Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 368/535/18-ц
провадження № 61-8554св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Базика Олексія Павловича, на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року у складі судді Шевченко І. І. та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у складі колегії суддів:
Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 рокуакціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 11 листопада 2011 року між ним
та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Банк зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 5 000,00 грну вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг. При цьому позичальник дав згоду на зміну кредитного ліміту.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 18 березня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 117 000,00 грн, з яких: 67 272,57 грн - заборгованість за кредитом; 49 727,43 - заборгованість за процентами за користуванням кредитом.
Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд позов задовольнити, стягнути заборгованість у розмірі 117 000,00 грн, вирішити питання понесених судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами законності нарахування суми заборгованості. Суд зазначив, що максимальний кредитний ліміт, який був наданий ОСОБА_1 , становив 5 000,00 грн. У ході розгляду справи банк надав кредитний договір № KUB1479728134207, укладений 21 листопада 2016 року між банком та ОСОБА_1 , за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 70 000,00 грн, проте вказаний договір не може впливати на розмір заборгованості за кредитним договором від 11 листопада 2011 року, оскільки підстава позову не змінювалась.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року скасовано.
Позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 листопада 2011 року у розмірі 117 000,00 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 67 272,57 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 49 727,43 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 4 405,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог банку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним 11 листопада 2011 року анкета-заява, згідно з якою він отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між ним та банком договір, про що свідчить підпис ОСОБА_1 в анкеті-заяві.
Між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 виникли правовідносини, що пов'язані із договором кредиту, який належним чином позичальником не виконувався. Крім того, між сторонами укладено кредитний договір на суму 70 000,00 грн, які позичальник отримав.
Також апеляційний суд зазначив, що позичальник знімав кредитні кошти у банкоматі та відділенні банку, здійснював часткове погашення заборгованості до травня 2018 року, що свідчить про визнання ним заборгованості, підтверджує його згоду зі всіма умовами кредитування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Базик О. П., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині висновків суду щодо укладення кредитного договору та отримання кредиту відповідачем та постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 368/535/18-ц із Кагарлицького районного суду Київської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про укладення між сторонами кредитного договору від 21 листопада 2016 року № KUB1479728134207 на суму 70 000,00 грн, оскільки вказаний договір не містить підпису сторін.
Також оригінал анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 11 листопада 2011 року банк суду не надав, хоча відповідач ставив під сумнів належність йому підпису у ній.
Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-економічної експертизи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що постанова Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року та рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року в оскаржуваній частині є законними та обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим 11 листопада 2011 року підписав анкету-заяву б/н, згідно з якою отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою процентів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг (а. с. 14, т. 1). При цьому позичальник дав згоду на зміну кредитного ліміту.
Максимальний ліміт, який був наданий ОСОБА_1 , становив 5 000,00 грн.
ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов'язання за договором, у результаті чого за розрахунком банку виникла заборгованість у розмірі 117 000,00 грн, з яких: 67 272,57 грн - заборгованість за кредитом; 49 727,43 - заборгованість за процентами за користуванням кредитом (а. с. 10-12, т. 1).
Під час судового розгляду справи АТ КБ «ПриватБанк» було повідомлено про існування іншого кредитного договору KUB1479728134207, укладеного 21 листопада 2016 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , за умовами якого останній подав заяву до АТ КБ «ПриватБанк» на отримання кредиту в розмірі 70 000,00 грн по програмі «Куб», та заборгованість за яким було включено до розрахунку заборгованості за договором б/н від 11 листопада 2011 року.
Кредитний договір від 21 листопада 2016 року № KUB1479728134207 укладено сторонами в електронній формі шляхом приєднання до публічної оферти, запропонованої банком; підписано його сторонами також у електронному вигляді, відповідно до пункту 1.1.3.2.10. Умов.
У розділі договору «Оферта позичальника» зазначено, що позичальник даним висловлює готовність взяти позику під проценти у будь - якої особи, хто прийме цю пропозицію повністю або частково на умовах: розмір позики визначається банком, вказується у профайлі позичальника на сайті kub.pb.ua. Платність за користування позикою (розмір процентів): 2,4 % від початкового розміру фактично виданої позики на місяць. Строк повернення позики: 12 місяців з дати отримання позики (зарахування коштів на рахунок позичальника). Для погашення заборгованості відповідач доручив банку проводити списання з усіх його рахунків на користь банку в розмірі, зазначеному в його пропозиції при настанні дати платежу, зазначеного в цій пропозиції (здійснювати договірне списання).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Базика О. П., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника, ОСОБА_1 , від 11 листопада 2011 року процентна ставка не зазначена (а. с. 14, т. 1).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 листопада 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємну частину спірного договору.
З такими доводами банку погодився апеляційний суд, що є невірним.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 листопада 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року, частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться у матеріалах справи, не визнається відповідачем та не містить його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 листопада 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Вказані обставини неправильно встановлені апеляційним судом під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 11 листопада 2011 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625,
1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у
пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з
відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Зазначені вимоги закону суди попередніх інстанцій не врахували.
Апеляційний суд допустив й інші порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення передчасного судового рішення
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета і підстави позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача), випливають з участі у розгляді справи; забезпечують сторонам судовий захист.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на невиконанням останнім зобов'язань за кредитним договором від 11 листопада 2011 року, внаслідок чого виникла заборгованість (а. с. 2-5, т. 1).
Відповідно до пункуту 2 частини другої, частини третьої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Такої письмової заяви про зміну позову щодо кредитного договору від 21 листопада 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» не подавало.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Проте апеляційний суд, встановивши максимальний ліміт, який був наданий ОСОБА_1 за вищевказаним договором у розмірі 5 000,00 грн, стягнув заборгованість за кредитом у розмірі 67 272,57 грн з урахуванням укладеного між сторонами кредитного договору від 21 листопада 2016 року, який не був предметом заявлених позовних вимог.
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
При новому розгляді справи суди повинні дослідити правову природу кредитного договору, тобто його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків, врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131цс19), у тому числі щодо правової природи Умов та Правил надання банківських послуг, які не підписані, і укладення кредитного договору в електронній формі.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не дослідили надані сторонами докази, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи скасування судових рішень, беручи до уваги вимоги статті 141 ЦПК України, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 3 524,00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Базика Олексія Павловича, задовольнити частково.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 524,00 грн (три тисячі п'ятсот двадцять чотири грн) на відшкодування сплаченого за подання касаційної скарги судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк