арбітражного суду Сумської області від 26 жовтня 2000 року у справі за позовом підприємця ОСОБА_1 до Управління комунального майна та приватизації Сумської міської ради ухвалено договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 47,4 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Відділом комунального майна та приватизації Сумської міської ради та підприємцем ОСОБА_1 , вважати укладеним з моменту винесення рішення на умовах проекту договору, поданого підприємцем ОСОБА_1 в судове засідання 26 жовтня 2000 року (а. с. 8).
26 жовтня 2000 року між підприємцем ОСОБА_1 та Відділом комунального майна та приватизації Сумської міської ради було укладено договір оренди № ФМ-613, згідно з яким Відділ комунального майна та приватизації Сумської міської ради надав підприємцю ОСОБА_1 в користування нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення службових приміщень (а. с. 9-14).
Правонаступником Відділу комунального майна та приватизації Сумської міської ради є Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської.
Відповідно до пункту 9.1 договору оренди від 26 жовтня 2000 року № ФМ-613, договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами його тексту і діє з моменту підписання сторонами до 01 січня 2004 року з подальшим його продовженням на кожні наступні п'ять років.
Відповідно до пункту 9.6 договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміни цього договору, поданої не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії цього договору, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Пунктом 9.9 договору оренди визначені випадки припинення його дії: загибелі об'єкта; за згодою сторін або за рішенням суду, арбітражного суду; банкрутства орендаря; приватизації об'єкта оренди орендарем.
22, 29 жовтня та 22 грудня 2018 року за підписом директора Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради Конорєву В. О. направлялися листи, а 17 грудня 2018 року телефонограма з повідомленням про припинення договору оренди, оскільки строк оренди відповідно до пункту 9.1 договору № ФМ-613 спливає 01 січня 2019 року та на новий термін продовжуватися не буде. При цьому, посилаючись на пункт 6.1.12. договору, частину 1 статті 785 ЦПК України, Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради запропонував ОСОБА_1 передати об'єкт оренди на підставі акту приймання-передачі та сплатити оренду плату та плату за комунальні послуги. (а. с. 37- 40).
04 січня 2019 року ОСОБА_1 отримав від Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради поштове відправлення з описом вкладення раніше відправлених йому документів, зокрема, повідомлення про припинення договору оренди.
08 січня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради відповідь на лист, у якій зазначив, що жодних листів та заяв про припинення договору оренди він не отримував та запропонував укласти з правонаступником орендодавця додаткову угоду до договору оренди, надіславши відповідачу текст додаткової угоди (а. с. 41).
Листами від 15 січня 2019 року та 24 січня 2019 року Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради письмово повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для укладення додаткової угоди, оскільки термін дії договору оренди сплинув (а. с. 22, 42).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу (ЦК) України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно із частинами 1, 2 статті 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 ЦК України. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Арбітражного суду Сумської області від 26 жовтня 2000 року у справі за позовом підприємця ОСОБА_1 до Управління комунального майна та приватизації Сумської міської ради, 26 жовтня 2000 року між підприємцем ОСОБА_1 та Відділом комунального майна та приватизації Сумської міської ради було укладено договір оренди № ФМ-613, згідно з яким Відділ комунального майна та приватизації Сумської міської ради надав підприємцю ОСОБА_1 в користування нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення службових приміщень.
Пунктом 9.1 договору оренди від 26 жовтня 2000 року № ФМ-613 визначено, що договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами його тексту і діє з моменту підписання сторонами до 01 січня 2004 року з подальшим його продовженням на кожні наступні п'ять років.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права оренди приміщення, районний суд дійшов висновку про відсутність обставин для припинення договору оренди, визначених пунктом 9.9 договору.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції з висновками районного суду не погодився та вважав, що відповідачем дотримано вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умов договору, повідомлено позивача про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди, відтак порушень прав позивача немає.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що доводи ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є безпідставними.
Зокрема, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам, а положення статті 26 цього закону містять перелік підстав припинення договору оренди. Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що після закінчення строку дії договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, апеляційний суд правильно зазначив, що якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку має місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що між сторонами існували зобов'язальні правовідносини, які виникли на підставі цивільно-правового договору оренди нежитлового приміщення від 26 жовтня 2000 року № ФМ-613, а у діях відповідача відсутні порушення прав позивача.
Посилання ОСОБА_1 на порушення апеляційним судом принципу змагальності сторін та обов'язковості судових рішень, оскільки не було досліджено поданих ним доказів, зокрема, рішення Арбітражного суду Сумської області від 26 жовтня 2000 року, колегія суддів відхиляє, оскільки у мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційним судом встановлено, що підставою для укладення договору оренди було зазначене рішення Арбітражного суду Сумської області від 26 жовтня 2000 року. Отже, суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статті 89 ЦПК України надав оцінку зазначеному рішенню Арбітражного суду Сумської області.
З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви та відзиву на апеляційну скаргу, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд робить висновок про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Сумського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк