Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 686/9367/16-ц
провадження № 61-44593св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є.В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 .
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Продана Б. Г. від 27 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області в складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Спірідонової Т. В. від 23 серпня 2018 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра»), у якому просила визнати недійсним кредитний договір від 18 березня 2008 року, укладений між нею та банком.
Позов мотивовано тим, що 18 березня 2008 року між нею та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір, згідно якого банк надав у тимчасове платне користування грошові кошти у сумі 45 000 дол. США зі сплатою 11,3% річних, строком повернення до 17 березня 2028 року. Цільове призначення вказаного кредиту - повернення розрахунків по договору купівлі-продажу від 18 березня 2008 року, згідно якого вона придбала у власність нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У якості забезпечення виконання зобов'язань щодо виконання умов кредиту, 18 березня 2008 року було укладено договір іпотеки за яким в іпотеку передано вищевказану однокімнатну квартиру. У подальшому сторонами було підписано додаткові угоди до кредитного договору. Позивач вважає, що вищевказаний кредитний договір є недійсним, так як банком при укладенні договору було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та норми ЦК України, також банком не доведена до відома позивача вся необхідна інформація, що поставило її у подальшому в невигідні умови.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що ОСОБА_1 і банк досягли згоди згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, які містять інформацію щодо розміру кредиту, процентної ставки, порядку погашення кредиту, розміру мінімального необхідного платежу, їх періодичність за весь час дії договору. При цьому зазначені умови кредитного договору відповідають загальним засадам цивільного законодавства, а саме принципу справедливості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про відмову в позові, зазначив, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, немає.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 27 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2018 року. У якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки обставинам справи, зокрема не враховано, що банк не надав, у письмовій формі, необхідної для сприйняття інформації про вказані умови кредитування, а також сукупну вартість споживчого кредиту. Вказує, що зміст (умови) договору споживчого кредиту не відповідають чинному законодавству, зокрема, частині другій, четвертій статті 11, частині першій статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів», Правилам надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Посилаючись на норми статей 203, 215 ЦК України вказувала, що вищевказані обставини є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Вважає, що бездіяльність банку щодо ненадання необхідної, повної, доступної, своєчасної інформації споживачу перед та під час укладення кредитного договору, позбавило її можливості свідомого та компетентного вибору при укладенні кредитного договору та за наявності якої вона не уклала б даного договору. Вважає, що до даних правовідносин підлягала застосуванню стаття 230 ЦК України, оскільки на її думку дії банку є такими, що ввели її в оману.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
ПАТ КБ «Надра» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Указує, що перед укладанням договору банком було дотримано всі вимоги законодавства, зокрема в кредитному договорі вказано всі необхідні відомості, також всі обставини та умови були роз'яснені безпосередньо позичальнику представником банку. Як наслідок позичальником була підписана анкета-заява на отримання кредиту, в якій вона погодила, що ознайомлена з умови кредитування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2018 відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 686/9367/16-ц з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 18 березня 2008 року між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпечуваності, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 45 000 дол. США в порядку і на умовах визначених договором. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки в розмірі 11,3% річних. Банк надав позичальнику кредит строком до 17 березня 2028 року.
Згідно підпункту 1.3.2 банком встановлено позичальнику пільгову відсоткову ставку за користування кредитом у зв'язку з тим, що на момент укладення цього договору ОСОБА_1 перебувала з банком у трудових правовідносинах. У випадку звільнення позичальника з будь-яких причині розірвання трудових правовідносин з ПАТ КБ «Надра», банк змінює позичальнику розмір відсоткової ставки до розмірів, встановлених тарифами банків по відповідному банківському продукту, що будуть діяти на дату звільнення позичальника. У пункті 3.3.1 вказано, що позичальник повертає кредит та сплачує нараховані відсотки шляхом сплати мінімально необхідного платежу, розмір якого становить 476,50 дол. США.
Відповідно до пункту 1.2 договору цільове призначення кредиту - повернення розрахунків по договору купівлі-продажу від 18 березня 2008 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , згідно якого ОСОБА_1 придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання зобов'язань щодо погашення кредиту та сплати відсотків, передбачених договором було укладено договір іпотеки від 18 березня 2008 року за яким в іпотеку було передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Додатковою угодою № 1 від 18 березня 2008 року, спірний кредитний договір від 18 березня 2008 року доповнено новим пунктом, який містить вимоги по сплаті комісії за розрахунки за цим договором у вигляді 1,5% від суми кредиту, що сплачується одноразово видачі/перерахування кредитних коштів.
В додатковій угоді № 1 від 30 березня 2009 року до кредитного договору, сторони досягли згоди, що при умові виконання позичальником умов договору, кредитор кожні 6 календарних місяців зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25 річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може складати більше ніж 0,50% річних.
Додатковою угодою № 2 від 30 вересня 2009 року, до спірного кредитного договору, сторони домовились щодо відсотків за користування кредитом, які розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 11,05% річних. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 465,51 дол. США.
У випадку порушення позичальником своїх зобов'язань, йому встановлюється відсоткова ставка на рівні 11,3%. Збільшення відсоткової ставки за користування кредитом відбувається автоматично, починаючи з наступного місяця після виникнення факту невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань і не потребує підписання відповідної додаткової угоди.
Додатковою угодою № 4 від 28 квітня 2012 року від 28 квітня 2012 року, сторони домовились викласти спірний кредитний договір у наступній редакції: кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності грошові кошти у сумі 45 000 дол. США в порядку і на умовах визначених цим договором зі сплатою 10,8% річних.
Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 368,04 дол. США. Позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 05 числа поточного місяця. Передбачено відповідальність позичальника - штраф у розмірі 3% від суми кредиту за порушення наступних умов договору (3.3.2-3, 3.5, 3.3.7-3, 3.17).
Додатковою угодою № 5 від 01 червня 2012 року зменшено щомісячну суму мінімального необхідного платежу до 341,00 дол. США та рахунок на який має здійснюватися сплата коштів за кредитом.
ОСОБА_1 погодилася на дані умови договору та виконувала їх протягом певного часу.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини перщої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуєтья надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорв зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюютья законодавством України, нрмативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придьбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи повязаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3. 6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитногодоговору тощо).
Відповідно до статті 3 ЦК України принцип справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховентсва права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та заьезпечити виконання цивільних обов'язків, щозокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, закконодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
До такого висновку дійщла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року по справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначалося, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупнихпослуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокремащодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у пункті 3.5 кредитного договору від 18 березня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , сторони обумовили, що за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за управління кредитом та витрати, пов'язані з моніторингом та супроводом кредиту; додатковою угодою № 1 від 18 березня 2008 року, спірний кредитний договір від 18 березня 2008 року доповнено новим пунктом, який містить вимоги по сплаті комісії за розрахунки за цим договором у вигляді 1,5% від суми кредиту, що сплачується одноразово видачі/перерахування кредитних коштів; пунктом 1.1.1 та 2.6 додаткової угоди № 1 та № 2 до кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує кредитору комісії у вигляді плати за управління кредитом
Суд апеляційної інстанції не врахував, що встановлення банком платежів за надання кредиту заборонено нормативно-правовими актами, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту є незаконним та зробив передчасний висновок про законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун